П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10783/21
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), Пенсійного фонду України (далі - ПФУ), в якому (з урахуванням уточнення позову) заявив такі вимоги:
- визнати протиправними дії ПФУ, що не відповідають вимогам статтям 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі-Закон №2262-ХІІ), щодо фінансування з 01 квітня 2019 року пенсії по інвалідності із обмеженням її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та відмови сплачувати пенсію по інвалідності з 01 квітня 2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20 337,05 грн.;
- зобов'язати ПФУ здійснити фінансування виплати пенсії по інвалідності з 01 квітня 2019 року в розмірі фактично нарахованої ГУ ПФУ в Одеській області суми - 20 337,05 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), із послідуючим її перерахунком і виплатою у відповідності до діючого законодавства без обмеження підсумку пенсії її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром;
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області, а саме такими, що не відповідають вимогам статей 43, 63 Закону №2262-ХІІ, щодо виплати з 01 квітня 2019 року пенсії по інвалідності із обмеженням її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та відмови сплачувати пенсію по інвалідності з 01 квітня 2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20 337,05 грн.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату пенсії по інвалідності з 01 квітня 2019 року в розмірі фактично нарахованої суми - 20 337,05 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), із послідуючим її перерахунком і виплатою у відповідності до діючого законодавства без обмеження підсумку пенсії її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
В обґрунтування заявлених вимог позивач пояснив, що він є військовим пенсіонером, має статус ветерана війни - інваліда 2-ї групи, та з 01 вересня 2002 року отримує пенсію по інвалідності, відповідно до Закону №2262-ХІІ в розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення. До 01 квітня 2019, як стверджує позивач, він отримував пенсію без обмеження її максимальним розміром, тобто 10 прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, а після цієї дати, пенсійний орган при проведенні кожного перерахунку, виплачує пенсію, в меншому розмірі, а саме: в розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач вважає обмеження відповідачем розміру його пенсії протиправним, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ.
Також позивач наголошує, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом, тобто визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо виплати з 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з обмеженням її максимальним розміром, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та відмови сплачувати пенсію по інвалідності з 01 квітня 2019 року в розмірі фактично нарахованої суми: 20 337,05 грн.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) без обмеження її максимальним розміром, та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, а відтак зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) до цієї норми, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що норми Закону №3668-VI є чинними, не скасовані і саме на підставі згаданого Закону з 01.01.2017 були внесені зміни до статті 43 Закону №2262-XII щодо обмеження розміру пенсійних виплат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, адресованих на адресу ПФУ, суд першої інстанції виходив із того, що даний орган не приймав рішення про обмеження позивачу пенсії її максимальним розміром, а лише забезпечував фінансування виплати пенсії за документами, сформованими саме ГУ ПФУ в Одеській області.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ГУ ПФУ в Одеській області просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник указує, що позиція суду першої інстанції щодо відсутності підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром суперечить висновкам Верховного Суду у складі Палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду викладеним в постанові від 24 червня 2020 року (справа №580/234/19), за якими на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст.2 Закону 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Також звернуто увагу суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 21 травня 2021 року (справа №347/2083/16), де встановлені обставини, перевищення максимального розміру пенсії позивача, внаслідок її перерахунку та зроблено висновок, якщо таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
23 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, де наголошує на необґрунтованості апеляції та на те, що її належить залишити без задоволення.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 з 01 вересня 2002 року, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ в розмірі 80% грошового забезпечення.
ГУ ПФУ в Одеській області, на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №420/14752/20, яке набрало законної сили 30 березня 2021 року, провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, згідно нової довідки Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №ЮО101589 від 30 листопада 2020 року.
Оскільки розмір пенсії, після її перерахунку перевищив її максимальний розмір, а саме десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність її розмір був обмежений.
Згідно наявних в матеріалах справи довідок про перерахунок пенсії випливає, що з 01 липня 2019 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20 380,60 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії 15 640,00 грн.; з 01 грудня 2019 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20 428,70 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 16 380,00 грн.; з 01 липня 2020 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20 476,80 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії 17 120,00 грн.; з 01 травня 2021 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20 513,85 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії 17 690,00 грн. (а.с.12-13).
14 квітня 2021 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок з 01 квітня 2021 року пенсії ОСОБА_1 без обмеження підсумку пенсії (з надбавками) її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та про здійснення виплати пенсії в подальшому без обмеження максимальним розміром (а.с.16).
ГУ ПФУ в Одеській області листом №7355-6605/Ч-02/8-1500/21 від 06 травня 2021 року повідомило представника позивача, що відповідно до статті 2 Закону №3668-VI, статті 43 Закону №2262-XII, пенсія обчислена, перерахована та виплачена відповідно до норм чинного законодавства (а.с.17-18).
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Предметом спору у межах даної справи є правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України Рішенням від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Так, Конституційний Суд виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому, Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Верховний Суд, розглядаючи спір з подібних правовідносин, у постанові від 16.12.2021 (справа №400/2085/19) дійшов висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому, на думку Верховного суду, обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії особи, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-XII, є протиправним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Тому, обмеження ГУ ПФУ в Одеській області пенсії позивача максимальним розміром порушує його право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом №2262-ХІІ, а тому такі дії є протиправними.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки спірні правовідносини у справах, які розглядав Верховний Суд, виникли у період до прийняття Конституційним Судом Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження пенсії максимальним розміром.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
За результатами апеляційного оскарження розподіл судових витрат не проводиться.
Стаття 263 КАС відносить дану справу до категорії справ незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, п.2 ч.5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ст. 263 КАС України, розглядаються, зокрема, справи щодо перерахунку пенсійних виплат.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції розглянута апеляційна скарга, на рішення суду першої інстанції, ухваленого за особливостями, передбаченими ст.263 КАС України, відсутні підстави для його оскарження, крім випадків, викладених вище.
Керуючись статтями: 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя О. А. Шевчук
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 10.02.2022.