П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16255/21
Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ України в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо обмеження з 01 квітня 2019 року перерахованої, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/5309/21, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії) з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати здійснити виплату пенсії (з урахуванням встановлених підвищень, надбавок, доплат до пенсії) з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром.
В обґрунтування заявлених вимог позивач пояснив, що він є військовим пенсіонером, має статус ветерана війни - інваліда 2-ї групи.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/5309/21 ГУПФ України в Одеській області було проведено з 01 квітня 2019 перерахунок та виплату йому пенсії з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення в розмірах, визначених в довідці від 02 березня 2021 року №Ю0965Ю, виданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, з обмеженням її максимальним розміром. Так, з 01 квітня 2019 підсумок пенсії (з надбавками) становив 19 930,98 грн., втім з урахуванням її обмеження максимальним розміром склав 14 970,00 грн., з 01 вересня 2021 року підсумок пенсії (з надбавками) становив 20 073,78 грн. - склав 18 540,00 грн.
Позивач вважає вказане обмеження відповідачем розміру його пенсії протиправним, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ).
Також позивач підтверджує протиправність дій відповідача посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження з 01 квітня 2019 року перерахованої, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/5309/21, ОСОБА_1 пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії) з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням встановлених йому підвищень, надбавок, доплат до пенсії) з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром.
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції виходив з того, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром регулювалося частиною 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) в частині, що не вирішується нормами Закону №2262-ХІІ.
Застосування положень Закону №3668-VI по відношенні до військовослужбовців фактично зводить нінащо наслідки прийняття Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст.17 Конституції України.
Суд указав, що застосування обмеження максимального розміру щодо пенсій військовослужбовців, які їх отримують по інвалідності, створює ситуацію, за якої нівелюється залежність розміру пенсії від встановленої групи інвалідності, оскільки при перевищенні межі максимального розміру військовослужбовці І, ІІ, ІІІ груп інвалідності отримують пенсію в єдиному розмірі, що є недопустимим.
При цьому, суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ГУПФ України в Одеській області просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник указує на декілька підстав.
По-перше, скаржник наголошував на тому, що покладені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/5309/21 зобов'язання виконані ним у повному обсязі.
Виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01 березня 2019 року по 31 серпня 2021 року в сумі 184 732,65 грн. буде здійснена після виділення з Державного бюджету України відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
По-друге, скаржник вважає, що позиція суду першої інстанції щодо відсутності підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром суперечить висновкам Верховного Суду у складі Палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду викладеним в постанові від 24 червня 2020 року (справа №580/234/19), за якими на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Звернуто увагу суду на правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 травня 2021 року (справа №347/2083/16) про те, що перевищення максимального розміру пенсії Позивача стало результатом її підвищення в період дії загальної норми ст. 2 Закони України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а тому до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
20 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, за яким вважає правильним висновок суду першої інстанції, а тому просить апеляційну скаргу ГУПФ України в Одеській області залишити без задоволення.
При цьому, заявник-позивач вказує на те, що посилання апелянта на рішення Верховного Суду в справах №490/5309/16-а, №183/342/17, №361/4922/17, №580/234/19 є безпідставними, оскільки вказані справи не стосуються питань призначення та виплати пенсій за Законом №2262-XII, та у жодній з цих справ Верховним Судом не надавалася оцінка застосування норми вказаного Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
03 серпня 2021 року ГУПФ України в Одеській області, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/5309/21, було проведено з 01 квітня 2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення в розмірах, визначених у довідці від 02 березня 2021 року №Ю0965Ю, виданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Розмір пенсії становив 19 930,98 грн, а з урахуванням обмежень максимальним розміром, склав 14 970,00 грн.
03 серпня 2021 року ГУПФ України в Одеській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року, за яким, її підсумок становив 20 073,78 грн, а за результатами обмеження пенсійних виплат максимальним розміром став - 18 540,00 грн.
На електронне звернення щодо проведення виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, а саме: десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, ГУПФ України в Одеській області листом №14726-14114/Б-02/8-1500/21 від 25 серпня 2021 року повідомило позивача, що пенсія обчислена, перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства, згідно покладених судом зобов'язань.
Вказано, що виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01 березня 2019 року по 31 серпня 2021 року в сумі 18 4732,65 грн. буде здійснена після виділення з Державного бюджету України відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (а.с.7-8).
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрав чинності 01 жовтня 2011 року), приписами статті 2 якого визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII.
Згідно із пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема, у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому, Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення установлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Водночас, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. Як зазначено Європейським судом з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
З огляду на викладене, обмеження ГУПФ України в Одеській області пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром пенсії, є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2021 року по справі №400/2085/19, яка є останньою, на час розгляду даної справи та має враховуватися судом апеляційної інстанції.
Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що ГУПФ України в Одеській області протиправно, під час перерахунку, обмежено пенсію позивача максимальним розміром.
У відповідності до ст.316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя О. А. Шевчук
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 10.02.2022.