П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6769/20
Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
23 липня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з серпня 2016 року по березень 2018 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2016 року по березень 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року по справі № 420/6769/20 набрало законної сили 09 квітня 2021 року.
26 квітня 2021 року по справі № 420/6769/20 видано виконавчий лист.
В обґрунтування заяви позивач вказує, що 23.06.2021 року відкрито виконавче провадження № 65890690. Постановою Другого Приморського відділу виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10 вересня 2021 року виконавче провадження було закінчено. Проте, станом на 21 вересня 2021 року рішення від 09 березня 2021 року не виконано, а звернення щодо добровільного виконання відповідачем ігноруються.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №420/6769/20 (вхід. № 60730/21 від 01.11.2021 року) в повному обсязі.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі №420/6769/20 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.
Згідно з вимогами ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Як встановлено ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Тобто, правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Як встановлено до вимог ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проте, такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, оскільки дефініція статті 382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не виключно обов'язок.
Отже, необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №806/2594/16 від 28 квітня 2021 року.
Таким чином, наведеною нормою КАС України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон 1404-VIII).
Виконавче провадження, в силу приписів ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону №1404-VIII врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
З наведеного слідує, що необхідною передумовою щодо задоволення судом заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, є встановлення обставин протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року по справі № 420/6769/20 набрало законної сили 09 квітня 2021 року.
26 квітня 2021 року по справі №420/6769/20 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, строк пред'явлення до виконання 10 квітня 2024 року (а.с. 248).
23 червня 2021 року Другим Приморським відділом виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65890690 з виконання виконавчого листа №420/6769/20, виданого 26.04.2021 року Одеським окружним адміністративним судом (т.1 а.с. 240).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2021 року Другим Приморським відділом виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 420/6769/20, виданого 26.04.2021 року Одеським окружним адміністративним судом, відповідно до вимог п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у вказаній постанові зазначено, що рішення суду боржником не виконано. Так, надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону, а саме - у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафів - вивести в окремі виконавчі провадження. (т.1 а.с. 246-247).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що, у випадку незгоди з постановою Другого Приморського відділу виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10.09.2021 року №65890690 позивач не позбавлений можливості її оскаржити, у порядку, визначеному чинним законодавством України.
На думку суду апеляційної інстанції, позивачем не зазначено та не надано беззаперечних доказів, які підтверджують необхідність станом на теперішній час встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.