10 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/14637/21
Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.
суддів: Танасогло Т.М. , Крусяна А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021р. у справі №420/14637/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-32102-51
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-32102-51.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що з кінця 1999року ОСОБА_1 підприємницької діяльності не здійснює. Позивачка, з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», не зверталась до державного реєстратора із реєстраційною карткою для включення про неї відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, позивачка зазначала, що свідоцтво про державну реєстрацію, яке видано до 01.07.2004р., втратило чинність, а позивачка втратила статус фізичної особи-підприємця та відповідно не є платником єдиного внеску. Крім того, ОСОБА_1 стверджувала, що у період з 1990р. по 2003р. вона була офіційно працевлаштована, а у період з 24.01.2005р. по 19.01.2006р. перебувала на обліку в Любашівському районному центрі зайнятості Одеської області.
Відповідач із позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що згідно даних інформаційної системи ДПС фізична особа, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності - ОСОБА_1 з 08.07.1996р. по теперішній час перебуває на обліку в ДПІ Малиновського району м.Одеси ГУ ДПС в Одеській області, здійснювала господарську діяльність та перебувала на загальній системі оподаткування. Як стверджував відповідач, згідно даних інтегрованої картки платника по ОСОБА_1 починаючи з 2017р. рахується заборгованість в сумі 37788,74грн.
Скориставшись наданим приписами чинного процесуального законодавства правом, позивачкою до суду першої інстанції подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не спростовано, наведених у позовній заяві доводів та аргументів ОСОБА_1 . Також, позивачка акцентувала увагу окружного адміністративного суду, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вона втратила статус платника єдиного внеску.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року у справі № 420/14637/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 18.02.2021 року №Ф-32102-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74грн.
Задовольняючи позовні вимоги окружний адміністративний суд вказав на те, що позивачка не має зобов'язань зі сплати будь-яких податків чи внесків, пов'язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки вона не здійснює підприємницьку діяльність з кінця 1999 року та не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження отримання у меж спірного періоду доходу від здійснення підприємницької діяльності. Також, судом першої інстанції зазначено, що позивачка не зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому у неї немає обов'язку щодо сплати єдиного внеску.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу в якій з посиланням порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги Головним управлінням ДПС в Одеській області не зазначено, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а зміст апеляційної скарги повністю дублює зміст відзиву на позовну заяву (а.с.50-52, а.с.77-80).
Згідно із поданим ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції відзивом на апеляційну скаргу, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року у справі № 420/14637/21 є законним, об'єктивним, винесеним із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що 20.06.1996 року проведено державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів внесено відповідний запис.
Означене підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 08.07.1996р.
З урахуванням того, що станом на 11.06.2021р. за ОСОБА_1 рахувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску, Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи податкових органів, винесено вимогу від 18.02.2021р. №Ф-32102-51 У про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 37788,74грн.
Не погодившись з означеним рішенням суб'єкта владних повноважень позивачка за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, у системному зв'язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI .
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. № 1774-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини восьма, дванадцята статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Отже, з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок для забезпечення отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, в розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, визначеного у відповідності із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно із абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У справі, що розглядається, спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у позивачки відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і, як наслідок, щодо її обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі з 01.01.2017 р.
Як установлено судом апеляційної інстанції та зазначено вище, ОСОБА_1 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 20.06.1996р. Позивачка стверджує, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєстраційну картку державному реєстратору не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснює.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003р. N755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно із пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
3 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» № 2390-VI від 01.07.2010р., яким внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому, вказаний строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 року № 1155-VII.
Вказаним нормативно-правовим актом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» № 1155-VII також було виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» № 2390-VI.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд зазначає, що з урахуванням того, що статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, то не підтвердження у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. У вказаний спосіб виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 р. у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про не підтвердження у ОСОБА_1 статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», що, у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивачки у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
За наслідками установлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність донарахування податковим органом ОСОБА_1 у межах спірного періоду єдиного внеску.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду від 16.03.2021р. у справі № 280/2854/20.
Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, правильним є висновок окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, протиправність спірної вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-32102-51.
Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021р. у справі №420/14637/21 в частині розподілу судових витрат відповідачем не оскаржується, у зв'язку з чим оцінка означеному питанню апеляційним судом не надається.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і твердження відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021р. у справі №420/14637/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Крусян А.В.