П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10400/21
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила суд:
- податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період - 2018 рiк, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 26869,54 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період 2019 рік, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 27095,51 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період 2020 рік, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 27371,70 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що відповідач, при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вважав, що у період 2018 року, 2019 року та 2020 року позивачу нібито належала квартира АДРЕСА_1 площею 440,7 кв.м. та частина домоволодіння площею 92,3 кв.м. по АДРЕСА_2 - що не відповідає дійсності.
Позивач зазначає, що квартира АДРЕСА_1 площею 440,7 кв.м. належала їй лише до 27.09.2018 року. Після 27.09.2018 року позивачу належала лише 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 площею 440,7 кв.м., що складає 110,75 кв.м.
Також позивач зазначає, що їй належить 51/1000 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1814,1 кв.м., житловою площею 623,1 кв.м, тобто загальна площа частини житлового будинку, яка належала позивачу становила 92.3 кв.м.
Таким чином, позивач вважає, що сума податкового зобов'язання позивача за 2019 рік та 2020 рік визначена відповідачем виходячи з площі нерухомого майна, яке не перебувало у власності ОСОБА_1 .
В свою чергу сума податкового зобов'язання позивача за 2018 рік визначена відповідачем невірно та без врахування приписів пп. 266.8.1, п. 266.8, ст. 266 ПК України, якою встановлено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Крім того, позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення про сплату сум вказаного податку за 2018 рік, 2019 рік, складені та направлені на адресу позивача поза межами строку, встановленого п. п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, тобто пізніше ніж до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
З наведених підстав позивач звернулась до суду з даним позовом.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що згідно ІТС «Податковий блок» за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстрований наступний об'єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 502,16 кв. м., житлова площа 126,3 кв. м., форма власності спільна часткова, розмір частки 1, дата державної реєстрації права власності з 18.05.2004 року.
У відповідності підпункту пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України та з урахуванням статті 102 цього Кодексу Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано фізичній особі ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 03.03.2021 року №0001224-2404-1553, 0001224-2404-1553, 0001224-2404-1553 щодо нарахування податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018, 2019, 2020 роки у розмірі 26 869,54 грн., 27 095,51 грн. та 27 371,70 грн.
Відповідач зазначає, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України).
Отже, контролюючий орган має право визначити суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за три звітні податкові роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період - 2018 рiк, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 26869,54 грн.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період 2019 рік, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 27095,51 грн.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001224-2404-1553 від 03.03.2021 року, яким ОСОБА_1 за податковий період 2020 рік, визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, вiдмiнне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником житлової нерухомості в розмірі 27371,70 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетний асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
На вказане рішення суду Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено невідповідність висновків обставинам справи, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. У зв'язку з викладеним, на думку апелянта, рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 2004 року була власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 440,7 кв.м., житловою площею 126,3 кв.м. на підставі договору дарування від 11.05.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П.
З 2013 року ОСОБА_1 була власником 51/1000 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1814,1 кв.м., житловою площею 623,1 кв.м., на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. 21.03.2013 року.
27.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 3/4 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 440,7 кв.м., житловою площею 126,3 кв.м,. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В.
Відповідно до договору дарування від 28.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Шатіловою О.В., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 4/1000 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1814,1 кв.м., житловою площею 623,1 кв.м.
Відповідно до договору купівлі продажу від 28.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Шатіловою О.В., ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 47/1000 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1814,1 кв.м., житловою площею 623,1 кв.м.
Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано фізичній особі ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 03.03.2021 року №0001224-2404-1553, 0001224-2404-1553, 0001224-2404-1553 щодо нарахування податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018, 2019, 2020 роки у розмірі 26 869,54 грн., 27 095,51 грн. та 27 371,70 грн.
Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень рішень були відомості з ІТС «Податковий блок» про наявність у ОСОБА_1 зареєстрованого об'єкт нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 502,16 кв. м., житлова площа 126,3 кв. м., форма власності спільна часткова, розмір частки 1, дата державної реєстрації права власності з 18.05.2004 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем невірно розраховано базу оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що належать до скасування.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості;
ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Тобто, фізична особа - власник житлової нерухомості (її частки) є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
При вирішенні питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.
Як вбачається підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень рішень були відомості з ІТС «Податковий блок» про наявність у позивача зареєстрованого об'єкт нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 502,16 кв. м., житлова площа 126,3 кв. м., форма власності спільна часткова, розмір частки 1, дата державної реєстрації права власності з 18.05.2004 року.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно рішення Одеської міської ради № 256-VII від 03.02.2016 року пункту «ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв. м (для квартири) та/або 500 кв. м (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку)».
Також, відповідно до рішення № 428-VII від 16.03.2016 року пункту 5.1. ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлюються у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Пільга згідно рішення Одеської міської ради становить: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. м., але відповідно до пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового Кодексу України пільга не надається у разі якщо площа об'єктів або об'єкта перевищує п'ятикратний розмір неоподаткованої площі (тобто 60*5).
Згідно пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється саме контролюючим органом.
У свою чергу, позивач, не погоджуючись з розрахунком суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, обрав способом захисту свого порушеного права звернення до суду.
За приписами частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
За приписами пункту 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.
Умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).
Пунктом 8 Порядку №1127 передбачено, що інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1127 інформація з Державного реєстру прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження щодо одного об'єкта нерухомого майна, наявні в ньому, а також відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень щодо такого об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, площа квартири за адресою: АДРЕСА_3 становить 440,7 кв.м., тобто фактично є меншою ніж площа зазначена відповідачем в якості бази оподаткування.
При цьому відповідачем не враховано, що в період з 2018 року по 2020 року зазначена квартира належала позивачу лише до 27.09.2018 року, а після 27.09.2018 року позивачу належала лише 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 .
Також відповідачем не враховано, що в період з 2018 року по 2020 року позивачу належала 51/1000 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1814,1 кв.м.
Отже, відповідачем незаконно нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на всю загальну площу будинку без урахування передбачених пільг, що спричинено некоректністю даних ІТС «Податковий блок».
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах неправильне визначення суми зобов'язання, у зв'язку з неправильним визначенням об'єкта оподаткування, відбулось з вини контролюючого органу, на якого податковим законодавством покладено обов'язок перевірки даних для визначення відповідних податків і зборів. До того ж, будь-яких доказів на підтвердження вжиття контролюючим органом заходів для усунення виявленої помилки, відповідачем суду не надано.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних ППР, у зв'язку з неправильним визначенням податкового зобов'язання, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.