10 лютого 2022 року м. Київ № 320/385/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016.
Позов мотивовано протиправністю винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на сплату земельного податку за належну позивачу земельну ділянку користувачем цієї земельної ділянки - приватним сільськогосподарським підприємством «Переселенське-К».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на наявність у власності позивача в адміністративних межах Переселенської сільської ради Кагарлицького району з 2014 року земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна частка - пай) площею 3,2638 га., а також з огляду на укладення позивачем договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агро Пульс», яке є платником спрощеної системи ІІІ групи, у зв'язку із чим позивач не звільняється згідно пункту 3 статті 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку з фізичних осіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797).
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
Між громадянкою України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: с. Переселення, Кагарлицький район, Київська область (орендодавець), та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Пульс» (орендар) укладено 30.07.2013 договір б/н оренди земельної ділянки б/н, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,9724 га, кадастровий номер 3222286000:03:011:0017, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 27194678 від 23.09.2014, щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222286000:03:011:0017 зареєстровано право оренди строком дії 10 років за ТОВ «Агро-Пульс».
Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016, яким ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 865,92 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу.
Рішенням Державної податкової служби України від 01.09.2020 №26701/6/99-0006-02-04-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016 - без змін.
Вважаючи протиправними податкове повідомлення рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно приписів підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
За приписами статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Як встановлено судом та підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 27194678 від 23.09.2014, належна позивачу на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 3222286000:03:011:0017 передана в оренду ТОВ «Агро-Пульс» строком на 10 років.
За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Судом встановлено, що земельну ділянку позивача передано товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Пульс» приватному сільськогосподарському підприємству «Переселенське-К» на підставі договору про співпрацю №02/18 від 01.05.2018, за умовами якого користувачем земельної ділянки є землекористувач - ПСП «Переселенське-К», яке на належній правовій підставі користується земельною ділянкою позивача та відповідно до статті 269 Податкового кодексу України відображає останню у податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачує відповідний податок, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи ПСП «Переселенське-К» та платіжними дорученнями від 22.04.2020 №6560, №6558, 6557, 6565, 6563, 6561, 6562.
Належних та достатніх доказів, що спростовують зазначену обставину матеріали адміністративної справи не містять.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8 частини другої). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої).
Вирішуючи питання щодо протиправності оскаржуваного рішення в розрізі застосування судом до спірних відносин принципу верховенства права, суд звертає увагу на таке.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на наведену вище практику ЄСПЛ, сформоване відповідачем податкове повідомлення-рішення в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 865,92 грн. не відповідає критерію «пропорційності», так як у даному випадку контролюючим органом не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати земельного податку досягнута сплатою такого податку фактичним землекористувачем. В свою чергу, сплата визначених контролюючим органом податкових зобов'язань спірним рішенням за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:03:011:0017, матиме своїм наслідком подвійне оподаткування одного й того ж об'єкта оподаткування.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певного майна, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування земельною ділянкою до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним у даних правовідносинах. Крім того, учасниками справи не оспорюється як фактичне (безпосереднє) використання належної позивачу земельної ділянки саме ПСП «Переселенське-К», так і факт сплати ПСП «Переселенське-К» податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:03:011:0017.
Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 28.02.2019 у справі №815/5979/17, від 06.02.2019 у справі №824/230/17-а, від 24.09.2019 у справі №806/7171/13-а, від 28.04.2020 у справі №814/536/15 неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, з огляду на встановлені судом обставини справи, проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин та судову практику, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 20.05.2020 №176656-5505-1016, відповідно, вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (платіжне доручення №50 від 24.09.2020). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 1200,00 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020, акт №1 від 24.09.2020 прийому-передачі наданих послуг за договором «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) №б/н від 18.08.2020 на суму 1200 грн., звіт по виконаних роботах за період з 05.09.2020 по 24.09.2020, розрахунок вартості правової допомоги за період з 05.09.2020 по 24.09.2020.
Зважаючи на відсутність будь-яких клопотань відповідача щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу, в тому числі щодо розміру таких витрат, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 1200 грн.
Оскільки позов задоволено повністю, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1200,00 грн., всього разом 2040,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 20.05.2020 №176656-5505-1016.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2040,80 грн. (дві тисячі сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у Київській області.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: с. Переселення, Кагарлицький район, Київська область, 09246).
Відповідач - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 10 лютого 2022 року.