П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/5508/21
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії
У липні 2021 року позивачі звернувся до суду з позовом до відповідача та просили визнати протиправними рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою IX сесії 8 скликання Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області від 18.06.2021 року № 11 та зобов'язати Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області затвердити проекти землеустрою.
В обґрунтування позову зазначалось, що рішеннями від 18.06.2021 року № 11 протиправним через порушення відповідачем їх права, передбаченого ст. 121 Земельного кодексу України, та недотримання порядку погодження та затвердження документації із землеустрою, визначеного ст. 186 ЗК України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Миколаєві позов задоволено. Визнано протиправними рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою IX сесії 8 скликання Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (від 18.06.2021 року № 11. Зобов'язано Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області затвердити Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту). Зобов'язано Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області затвердити Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту).
Не погоджуючись з таким рішенням, Інгульська сільська рада Баштанського району Миколаївської області надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що в ході проведення Інвентаризації земельних ділянок, що були передані з державної у комунальну власність Інгульської сільської ради, виконавчим органом було знайдено багато помилок, щодо відомостей про земельні ділянки в Державному земельному кадастрі, про що зазначено у листі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 12.07.2021 року № 18-14-0.21-4780/2- 21.
Згідно проведеної роботи було встановлено що земельна ділянка з кадастровим номером 4820683400:02:000:1009, площею 4,4468 га, була сформована за рахунок земельних ділянок приватної власності, які призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, частина АДРЕСА_1 та земель запасу сільської ради.
Таким чином, апелянт вважає, що оскільки частина земельних ділянок, які передбачалися до передачі у власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у приватній власності, а сільська рада не має повноважень щодо розпорядження землями приватної форми власності було прийнято рішення про відмову в затвердженні проектів землеустрою та передач земельних ділянок у власність.
Позивачами подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається, що земельна ділянка, яка є предметом спору, на час надання позивачем дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок перебувала в категорії земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Форма власності - державна, яка не надана у власність та користування та була сформованою, про що свідчить присвоєний кадастровий номер 4820683400:02:000:1009, тому рішення суду є законним та скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2021 року позивачі звертались до відповідача із клопотаннями щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність (кадастровий номер 4820683400:02:000:1009) для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель комунальної форми власності в адміністративних межах Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. Листами від 13.04.2021 року № 534/04.03 та від 14.04.2021 року № 562/04.03 відповідачем було відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки через відсутність перебування бажаної земельної ділянки станом на 12.04.2021 року у комунальній власності, через що сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.
17.05.2021 року позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. До заяв були додані копії паспортних даних, копії ідентифікаційних номерів та графічні матеріали.
Наказами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.05.2021 року № 3318-СГ та від 26.05.2021 року № 3319-СГ позивачам надано дозволи на розроблення проектів землеустрою
Позивачу 1 наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.05.2021 року №3 318-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» та наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.05.2021 року № 3319-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» позивачу 2 було надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га пасовищ із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
За замовленням позивачів ПП «Укрприватзем» були виготовлені документації із землеустрою «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту)» та «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту)».
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.06.2021 р. № НВ-4811571192021, відомості про відведену позивачу земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера 4820683400:02:000:1232.
Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.06.2021 р. №НВ-4811582352021 підтверджується внесення відомостей про відведену позивачу земельну ділянку до Державного земельного кадастру з присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера 4820683400:02:000:1235.
04.06.2021 року позивачі звернулись до відповідача із заявами про затвердження вказаних проектів землеустрою, до заяв були додані документації із землеустрою з витягами з Державного земельного кадастру стосовно земельних ділянок.
25.06.2021 року відповідачем було повідомлено позивачам, що рішенням ІХ сесії 8 скликання Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області від 18.06.2021 року № 11 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 » відмовлено у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок позивачам у зв'язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів.
Не погоджуючись з рішенням відповідача від 18.06.2021 року № 11, позивачі звернулись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам не можуть бути правомірними підставами, оскільки відповідачем не зазначено вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду відповідає, а викладені у апеляційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Конституцією України, ЗК України.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Частина 9 ст. 118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З аналізу положень 186 ЗК України слідує, що підставами для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку. (ч. 10 - 11 ст. 118 ЗК України).
За приписами ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Виходячи з наведених правових норм, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень сільської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність сільської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Під час апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що у розділі 3 «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту)» та «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту)» зазначено, що земельні ділянки, кадастровий номер 4820683400:02:000:1232 та кадастровий номер 4820683400:02:000:1235, перебувають в категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, умови відведення - у власність, цільове призначення - для ведення особистого селянського призначення.
Крім того, земельні ділянки, передбачені до відведення у власність позивачам, запроектовані за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 4820683400:02:000:1009.
При цьому відповідно даним Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4820683400:02:000:1009 мала цільове призначення земель сільськогосподарського призначення, з 01.06.2021 року перенесена в архів.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Як вірно встановив суд першої інстанції, земельна ділянка, кадастровий номер 4820683400:02:000:1009, перебувала у державній формі власності, що підтверджується і наказами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.05.2021 року № 3318-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» та від 26.05.2021 року № 3319-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою».
Відповідно до Закону України №1423 від 28.04.2021 року, що набрав чинності 27.05.2021 року, розділ X ЗК України доповнено пунктом 24, згідно якому з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в рішенні відповідача від 18.06.2021 року № 22 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » не зазначено вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Судова колегія не приймає доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом спору, на час надання позивачам дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (матеріали наявні у справі) перебувала в категорії земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Форма власності - державна, яка не надана у власність та користування та була сформованою, про що свідчить присвоєний кадастровий номер 4820683400:02:000:1009.
Відповідно до частини 1-5 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Апелянтом до суду були надані копії Державних актів на право приватної власності на землю, які відносяться до категорії земель - житлової та громадської забудови, та які на думку апелянта, зазначені як земельні ділянки розташовані на вже запроектованій земельній ділянці, яка перебуває в категорії земель сільськогосподарського призначення, однак жодного документального підтвердження накладання саме цих земельних ділянок на вже запроектовані позивачами земельні ділянки відсутні, що свідчить про їх відсутність документації землеустрою.
Колегія суддів звертає увагу, що надані відповідачем до справи копії Державних актів не підтверджують точного місця розташування земельних ділянок, які на думку апелянта знаходяться в межах спірної земельної ділянки.
Згідно даних Національної кадастрової системи за посиланням https://map.land.gov.ua/ у розділі інформація про право власності та інші речові права, наявні дані про зараєстроване право власності на земельні ділянки які, розташовані по АДРЕСА_1 , по категорії земель для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за іншими фізичними особами, копії Державних актів які надані апелянтом.
Однак колегія суддів зазначає, що земельні ділянки на які посилається апелянт та які є власністю інших фізичних осіб, згідно схеми (плану) розташування земельних ділянок, розташовані поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 4820683400:02:000:1009 площею 4,4468 га. (а.с.144).
Також, судова колегія встановила, що апелянтом було подано клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про здійснення перевірки земельної ділянки з кадастровим номером 4820683400:02:000:1009 площею 4,4468 га.
За результатами перевірки було складено припис, яким встановлено що ОСОБА_2 здійснив самовільне зайняття земельною ділянкою 14820683400:02:000:1009 площею 4,4468 га земель сільськогосподарського призначення державної власності. (а.с.146-149).
Також, згідно припису Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.05.2021 р. встановлено, що земельна ділянка 14820683400:02:000:1009 площею 4,4468 га на момент перевірки належить до земель не переданих у власність чи користування.
Апелянт наполягає на тому, що земельна ділянка 14820683400:02:000:1009 площею 4,4468 га була сформована за рахунок земельних ділянок приватної власності, які призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, частина АДРЕСА_1 та земель запасу сільської ради.
Також, апелянт зазначає, що державні акти громадянам були видані в 1994 році, а Державний земельний кадастр України, згідно Постанови КМУ від 17.10.2012 р. №1051, сформовано лише з 01.01.2013 р., тому у різних фізичних осіб на момент розгляду Інгульскою сільскою радою Баштанського району Миколаївської області заяви позивачів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель колективної власності у власність для ведення особистого селянського господарства наявні документи, які підтверджують право власності, тому їх земельні ділянки вважаються сформованими.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що зазначені доводи ніяким чином не підтверджують, що земельні ділянки, які належать цим фізичним особам, накладаються на земельні ділянки, які зазначені в проекті землеустрою, які просили затвердити позивачі. Такі докази не існували як під час прийнятття оскаржуваного рішення, так і не були надані відповідачем під час розгляду справи у суді.
Враховуючи вищенаведене, підстави відмови відповідача в оскаржуваному рішенні у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам не можуть бути правомірними підставами для відмови, оскільки не підтверджуються належними та достатніми доказами, тому оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм ЗК України та вірно скасовано судом першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту), з огляду на наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.
При цьому, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
З огляду на викладене, судова колегія доходить до висновку, що ефективним способом, захисту порушених прав позивачів, адекватним наявним обставинам справи, який повинен забезпечити поновлення порушених прав та виконання судового рішення є не зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення, а повторно розглянути заяви позивачів.
При цьому, під час повторного розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 04.06.2021 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Інгульської сільської ради відповідачу необхідно у повній мірі встановити в межах своїх повноважень наявність чи відсутність перетинів суміжних земельних ділянок, знаходження в межах земельних ділянок, що входять у проекти землеустрою частини інших земельних ділянок, встановити та підтвердити картографічними даними та схемами (планами) розташування земельних ділянок інформацію про те, чи накладаються зазначені земельні ділянки, чи були погоджені межі та проведено державну реєстрацію земельних ділянок, чи порушуються законні права інших фізичних осіб, які раніше набули право власності на земельні ділянки, із зазначенням цих доказів та висновків в обгрунтуванні рішення, яке буде прийнято за результатами повторного розгляду заяв позивачів.
Таким чином, оскільки оскаржуване рішення не містить належним чином обгрунтованих підстав для його прийняття, не підтверджується належними та достатніми доказами, то належним способом захисту прав позивача, на думку суду апеляційної інстанції, є зобов'язання Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 04.06.2021 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Інгульської сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив спірне питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати в частині позовних вимог з урахуванням викладених вище висновків.
Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року в частині зобов'язання Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області затвердити Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Мар'ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту) скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 04.06.2021 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Інгульської сільської ради, з урахуванням висновків суду викладених у цій постанові.
В решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.
Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець