П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/8306/21
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
19 травня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року включно;
зобов'язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 його середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день звільнення 26.03.2020 з ним не проведено повний розрахунок, що стало підставою для звернення до суду. За результатами розгляду справи №420/11718/20 задоволено позовні вимоги позивача, що стало наслідком виплати йому 53 610,64 грн 14.04.2021. За таких умов, остаточний розрахунок проведено більш ніж через рік після дати звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки відповідного розрахунку, що відповідає приписам ст. 116,117 КЗпП України.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що вимоги позивача не відповідають приписам спеціального законодавства, що регулює питання проходження військової служби. Норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини. Згідно Інструкції №558 одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу місячного грошового забезпечення. Також, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки про обставини не проведення з ним грошового розрахунку при звільненні було відомо ще у серпні 2020 року.
04.10.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов, згідно яких відповідач вказав, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема і за час затримки виплати такої допомоги) не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури, що свідчить, на думку відповідача, про безпідставність вимог позивача.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року включно.
Зобов'язано військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року у розмірі 53 595,74 грн (п'ятдесят три тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять гривень сімдесят чотири гривні).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Зокрема, в обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт наводить доводи аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаді інспектора прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” І категорії (тип Б).
Наказом начальника прикордонного загону від 26.03.2020 №143-ОС прапорщика ОСОБА_1 відповідно до п.2 ч.5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено у запас пунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) та відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24.04.2020 №190-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 26.04.2020.
Вислуга років позивача станом на 26.04.2020 становить: календарна - 9 років 00 місяців 00 днів; пільгова - 4 роки 04 місяці 29 днів; загальна - 13 років 04 місяці 29 днів (а.с.9).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.12.2020 по справі №420/11718/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов'язано ВЧ НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зазначене рішення набрало законної сили 03.03.2021.
14.04.2021 позивачу на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.12.2020 по справі №420/11718/20 перерахована сума одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 53 610,64 грн.
Згідно особистої картки грошового забезпечення ф.10 №4985 ОСОБА_1 в лютому-березні 2020 року отримав виплату грошового забезпечення в розмірі 16687,57 грн та 16142,00 грн відповідно, а загалом 32829,57 грн. (без відрахування податків) (а.с. 66).
Вважаючи бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, останній звернувся до суду з даним позовом шляхом його подачі засобами поштового зв'язку 14.05.2021.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст.ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. Зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця перед звільненим працівником за несвоєчасний розрахунок, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір заявленого працівником до стягнення з роботодавця відшкодування у порядку, передбаченому ст.117 КЗпПУ, незалежно від того, чи суд задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Судом шляхом відповідних математичних обрахувань сформовано висновок, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку з позивачем при звільненні є сума в розмірі 53 595,74 грн.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності ВЧ НОМЕР_1 в якості роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на виконання рішення суду.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що протиправність дій відповідача щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.12.2020 по справі №420/11718/20, яке набрало законної сили 03.03.2021.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабміну України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанови Кабміну України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.
Вищевказане спростовує доводи апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції норм КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.12.2020 по справі №420/11718/20, просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року.
При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної допомоги поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної допомоги.
Доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими, оскільки перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається розпочався 15 квітня 2021 року (наступний день за днем остаточного розрахунку), а позовну заяву до суду через поштове відділення подано 14.05.2021, тобто в строк, визначений ч.5 ст. 122 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянтом не наведено жодних доводів щодо здійсненої судом першої інстанції суми розрахунку середнього заробітку, який підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 , а останнім в свою чергу погоджено дану суму, оскільки не реалізовано право її апеляційного оскарження, судова колегія не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко