П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6792/21
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
Місце та час укладення судового рішення « 11:48», м.Одеса
Повний текст судового рішення складений 18.06.2021р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Смирнової М.В.,
представника позивача Григор'єва В.В.,
розглянувши у відкритому апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Кампані» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
23.04.2021р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Люкс Кампані» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2021р. №8317/15-32-07-18 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 160333грн. за вересень 2019р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Одеса Ангарбуд» є безпідставними та спростовуються первинними документами бухгалтерської і податкової звітності.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2021р. позов задоволений, з підстав того, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Одеса Ангарбуд». Первинна документація за результатами господарських операцій складена з дотриманням вимог законодавства і містить всі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції, при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт зазначає, що первинні документи надані позивачем до перевірки не можуть за змістом п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України вважатися первинними документами для підтвердження податкового обліку, оскільки складені за операціями з придбання робіт, послуг, фактичне здійснення яких неможливо підтвердити, тому документація складена для цілей формування податкової вигоди та позбавлена юридичної значимості.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що в період з 25.02.2021р. по 03.03.2021р. посадовими особами відповідача, на підставі наказу від 24.02.2021р. №961-п та направлень від 25.02.2021р. №№2211/07-17, 2212/07-17 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Люкс Кампані» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами - постачальниками ТОВ «Одеса Авангард» за період з 01.05.2019р. по 31.05.2019р. та ПП «Укрхімпром-2005» за період з 01.07.2019р. по 31.07.2019р. та з 01.09.2019р. по 30.09.2019р., за результатами якої складено акт перевірки від 11.03.2021р. №3746/15-32-07-17/40236633.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ст.1, ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016р. №21, а саме безпідставно включено до податкового кредиту (рядку 17) Декларації з податку на додану вартість за травень 2019р., податок на додану вартість з вартості робіт, оформлених ТОВ «Одеса Ангарбуд», у сумі 160333,34грн., що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ за вересень 2019р., що зараховується до складу наступного звітного періоду на загальну суму 160333,34грн. /а.с.9-30/
22.03.2021р. ТОВ «Люкс Кампані» подало до Головного управління ДПС в Одеській області заперечення на вищезазначений акт перевірки.
За результатом розгляду акту перевірки, Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення від 08.04.2021р. №8317/15-32-07-18 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 160333грн. за вересень 2019р. /а.с.36-38/
Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14. ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.
Крім того, за приписами п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. №73 зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічної вигоди.
Кредиторська заборгованість - зобов'язання підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами.
Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20 зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів Україні від 29.11.1999р. №290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до наведеного визначена господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з п.2.4 гл.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 - первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Водночас, відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Стаття 201 ПК України регламентує питання порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків
Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з абз. б) та в) п.200.4 ст.200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду).
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Предметом досліджень під час перевірки були фінансово-господарські відносини позивача з контрагентом ТОВ «Одеса Авангард» за період з 01.05.2019р. по 31.05.2019р.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2019р. між ТОВ «Люкс Кампані» (замовник) та ТОВ «Одеса Ангабуд» (підрядник) укладено договір №1004-19, згідно умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання, своїми та залученими силами, на умовах даного договору, виконати комплекс робіт з виготовлення та монтажу без каркасного аркового ангару розміром 18/50/7м з холодногнутового листового профілю товщиною - 1,0мм (виробництво Маріуполь), за допомогою машини з виготовлення профілю, модель ВН 1000-700 (в одношаровому виконанні, холодного типу) загальною площею 900кв.м., з встановленням двох торцевих воріт розміром 4,5м на 4,5м на фундамент замовника за адресою: Одеська область, Захарівський район, с. Павлівка.
Згідно п.2.1. вищезазначеного договору загальна сума договору складає 962000грн., в т.ч. ПДВ 20% - 160333,33грн. /а.с.39-42/
На підтвердження виконання контрагентом умов вищезазначеного договору позивачем надано до суду: акт виконаних робіт №06/2 від 24.05.2019р., платіжні доручення, наказ від 30.05.2019р. №0210 про введення в експлуатацію основного засобу, акт приймання-передачі основних засобів, технічний паспорт виробу безкаркасний арковий ангар. /а.с.43-52/
На підтвердження будівництва фундаменту для встановленого ТОВ «Одеса Авангард» ангару та закупівлі будівельних матеріалів, позивачем надано відповідні договори та первинні документи щодо їх виконання. /а.с.53-79/
Так, надані позивачем в ході податкової перевірки документи підтверджують фактичне проведення господарської операції з вищезазначеним контрагентом, оскільки вони підтверджують і розкривають суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету.
Отже, перевіркою необґрунтовано встановлено, що задокументована господарська операція з вищезазначеним контрагентом позбавлена ділової мети, а тому не вважається здійсненою в рамках господарської діяльності позивача.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною у кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Тобто, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
Відповідно до положень п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Разом з тим, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним з варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Однак, з визначеного у ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню у податковому обліку.
З'ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно у зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.
Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об'єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. При цьому, варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб'єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.
Відтак, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшила витрати платника податку за наявності об'єктивної можливості до їх скорочення.
Тобто для врахування витрат на послуги у податковому обліку необхідне доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльності платника податків та належне документальне підтвердження проведення таких операцій. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення таких операцій (надання послуг), враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об'єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами (виконавцями послуг) з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.
Позивачем належними доказами підтверджено реальний (фактичний) характер господарської операції з придбання робіт у ТОВ «Одеса Ангарбуд».
Посилання апелянта на укладення ТОВ «Одеса Ангарбуд» договорів щодо придбання роботи з виготовлення та монтажу безкаркасного аркового ангару з контрагентами, що не мають відповідних трудових та технічних ресурсів, не спростовує виконання договору підряду від 10.04.2019р. №1004-19, укладеного між ТОВ «Люкс Кампані» та ТОВ «Одеса Ангабуд».
Відтак, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми з вартості придбаних послуг у постачальника ТОВ «Одеса Ангарбуд».
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 08.04.2021р. №8317/15-32-07-18.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт не надав до апеляційного суду жодних доводів неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, та фактично не оспорює суму судових витрат стягнуту судом першої інстанції на користь позивача, а тому судом апеляційної інстанції перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення судом першої інстанції судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 03.02.2022 року.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Єщенко О.В. Яковлєв О.В.