П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р. Категорія 106030000м.ОдесаСправа № 400/4505/20
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмового провадження у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі № 400/4505/20 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про про стягнення шкоди в розмірі 66587,84 грн, мотивуючи його тим, що шкода завдана відповідачем внаслідок не проведення службового розслідування у встановленому порядку, що призвело до незаконного звільнення ОСОБА_1 , поновлення його рішення суду та стягнення з військової частини 66 587, 84 грн. за час вимушеного прогулу. Протиправна бездіяльність відповідача встановлена в ході розгляду адміністративної справи № 400/2365/19 та службовим розслідуванням. Відповідач добровільно не відшкодував завдану ним шкоду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 шкоду в розмірі 66 587, 84 грн. (шістдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят сім грн. 84 коп.).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідальність за наказ від 10.06.2019 року № 46-РС щодо звільнення ОСОБА_2 з військової служби має нести саме командир, який його видав відповідно до п. 6 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29.07.2016 р. по 30.08.2019 р. проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 6-7).
Наказом командира військової частини від 04.05.2019 р. № 271 відповідачу доручено у термін до 14.05.2019 р. проведення службового розслідування стосовно перебування 04.05.2019 р. сержанта ОСОБА_2 на залізничній станції "Баловне" з явними ознаками алкогольного сп'яніння (а. с. 16).
Із вимогами наказу № 271 та резолюцією командира військової частини відповідач ознайомлений 04.05.2019 р., про що свідчить його підпис на рапорті (а. с. 17).
14.05.2019 р. у стройову частину надійшов акт службового розслідування, за результатами розгляду якого командиром військової частини видано наказ від 03.06.2019 р. № 316 про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення через службову невідповідність.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. по справі № 400/2365/19 визнано протиправним і скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2019 р. № 316, поновлено ОСОБА_2 на посаді та стягнуто з військової частини грошове забезпечення за період вимушеного прогулу в сумі 66587,84 грн (а. с. 18-24). Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У ході розгляду справи № 400/2365/19 під час допиту ОСОБА_1 встановлено, що письмових пояснень від ОСОБА_2 він не відбирав, бесід не проводив, акт службового розслідування не складав та не підписував. Відповідачем не доведено факт вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку та допущено низку порушень у проведенні службового розслідування та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Викладене стало підставою для задоволення позову ОСОБА_2
17.01.2020 р. та 08.09.2020 р. військовою частиною виплачено ОСОБА_2 грошове забезпечення за період вимушеного прогулу в загальній сумі 66 587,84 грн. (а. с. 38-39).
На підставі рапорту помічника командира з правової роботи від 16.07.2020 р. наказом командира військової частини від 23.07.2020 р. № 416 призначено службове розслідування стосовно невиконання ОСОБА_1 наказу командира військової частини від 04.05.2019 р. (а. с. 13, 15). Наказом від 14.08.2020 р. № 471 продовжено термін проведення службового розслідування до 14.09.2020 р. (а. с. 14).
14.09.2020 р. заступником командира частини складено акт службового розслідування (а. с. 8-12). Службовим розслідуванням встановлено, що шкода, завдана виплатою ОСОБА_2 грошового забезпечення за період вимушеного прогулу в сумі 66587,84 грн, стала можливою внаслідок протиправної бездіяльності ОСОБА_1 та порушення ним вимог ст. 68 Конституції України, ст. 6, 11, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 1 розділу IV, п.п. 1, 5 розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 р. № 608, що мало прояв у невиконанні наказу командира військової частини від 04.05.2019 р. № 271.
09.10.2020 р. командиром військової частини видано наказ № 570 про підсумки службового розслідування стосовно невиконання ОСОБА_1 наказу командира військової частини від 04.05.2019 р. (а. с. 34-37).
Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідача полягає у протиправній бездіяльності щодо невиконання наказу командира військової частини від 04.05.2019 р. № 271, що є порушення вимог ст. 68 Конституції України, ст. 6, 11, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 1 розділу IV, п.п. 1, 5 розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 р. № 608. Протиправна бездіяльність відповідача потягла за собою незаконне звільнення ОСОБА_2 , поновлення його рішення суду та стягнення з військової частини 66 587, 84 грн за час вимушеного прогулу, що є завданою відповідачем шкодою.
П'ятий апеляційний адміністративний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160).
Відповідно до положень ст. 3 Закону України № 160 "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" - умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
Частиною 2 ст. 6 Закону № 160 передбачено, що посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв'язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.
Вищенаведеною нормою (ч.2 ст.6 Закону № 160 ) чітко визначено осіб, що мають нести матеріальну відповідальність у разі незаконного звільнення зі служби військовослужбовця - посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні.
За визначенням ч.12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).
Тобто, звільнення ОСОБА_2 відбулося внаслідок видання командиром Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) підполковником ОСОБА_3 пункту 1 параграфу 1 наказу від 10.06.2019р. № 46-РС, який судом визнано незаконним.
Порядок проходження військової служби у Збройних силах України громадянами України визначено відповідним Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 N 1153/2008 (далі - Положення).
Пунктом 12 Положення передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. № 548-XIV, - « Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази: забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 6 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 551- XIV, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Тобто, відповідальність за наказ від 10.06.2019 р. № 46-РС щодо звільнення ОСОБА_2 з військової служби має нести саме командир, який його видав.
Відповідач не заперечує, що ним було допущено низка порушень у проведенні службового розслідування стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_2 , але рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та його звільнення приймають саме командири, як посадові особи наділені організаційно-розпорядчі обов'язками.
Пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. № 608 (далі - Порядок), передбачено, що - « 1. За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. 5. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. 6. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.».
Пунктами 1, 3, 5 Розділу V Порядку передбачено, що - « 1. За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. 3. Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк. 5. Про прийняте рішення повідомляється військовослужбовець, стосовно якого проводилося службове розслідування, а у випадку, передбаченому пунктом 7 розділу V цього Порядку, також начальник органу управління Військової служби правопорядку.».
Згідно пункту 236 Положення, з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.
З вищенаведених норм вбачається, рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та його звільнення приймається командирами не лише на підставі акту службового розслідування, а з врахуванням та ознайомленням зі всіма первинними документами і доказами перевірки, позицією та запереченнями військовослужбовця. Тобто командир має можливість і повинен правильно розібратися у ситуації і прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Крім того, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. по справі № 400/2365/19 визнано протиправними і скасовано накази від 03.06.2019 р. № 316, п. 1 пар.1 наказу № 46-РС від 10.06.2019 р. не у зв'язку з помилками у акті службового розслідування від 14.05.2019 р. та порушенням процедури його складання, а через недоведеність провини ОСОБА_2 у вчинення дисциплінарного проступку первинними документами і порушенням процедури звільнення.
Фактично, судом першої інстанції притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за рішення (наказ про звільнення), яке він не приймав та не міг приймати.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою військовій частині, внаслідок виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
У зв'язку з чим, умов для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності за спричинену позивачу командиром військової частини шкоду немає.
Тобто, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що протиправна бездіяльність відповідача потягла за собою незаконне звільнення ОСОБА_2 , поновлення його службі рішенням суду та стягнення з військової частини 66587,84 грн за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відповідно до прибуткових касових ордерів сплатив 4200,00 грн. на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4200,00 грн. відповідач надав до суду наступні копії документів: копія договору про надання правової допомоги від 28.10.2021 року, Додаток № 1 до Договору про надання допомоги від 28.10.2021 року, акт наданих послуг від 02.11.2021 р. та прибутковий касовий ордер № 19 від 02.11.2021 року, відповідно до яких позивач сплатив 4200 грн. адвокату Сорочану Єлисею Васильовичу гонорар по даній справі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 4200,00 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 4200 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.
Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 1000,00 грн. Суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у сумі 1000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного Рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі № 400/4505/20, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у позові Військової частини НОМЕР_1 , - відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за рахунок асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.