П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 522/23109/21-Е
Головуючий в 1 інстанції: Бондар В.Я.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2021 року по справі № 522/23109/21-Е за позовом ОСОБА_1 до Департамента транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Мельниченка Віктора Федоровича про визнання протиправною та скасування постанови, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №003630, якою накладено на позивача стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів;
- справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити;
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що постанова не містить дату народження, місце проживання чи перебування особи на яку накладено адміністративне стягнення, порядок його оскарження, порядок звільнення від адміністративної відповідальності. Позивач в період з 15.07.2021 по 24.07.2021 року перебував в Ізраїлі, тому не керував автомобілем та не порушував правил, тому відсутній склад адміністративного правопорушення. З 16 по 21 липня 2021 року автомобіль Toyota Corolla знаходився у тимчасовому користуванні на підставі договору прокату у громадянина США ОСОБА_2 . Постанова відповідачем була пред'явлена до виконання після закінчення 3 місяців з дня її винесення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Приморський районний суд м.Одеси рішенням від 17 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що позивач не отримав від відповідачів Постанову про накладення адміністративного стягнення серії ОД № 003630 від 06.08.2021 (надалі Постанова) з незалежних від нього причин, оскільки поштове відправлення № 0505009202107 було надіслане відповідачем 1 йому як фізичній особі ОСОБА_3 на юридичну адресу «ПІІ «ВІП-Рент»: м. Київ, вул. Госпітальна 4, в порушення норм ст. 14-2, 279-5. КУпАП.
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що в оскаржуваній постанові, в порушення статті 303 КУпАП, невірно зазначений строк пред'явлення її до виконання, а саме:строк не може перевищувати 3 місяців з дня її винесення, тобто строк пред'явлення до виконання не пізніше 06.11.2021;
- судом першої інстанції проігноровано, що в порушення зазначених ст. 283 КУпАП постанова не містить дату народження, місце проживання чи перебування особи, на яку накладено адміністративне стягнення, порядок його оскарження; порядок звільнення від адміністративної відповідальності;
- суд першої інстанції не врахував,в порушення зазначених норм статті 279-1 КУпАП, інформація про адміністративне правопорушення, зазначене в Постанові про накладення адміністративного стягнення серії ОД № 003630 від 06.08.2021 року, не вносилася до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху;
- суд першої інстанції не взяв до уваги, представником відповідача не надано достатньо належних та допустимих доказів щодо зони дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», який зображено на матеріалах фото фіксації, зокрема, що з місця встановлення дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» є видимим перехрестя, до якого поширюється зона його дії;
- представником відповідача не надано доказів, які б підтверджували, що фотозйомку здійснено технічним засобом, який може функціонувати згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах;
- суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не надав сторонам можливості надати письмові пояснення, як передбачено статтею 162-163 КАС України.
Також в апеляційній скарзі представник апелянта просила розглядати справу за відсутністю позивача та його представника, у разі не можливості проведення розгляду справи в режимі відеоконференції.
П'ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19.01.2022 відмовив у розгляді справи в режимі відеоконференції, оскільки при його поданні заявником не дотримано вимоги частини 2 статті 195 КАС України.
До того ж Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні Екбатані (Ekbatani) проти Швеції від 26.05.1998, заява № 10563/83 (пункт 31) зазначив, що Суд неодноразово вказував, що якщо розгляд в суді першої інстанції було публічним, відсутність "публічності" при розгляді справи в судах другої або третьої інстанції може бути виправдано особливостями процедури у даній справі, якщо апеляційна скарга зачіпає виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не була надана можливість бути заслуханою в Апеляційному або Касаційному суді особисто.
Отже з огляду на викладене та зважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, та в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини справи, які встановлені судом першої інстанції, не наведені інші обставини, закріплені в частині 3 статті 257 КАС України, які б можна було врахувати на користь висновку про розгляд справи в порядку загального провадження, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю - розгляд справи призначено у порядку письмового провадження з повідомленням учасників сторін.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що 06.08.2021 інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Мельниченко Віктором Федоровичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ОД № 003630, відповідно до якої автомобіль Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_1 , який належить Підприємству з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕН» 16.07.2021 о 19 год. 47 хв. в м. Одесі по вул. Ланжеронівська, 19 здійснив зупинку, стоянку в зоні дії знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив вимоги п. 8.4 ПДР за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 .
Старшим державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції Левіцьким Тимофієм Костянтиновичем відкрито виконавче провадження № 67419450 з приводу виконання постанови серії ОД № 003630 від 06.08.2021.
З наказу Підприємства з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ» № 59 від 13.07.2021 вбачається, що ОСОБА_1 працює директором підприємства та з 16.07.2021 по 24.07.2021 перебував у відрядженні, обов'язки фінансового директора були покладені на ОСОБА_4 .
З договору прокату № 872259743 вбачається, що автомобіль Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_1 перебував у оренді з 13.07.2021 по 20.07.2021 у громадянина Veytsman Felix.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є належним суб'єктом відповідальності як керівник юридичної особи, а внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про користувача позивачем не відбулося, тому інспектором не було встановлено належного користувача автомобілем, а постанову складено на керівника юридичної особи - власника як належного суб'єкта відповідальності.
Отже, постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, КУпАП.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, порушення яких є підставою для відповідальності згідно із законодавством (п.п. 1.1, 1.9 Правил).
Відповідно пункту 8.1 Правил від 10.10.2001 №1306 регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно із пунктом 3 Розділу 33 Правил від 10.10.2001 № 1306 дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" відноситься до заборонних знаків та визначає заборону зупинки і стоянки транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Частиною 1 статті 122 КпАП України передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів» від 14 листопада 2018 року № 1197 визначено процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) відомостей про належного користувача транспортного засобу.
Належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, статус відповідальної особи може набути і належний користувач транспортного засобу, якщо до Реєстру внесені відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу.
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд першої інстанції правильно наголосив, що для набуття статусу відповідальної особи належним користувачем необхідна наявність двох обов'язкових умов: підтвердження того, що особа дійсно є належним користувачем даного транспортного засобу; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів про належного користувача відповідного транспортного засобу.
Відповідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України про «Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів» від 14 листопада 2018 року № 1197 внесення до Реєстру одночасно відомостей щодо декількох належних користувачів стосовно одного транспортного засобу не допускається. Відомості про нового належного користувача можуть бути внесені до Реєстру лише після внесення запису про виключення з Реєстру відомостей про попереднього належного користувача.
На відміну від статусу належного користувача транспортного засобу, який можуть мати необмежена кількість осіб, транспортний засіб можливо закріпити лише за одним належним користувачем під час внесення відомостей до Реєстру, що унеможливлює сумніви для визначення конкретного належного користувача транспортного засобу, як відповідальної особи в розумінні положень статті 14-2 КУпАП.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи - ОСОБА_1 зазначений керівником юридичної особи ПП «ВІП-Рент» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є належним суб'єктом відповідальності як керівник юридичної особи, а внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про користувача позивачем не відбулося, тому інспектором не було встановлено належного користувача автомобілем, а постанову складено на керівника юридичної особи - власника як належного суб'єкта відповідальності.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції зазначає про таке.
Встановлення відповідальної особи - власника транспортного засобу за порушення правил зупинки транспортного засобу, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, ґрунтується на дотриманні положень частини 1 статті 279-1 КУпАП.
Разом з цим, згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Таким чином, адміністративним законодавством врегульований порядок розгляду і вирішення справ про адміністративне правопорушення, дотримання якого покладається як на осіб, які притягуються до відповідальності, так і на органи (посадових осіб), уповноважених на здійснення вказаних проваджень.
Отже, винесення рішення у такій категорії справ у повній послідовності установлених правил свідчитиме про повноту, об'єктивність та обґрунтованість адміністративного провадження.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підтвердження своєї правової позиції представник відповідача надав до суду наступні докази: фотофіксацію знаку 3.34 по вул. Ланжеронівській ; копію схеми організації дорожнього руху; фотофіксацію розміщення автомобіля; роздруківку координат адміністративного правопорушення з мережі Інтернет; фотофіксацію залишення повідомлення про адмінправопорушення на лобовому склі автомобіля; докази направлення постанови позивачу; докази направлення постанови до виконавчої служби; документи, що підтверджують дотримання вимог щодо сертифікації та відповідності технічного приладу (а.с.146-175).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до Примітки у статті 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Отже, підтвердженням порушення правил зупинки є, у тому числі, фотофіксація обставин цього порушення, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.
Відповідач надав до суду фотоматеріали, за якими підтверджується здійснення зупинки належного позивачу транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку 3.34 "Зупинку заборонено", із зазначенням GPS- координат, дати та часу, що відповідають вчиненому адмінпорушенню.
Також оскаржувана постанова серії ОД № 003630, складена у відповідності до вимог статті 283 КУпАП.
Не зазначення у постанові дати та місця народження не є підставою вважати її протиправною, до того ж як правильно зазначив представник відповідача, що вказана інформація зазначається у відповідності до даних внесених до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Також матеріалами справи підтверджено, що складена постанова від 06.08.2021 № 003630 згідно частини 7 статті 279-1 КУпАП та в строки (2 місяці) накладення адміністративного стягнення, встановлені статтею 38 КУпАП, винесена та надіслана на адресу реєстрації , яка зазначена Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та відповідно яку зазначила відповідальна особа при реєстрації транспортного засобу.
Наведене свідчить, що оскаржуване рішення винесене у повній послідовності установлених правил КУпАП.
А докази, які містяться у матеріалах справи підтверджують порушення правил зупинки, передбачених знаком 3.34, а відтак і правомірним є притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.
Виходячи зі спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що позивач не заперечує здійснення зупинки транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку 3.34, але заперечує його причетність до скоєного правопорушення.
Надаючи оцінку вказаним доводам колегія суддів враховує специфіку розгляду цієї категорії адміністративних справ про адміністративні правопорушення та зазначає про таке.
Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015 сформулював правову позицію щодо наявності у справах про адміністративні правопорушення переліку адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендацій № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої Комітетом міністрів РЄ 13 лютого 1991 року під час 452-го засідання уповноважених представників міністрів) при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину (І); вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані (ІІ); вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї(ІІІ.); вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію (ІV); адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується (V).
Від вищезазначених принципів можна відмовитися в незначних справах, де накладається обмежене грошове стягнення, за умов попередньої згоди заінтересованої особи та в межах закону(пункт 2 Принципу 6).
Вирішальними у згаданому контексті можуть стати також положення Європейської конвенції з прав людини та практика Європейського Суду з прав людини, рішення якого визнані в Україні джерелом права та мають пріоритет над національним законодавством. Адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис повною мірою відповідають деліктам, які не можуть бути віднесені до кримінальних правопорушень в розумінні Європейської конвенції з прав людини.
Діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки.
Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Ця небезпека полягає у самій суті використання транспортного засобу. Людина не може до кінця контролювати механізми під час їх експлуатації.
Це пов'язано з рядом об'єктивних факторів, які потрібно відрізняти від внутрішнього ставлення людини до безпеки чи до ризику, оскільки ці категорії є оціночними, а у цьому випадку мова йде саме про об'єктивно обумовлену можливість настання негативних наслідків від здійснення цього виду діяльності.
Тому навіть лише факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов'язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб.
Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб вимагає віднесення їх до спеціальних суб'єктів адміністративного правопорушення.
Порушення правил дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, як й інші правопорушення, характеризуються певним ступенем суспільної небезпеки, яка є категорією об'єктивною й існує незалежно від її оцінки кимось.
Саме рівень суспільної небезпеки служить тією головною ознакою, за якою класифікуються певні протиправні діяння та визначається їх належність до кримінальних, адміністративних, дисциплінарних чи інших правопорушень, а також встановлюється міра відповідальності за їх вчинення.
Наприклад, в рішенні по справі FALK v. THE NETHERLANDS, Арр. № 66273/01, 19 October, 2004, суть якого зводиться до оскарження заявником рішення про накладення штрафу із зазначенням імені та адреси особи, яка керувала на момент вчинення правопорушення його автомобілем, Європейський Суд з прав людини вказує на те, що, незважаючи на заборону презумпції права або факту, вони повинні бути пропорційні меті, переслідуваної державою. Мета оспорюваного правила про об'єктивну відповідальність власника автотранспортного засобу, що міститься в законі про адміністративне виконання правил дорожнього руху, полягає в ефективному забезпеченні дорожньої безпеки та створенні умов, при яких порушення правил дорожнього руху не залишаються безкарними в випадках, коли неможливо встановити особу, котра керувала автомобілем.
У рішенні Європейського Суду з прав людини з у справі Lutz v. Germany, 25 August 1987, App. 9912/82 , суд зазначив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними не суперечитиме вимогам Конвенції. “Враховуючи велику кількість незначних правопорушень - особливо правил дорожнього руху, - характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання, Держави - учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції (див, зокрема, п. 57 Рішення).
Крім того, під час розгляду справи O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, App. № 15809/02 and 25624/02, 29 June 2007, яка стосувалась оскарженню передбаченої британським законом необхідності надання властям зареєстрованими власниками транспортного засобу про особу, яка реально керувала автомобілем в момент, коли поліцейська камера спостереження зафіксувала перевищення автомобілем встановленої швидкості. Цей обов'язок на думку позивачів є порушенням права не давати самозвинувачувальних показань і так званої привілеї проти самозвинувачення, а тим самим і принципів справедливого судового розгляду, закріплених в статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Однак Велика палата Європейського Суду з прав людини визнала, що у справі не було допущено жодного порушення вимог статті 6 Конвенції та вказала про те, що усі, хто володіють або керують автомобілем, знають, що тим самим вони визнають певний режим регулювання. Цей режим діє не тому, що володіння чи управління автомобілем - це привілей чи пільга, що дарується державою, але тому, що володіння автомобілями та їх використання загальновизнано можуть призводити до тяжких тілесних ушкоджень. Можна сказати, що ті, хто приймають рішення володіти або управляти автомобілем, беруть на себе певні обов'язки і зобов'язання, які є частиною регулятивного режиму щодо автотранспортних засобів (див, зокрема, п.57 згаданого рішення).
Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин, які підтверджені під час апеляційного перегляду справи, правильним є висновок суду першої інстанції, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач не отримав від відповідачів Постанову про накладення адміністративного стягнення серії ОД № 003630 від 06.08.2021 з незалежних від нього причин, оскільки поштове відправлення № 0505009202107 було надіслане відповідачем 1 йому як фізичній особі ОСОБА_3 на юридичну адресу «ПІІ «ВІП-Рент», оскільки саме ця адреса внесена до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
До того ж, матеріалами справи підтверджено, що Печерський відділ ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції направив постанову про відкриття виконавчого провадження на ту саму адресу (юридичну адресу «ПІІ «ВІП-Рент»: м. Київ, вул. Госпітальна 4), і вона була отримана позивачем.
Посилання апелянта на те, що в оскаржуваній постанові, в порушення статті 303 КУпАП, невірно зазначений строк пред'явлення її до виконання, а саме: строк не може перевищувати 3 місяців з дня її винесення, тобто строк пред'явлення до виконання не пізніше 06.11.2021, спростовується доказами направлення оскаржуваної постанови відповідачем до органів ДВС - 02.11.2021 (а.с.158-159).
Щодо таких доводів апеляційної скарги, як те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не надав сторонам можливості надати письмові пояснення, як передбачено статтею 162-163 КАС України, колегія суддів, зазначає, що вказане провадження про адміністративне правопорушення є скороченим, а окремі недоліки процесу розгляду справи про адміністративне правопорушення можуть бути урівноважені під час розгляду відповідного позову у суді за допомогою його змагального характеру.
Близьких за змістом висновків дійшов Верховний суд в постанові від 14 лютого 2018 року, справа № 735/1246/15-а, № судового рішення в ЄДРСРУ 72290118.
У зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно та неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що представником відповідача не надано доказів, які б підтверджували, що фотозйомку здійснено технічним засобом, який може функціонувати згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах спростовуються документами, які додані до відзиву на апеляційну скаргу, що підтверджують дотримання вимог щодо сертифікації та відповідності технічного приладу (а.с.160-164).
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2021 року по справі № 522/23109/21-Е - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.