П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/5203/21
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шляхтицького О.І.
суддів: Домусчі С.Д. , Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 по справі № 400/5203/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) з вимогами визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року (надалі - Закон № 1789), у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати. Відповідач здійснив перерахунок пенсії, однак із розрахунку 60 % від суми місячної заробітної плати та з обмеженням максимального розміру пенсії. На думку позивача, враховуючи те, що вона вже є пенсіонером, якій пенсія призначена на підставі ст. 50-1 Закону № 1789, тому до розміру її пенсії не можуть застосовуватись обмеження її максимального розміру, визначені ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року (надалі - Закон № 1697), а також при перерахунку пенсії працівників прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначив, оскільки позивач перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за вислугу років, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 27 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 -задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.10.2020 та від 24.02.2021 № 948030157128 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 в частині застосування 60 % від розміру заробітної плати при перерахунку пенсії.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.10.2020 на підставі довідки Миколаївської обласної прокуратури від 20.10.2020 №21-441 вих-20 з розрахунку 90 % від розміру заробітної плати, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмежень її максимального розміру - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не обґрунтував свого рішення, залишив поза увагою зміст рішень КСУ, не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини та постановах Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи в частині обмеження максимального розміру пенсії. Враховуючи, що пенсія позивачу призначена у 2008 році - до на брання чинності Законами України № 3668 та № 911 - тому при перерахунку пенсії її розмір не повинен обмежуватися максимальним розміром.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивач з 01.03.2008 року є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789 (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати.
20.10.2020 року Миколаївською обласною прокуратурою позивачу видано довідку №21-441 вих-20 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. Довідка видана відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020.
Відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачу на підставі довідки Миколаївської обласної прокуратури від 20.10.2020 21-441 вих-20, застосувавши загальний процент розрахунку пенсії від заробітку в розмірі 60% та з обмеженням максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність..
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із застосуванням відповідачем зменшеного відсотку заробітку для цілей перерахунку пенсії та застосування обмеження суми перерахованої пенсії максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі документів пенсійної справи, довідки обласної прокуратури від 20.10.2020 21-441 вих-20.
Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, суд першої інстанції зазначив, що дія положень Закону № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до позивача не застосовується.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена апелянтом.
Таким чином, колегія суддів надає оцінку в частині обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Отже, що стосується позовних вимог щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 2 Закону № 3668-VI (який набрав чинності 1 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
На думку колегії суддів, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон № 1789-ХІІ утратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувати правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні в цій частині.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 N 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення».
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20.
Отже, суд першої інстанції в частині обмеження пенсії позивача максимальним розміром правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, --
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 по справі № 400/5203/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.