П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/596/21
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
Дата і місце ухвалення 22.03.2021 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Федусика А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
15.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 01.2.2021 року, просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2021 р. №Ф-179974-50 Головного управління Державної податкової служби в Одеській області;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області здійснити списання боргу у сумі 52284,72 грн., зазначеній у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2021 р. №Ф-179974-50.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2021 року №Ф-179974-50 Головного управління Державної податкової служби в Одеській області. У задоволенні решти позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що згідно даних інформаційної системи платників податків ОСОБА_1 знаходиться на обліку ДПІ у Київському районі як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Апелянт зазначає, що згідно положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність з 01.01.2017 року є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності. Цим же пунктом передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 року - у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що згідно положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність розглядаються як окремі платники ЄСВ, а тому особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Апелянт зазначив, що з огляду на викладені норми чинного законодавства та з урахуванням даних інтегрованої картки платника податків станом на 31.12.2020 року у ОСОБА_1 існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 52284,72 грн., а тому приймаючи оскаржувану вимогу про сплату боргу ГУ ДПС в Одеській області діяло правомірно та обґрунтовано.
Враховуючи зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи зазначені положення процесуального закону, а також те, що рішення суду першої інстанції позивачем по справі не оскаржувалось, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 18.10.2017 року отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 003067.
23.10.2017 р. на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
18.01.2018 р. на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю поновлено згідно п.1 ч.4 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
З 31.08.2020 р. на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Вищевказані обставини підтверджено наявною у справі інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України станом на 14.01.2021 року.
Також судом першої інстанції з трудової книжки позивача встановлено, що 22.02.2016 р. позивача було прийнято на роботу до АТ "ІМЕКСБАНК" (у стадії ліквідації) на посаду головного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення та захисту (наказ №311-к від 19.02.2016 року).
01.09.2017 р. позивача було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного департаменту (наказ №658-к від 01.09.2017 року).
16.04.2018 р. позивача було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного управління (наказ №107-к від 16.04.2018 року).
28.08.2020 року позивача звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору (наказ №304-к від 25.08.2020 року).
З 14.09.2020 року по теперішній час позивач перебуває на обліку в Суворовському районному центрі зайнятості.
Таким чином, судом встановлено, що з 22.02.2016 р. по 28.08.2020 р. позивач був найманим працівником АТ "ІМЕКСБАНК".
18 січня 2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-179974-50 про сплату боргу (недоїмки), якою контролюючий орган вимагає від позивача сплати боргу (недоїмки) в розмірі 52284,72 у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску
Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , станом на 31.12.2020 року недоїмка по нарахуванню єдиного внеску склала 52284,72 грн.
Не погоджуючись з прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач оскаржив її до суду першої інстанції, посилаючись на її протиправність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Частинами 5, 6 ст.31 Закону № 5076-VI встановлено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 4 та 5 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до п. 65.1 ст. 65 Податкового Кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Єдиного Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Відносини щодо сплати єдиного внеску особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно отримує дохід від роботодавця, що використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у справах щодо скасування вимог контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець або як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Верховний Суд вказував на те, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 року у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 року у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 року в адміністративній справі № 500/2433/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ході розгляду даної справи з наданих позивачем доказів, зокрема, з трудової книжки, встановлено, що позивач з 22.02.2016 року по 28.08.2020 року був найманим працівником АТ "ІМЕКСБАНК" на посадах головного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення та захисту, провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного департаменту, провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного управління.
З наданих позивачем довідок судом встановлено, що у 2018 році АТ "ІМЕКСБАНК" сплатило ЄСВ на загальнообов'язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 , як за найманого працівника в загальному розмірі 45989,42 грн. (підтверджується довідкою №3 від 08.02.2019 р.). У 2019 році АТ "ІМЕКСБАНК" сплатило ЄСВ на загальнообов'язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 , як за найманого працівника в загальному розмірі 53037,90 грн., що підтверджується довідкою №3 від 10.01.2020 р. У 2020 році АТ "ІМЕКСБАНК" сплатило ЄСВ на загальнообов'язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 , як за найманого працівника в загальному розмірі 51005,90 грн., що підтверджується довідкою №29 від 28.08.2020 р.
Враховуючи те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та яка не отримує доході від своєї діяльності.
Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, з 31.08.2020 року право на зайняття адвокатською діяльністю позивача зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк.
В той же час Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності. З практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з 14.09.2020 року по теперішній час позивач перебуває на обліку в Суворовському районному центрі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю, яка не є базою нарахування ЄСВ.
Згідно ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із відзиву на позовну заяву та з апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, в якості єдиної підстави для визнання оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки законною, відповідач зазначає те, що згідно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність розглядаються як окремі платники єдиного внеску та не звільняють один одного від обов'язку зі своєчасної в повному обсязі сплати єдиного внеску, а тому, на думку відповідача, працевлаштування позивача найманим працівником не звільняє його від обов'язку по сплаті єдиного внеску. Однак, зазначені доводи спростовуються викладеним вище.
За встановлених обставин, враховуючи те, що відповідачем при винесенні оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки не було враховано зазначених вище правових висновків Верховного Суду та здійснено відповідне нарахування єдиного внеску, зокрема, за період працевлаштування позивача найманим працівником, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності спірної вимоги №Ф-179974-50-У від 18.01.2021 року про сплату недоїмки у розмірі 52284,72 грн. та наявності підстав для її скасування.
Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Зважаючи на залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року залишити - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.В. Єщенко