П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5230/21
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідачаКравця О.О.
судді -Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року по справі № 420/5230/21, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження у складі судді Білостоцького О.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Іллічівський міський суд Одеської області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
02 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління ДСА України в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Іллічівський міський суд Одеської області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати головному спеціалісту (з інформаційних технологій) Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 премії за результатами щорічного оцінювання відповідно до наказу керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року у розмірі 30% від посадового окладу;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити нарахування та виплату головному спеціалісту (з інформаційних технологій) Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 премії за результатами щорічного оцінювання відповідно до наказу керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року у розмірі 30% від посадового окладу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року позов був задоволений повністю.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду 14 вересня 2021 року ТУ ДСА України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просило його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що абзацом першим частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України .визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Апелянт зазначає, що у зв'язку з закінченням бюджетного періоду 31 грудня 2020 року виконати наказ від 10 грудня 2020 року №101-ос-ап «Про преміювання державних службовців, які отримали відмінну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності за 2020 рік» не має можливості, оскільки в грудні 2020 року після збільшення кошторисних призначень був утворений фонд економії оплати праці для преміювання. Зазначений фонд був нарахований використаний на виконання наказів Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня №103 ос-ап «Про преміювання працівників патронатної служби за грудень 2020 року», від 18 грудня №104 ос-ап «Про преміювання працівників, які виконують функції з обслуговування за грудень 2020 року», від 18 грудня №105 ос-ап «Про встановлення надбавки зі інтенсивність праці керівнику апарату суду Рожкован К.М. та заступнику керівника апарату суду Джибладзе Г.К. за грудень 2020 року», від 18 грудня №102 ос-ап «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці державним службовцям суду за грудень 2020 року».
Крім того апелянт вказує на те, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для виконання наказу, а виконання судових рішень, ухвалених на користь працівників апарату здійснюється виключно Державною судовою адміністрацією України.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу було залишено без руху.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом першої інстанції було встановлено, що 07.02.2019 року наказом Іллічівського міського суду Одеської області №14-ос-ап головного спеціаліста Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 з 08.02.2019 року було переведено на посаду головного спеціаліста (з інформаційних технологій) Іллічівського міського суду Одеської області з посадовим окладом згідно штатного розпису (а/с 6 зв. бік).
10 грудня 2020 року наказом керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області №100-ос-ап було затверджено висновки щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії «В». Відповідно до наказу позивач отримав відмінну оцінку, у зв'язку із чим наказом керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 було премійовано у розмірі 30% від посадового окладу (а/с 7-8).
Зазначений наказ Іллічівським міським судом Одеської області було надіслано на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, як головному розпоряднику бюджетних коштів, для здійснення відповідних нарахувань та оплати.
18 січня 2021 року на адресу Іллічівського міського суду Одеської області від ТУ ДСАУ в Одеській області надійшов лист № 5-3780/0 від 17.12.2020 року (за вхідним номером № 620/21-Вх від 18.01.2021 року), в якому зазначено про повернення наказу про преміювання №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року без виконання із мотивів відсутності фонду економії оплати праці (а/с 10 зв. бік-12).
З вказаним листом позивач був ознайомлений та, не погодившись, подав скаргу від 16.02.2021 року керівнику апарату Іллічівсього міського суду Одеської області.
В порядку розгляду скарги та відновлення права на отримання преміювання за результатами щорічного оцінювання, керівник апарату Іллічівського міського суду Одеської області повторно направив на адресу ТУ ДСАУ в Одеській області наказ №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року щодо преміювання для здійснення нарахування та оплати (а/с 12 зв. бік).
Водночас судом 1-ї інстанції встановлено, що 25 березня 2021 року на адресу суду надійшов лист від ТУ ДСАУ в Одеській області (№5-1313/21 від 18.03.2021) про відмову здійснити нарахування та виплату преміювання. Зокрема у листі вказано, що кошторисом на 2020 рік було затверджено кошти на оплату суддівської винагороди суддям та лише постійні виплати працівникам апарату суду. На 2020 рік фонд економії оплати праці був відсутній. В грудні 2020 року ДСА України було збільшено кошторисні призначення, у зв'язку з чим був утворений фонд економії праці для преміювання працівників апарату суду. Зазначений фонд був доведений та використаний у повному обсязі на виконання інших наказів Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня №103 ос-оп «Про преміювання працівників патронатної служби за грудень 2020 року», від 18 грудня №104 ос-ап «Про преміювання працівників, які виконують функції з обслуговування за грудень 2020 року», від 18 грудня №105 ос-ап «Про встановлення надбавки зі інтенсивність праці керівнику апарату суду Рожкован К.М. та заступнику керівника апарату суду Джибладзе Г.К. за грудень 2020 року», від 18 грудня №102 ос-ап «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці державним службовцям суду за грудень 2020 року» (а/с 12).
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ :
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що структура заробітної плати включає:
- основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 7 Закону №889-VIII, серед іншого, визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Відповідно до ст. 44 Закону №889-VIII, результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання.
Згідно з ч. 9 ст. 44 Закону №889-VIII, державні службовці, які отримали відмінні оцінки за результатами оцінювання службової діяльності, підлягають преміюванню відповідно до цього Закону.
Відповідно до частин першої - шостої статті 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу; 3) місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення). При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Згідно з ч. 6 -7 ст. 52 Закону №889-VIII, премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
Фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.
Відповідно до пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці, встановлювати:
- здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону №889-VIII премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу. Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
Частиною ж 7 ст. 52 Закону №889-VIII встановлено, що фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.
Відповідно до ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Згідно ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) , функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України
Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)).
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи вищенаведені правові норми апеляційний суд дійшов до висновку, що преміювання державних службовців , які отримали відмінну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності встановлює керівник апарату суду залежно від особливостей виконання функцій і завдань державного органу. Відтак, преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця, а не є дискримінацією. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких, роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020року у справі №802/1286/18-а.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з наказом Іллічівського міського суду Одеської області від 10.12.2020 року №101-ос-ап, позивачу встановлена премія у розмірі 30 відсотків посадового окладу, у зв'язку із отриманням ним, за результатами оцінювання службової діяльності за 2020 рік, відмінної оцінки. Зазначений наказ є чинним, проте, станом на час вирішення справи судом, не виконаний ТУ ДСА України в Одеській області, зокрема в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Апеляційний суд зазначає, що територіальні управління ДСА є розпорядниками коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих загальних судів та відповідно управління виплачує визначені додаткові стимулюючі виплати працівникам суду.
При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для виконання наказу, а виконання судових рішень, ухвалених на користь працівників апарату здійснюється виключно Державною судовою адміністрацією України, оскільки згідно ч. 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Разом з тим, з огляду на ст. 50 Закону №889-VIII, скорочення або відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиплати державному службовцю доплат (у даному випадку премії) до посадового окладу.
Також, за приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України, премія за результатами щорічного оцінювання, яка відповідно до ч. 9 ст. 44 Закону №889-VIII встановлена державному службовцю, має бути виплачена, у тому числі, за умови закінчення бюджетного року, за який таку премію встановлено.
Апеляційний суд зауважує, що наказ Іллічівського міського суду Одеської області від 10.12.2020 року №101-ос-ап не містить кінцевих строків та конкретного терміну, з яким пов'язано його виконання.
Враховуючи , що в грудні 2020 року ДСА України було збільшено кошторисні призначення, у зв'язку з чим був утворений фонд економії праці для преміювання працівників апарату суду та водночас, зазначений фонд був використаний на виконання інших наказів Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня №103 ос-оп «Про преміювання працівників патронатної служби за грудень 2020 року», від 18 грудня №104 ос-ап «Про преміювання працівників, які виконують функції з обслуговування за грудень 2020 року», від 18 грудня №105 ос-ап «Про встановлення надбавки зі інтенсивність праці керівнику апарату суду Рожкован К.М. та заступнику керівника апарату суду Джибладзе Г.К. за грудень 2020 року», від 18 грудня №102 ос-ап «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці державним службовцям суду за грудень 2020 року», які в свою чергу були винесенні пізніше, ніж наказ від 10 грудня 2020 року №101-ос-ап «Про преміювання державних службовців, які отримали відмінну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності за 2020 рік», у матеріалах справи відсутні належні ,достатні , достовірні та допустимі докази що преміювання проводилося поза межами наявного фонду оплати праці , тому посилання Територіального управління Державної судової адміністрації у листі від 18.03.2021 року №5-1312/21 на те, що відповідно до Бюджетного кодексу України, у зв'язку з завершенням бюджетного 2020 року не є можливим виконати наказ Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2020 року №101-ос-ап «Про преміювання державних службовців, які отримали відмінну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності за 2020 рік», є необґрунтованим та не відповідає нормам чинного бюджетного законодавства.
Апеляційний суд вважає, що враховуючи те, що Іллічівський міський суд Одеської області двічі направляв до ТУ ДСА України в Одеській області на виконання наказ № 101-ос-ап від 10.12.2020 року, проте, відповідач повернув вказаний наказ без виконання з підстав, які судом визнані необґрунтованими, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було протиправно допущено бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу премії за результатами щорічного оцінювання відповідно до наказу керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області №101-ос-ап від 10 грудня 2020 року у розмірі 30% від посадового окладу.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.
Бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати головному спеціалісту (з інформаційних технологій) Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 премії за результатами щорічного оцінювання відповідно до наказу керівника апарату Іллічівського міського суду Одеської області становила свавільне порушення вимог ст.19 Конституції України, ст. 48 Бюджетного кодексу України, ч. 9 ст. 44,50 Закону України «Про державну службу» , ч. 4 ст. 148 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та права на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , державний орган , який не дотримується своїх власних процедур - не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Доводи апеляційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складене та підписане 02 лютого 2022 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.