П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р.м. ОдесаСправа № 420/1649/21
Головуючий в І інстанції: Бжассо Н.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 06.07.2021 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Бітова А.І.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
У лютому 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладене у листі-повідомленні від 28.01.2021 року за № 1078-736/Р-02/8-1500/21, про відмову у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії за вислугу років з 01.01.2020 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладену у листі-повідомленні від 28.01.2021 року за № 1078-736/Р-02/8-1500/21, у виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.01.2020 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.2002 року є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми середньомісячного заробітку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року по справі № 420/4849/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови відповідача, викладеної в листі-повідомленні за № 1090/03-18 від 08.05.2020 року, у проведенні позивачу перерахунку пенсії, зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2020 року позивачу перерахунок та виплату пенсії за вислугу років виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Прокуратури Одеської області № 42 від 25.03.2020 року, без обмеження її максимального розміру та з врахуванням раніше проведених виплат - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1090/03-18 від 08.05.2020 року про відмову у перерахунку пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки № 42 від 25.03.2020 року з 01.01.2020 року із врахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
28.12.2020 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року по справі № 420/4849/20, ГУПФУ в Одеській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 року на підставі довідки прокуратури Одеської області про заробітну плату (грошового забезпечення) від 25.03.2020 року № 42, виходячи з розрахунку 90% від середньомісячного заробітку 46890,66 грн. та визначено розмір пенсії - 42201,59 грн.
При цьому, з огляду на протокол перерахунку пенсії від 28.12.2020 року, відповідачем визначено належну до виплату суму пенсії з 01.01.2020 року - 16380 грн., з 01.07.2020 року - 17120 грн., з 01.12.2020 року - 17690 грн., з урахуванням обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
16.01.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром.
Листом від 28.01.2021 року № 1078-736/Р-02/8-1500/21 відповідач відмовив позивачу у задоволенні вказаної заяви.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно положень абзацу 6 пункту 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII і Закону України № 911-VIII від 24 грудня 2015 року), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що згідно пункту 2 Прикінцевих Положень Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) встановлений цим Законом стосується саме працюючих пенсіонерів незалежно від часу призначення пенсії.
Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що згідно із п.п. 1 та 2 Прикінцевих Положень Закону України № 911-VIII від 24 грудня 2015 цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року та дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Окрім викладеного, суд першої інстанції послався на положення ч. 2 р. II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VІ, згідно яких обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
З огляду на ту обставину, що позивач є непрацюючим пенсіонером і пенсія призначена йому до 01 січня 2016 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що до розміру пенсії позивача не застосовуються обмеження максимального розміру пенсії, визначені ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Так, позивачу здійснено перерахунок пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII з 01.01.2020 року на підставі довідки прокуратуру Одеської області про заробітну плату (грошове забезпечення) від 25.03.2020 року № 42.
Згідно абз. 16 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, оскільки позивачу здійснено перерахунок пенсії саме на підставі вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, відповідач при такому перерахунку цілком правомірно застосував положення абз. 16 ч. 15 ст. 86 цього Закону.
Що стосується посилань позивача та суду першої інстанції на положення Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII, в редакції на момент призначення позивачу пенсії у 2002 році, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
Так, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Тобто, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.
У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.
Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII, на який посилається позивач та суд першої інстанції, втратив чинність, а тому, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів зазначає, що внаслідок спірного перерахунку розмір пенсії позивача не зменшився, тобто, у спірному випадку не відбулось звуження набутих позивачем прав.
Також, позивач посилається на неможливість застосування до спірних правовідносин вимог абз. 16 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII щодо максимального розміру пенсії з огляду на те, що Закон № 1697-VII наведеними положеннями був доповнений Законами № 213-VIII від 02.03.2015 року, № 911-VIII від 24.12.2015 року, № 1774-VIII від 06.12.2016 року. Позивач зазначає, що згідно Прикінцевих положень Законів №№ 213-VIII, 911-VIII, 1774-VIII дія положень цих Законів щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року та з 01 січня 2017 року. За таких обставин, позивач вважає, що перерахунок його пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII має бути здійснений без обмеження максимального розміру.
Суд першої інстанції повністю погодився з вказаними доводами позивача та дійшов висновку, що до розміру пенсії позивача не застосовуються обмеження максимального розміру пенсії, визначені ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером та пенсія призначена йому до 01 січня 2016 року.
Однак, колегія суддів вважає помилковими наведені доводи позивача та висновки суду першої інстанції, з огляду на викладене.
Так, первинна редакції Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII містила положення, згідно яких максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (ч. 15 ст. 86).
Законом України № 213-VIII від 02.03.2015 року частину п'ятнадцяту статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII викладено в такій редакції:
« 15. Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:
особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується;
у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
З 1 січня 2016 року пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.».
Згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Також, Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року у частині п'ятнадцятій статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII абзаци перший і другий викладено в такій редакції:
« 15. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року:
особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються»;
в абзаці четвертому цифри « 2016» замінити цифрами « 2017»;
абзац шостий доповнити реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Згідно Прикінцевих положень Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016 року у частині п'ятнадцятій статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII: в абзаці першому слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»; в абзаці другому слова «законами України «Про державну службу» замінити словами і цифрами «які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України»; в абзаці четвертому цифри « 2017» замінити цифрами « 2018»; в абзаці шостому слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінити словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Проте, у спірних правовідносинах порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам, встановлений Законом № 213-VIII, щодо тимчасової невиплати пенсії під час роботи на відповідних посадах, а також тимчасове, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, обмеження розміру пенсії, що визначено Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року, не застосовано відповідачем, вказані періоди взагалі не є предметом спору у даній справі.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання позивача та суду першої інстанції на наведені Прикінцеві положення Законів №№ 213-VIII, 911-VIII.
Також, Прикінцеві положення Закону України № 1774-VIII не містять будь-яких норм, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача та висновки суду першої інстанції і вважає, що при проведенні спірного перерахунку відповідач вірно виходив з того, що положення норм чинного законодавства, якими обмежується максимальний розмір пенсії не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.
Крім того, надаючи оцінку діям відповідача щодо застосування обмежень розміру пенсії позивача, колегія зазначає, що за положеннями статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав чинності 1 жовтня 2011 року (в редакції, чинній на час здійснення перерахунку пенсії позивача) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Зазначені вище положення Закону № 3668-VI не визнавались Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.
Що стосується посилань позивача та суду першої інстанції на положення абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).
Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Аналізуючи положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, колегія суддів приходить до висновку, що вказані норми не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом № 3668-VI.
В даному випадку ці норми не скасовують обмеження розміру пенсії, а лише визначають, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом тощо).
Колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню.
У зв'язку з цим, положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
З огляду на викладене, оскільки на момент набрання чинності Законом № 3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів приходить до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, статті 2 та пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI.
Висновки суду апеляційної інстанції у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 10 вересня 2021 року у справі № 580/5238/20 та від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії - десятьма прожитковими мінімумами.
Разом з цим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правомірності здійснення перерахунку пенсії позивача з розрахунку 60% від суми заробітної плати, оскільки у спірних правовідносинах відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з розрахунку 90% та питання щодо відсоткового розміру пенсії позивача не є спірним у даній справі.
З огляду на вищевикладене, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 01.02.2022 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.О. Турецька