19 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/8977/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Новошицька О.О.
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - Пипа А.Ю.,
представника відповідача - Никитенко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року (головуючий суддя Захарчук-Борисенко Н.В.)
в адміністративній справі №160/8977/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 04.08.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем за основним зобов'язанням по орендній платі за земельну ділянку:
- від 25.05.2016 №2450-1303 на суму 45 526,35 грн., яка зменшено за рахунок переплати на суму 1057,44 грн. та становить - 44 468,91 грн.;
- донараховано податкових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення від 29.06.2017 №139266-13 на суму 48 257,10 грн.;
- донараховано податкових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 №92811 8-1314-0403 на суму 48 257,10 грн.
Та про нарахування пені:
- на суму 16 742,02 грн. за заборгованість минулих років (податкове повідомлення-рішення № 43943 від 09.09.2014, період з 07.02.2015 по 28.08.2018);
- на суму 8 311,90 грн. (ППР №2690-17 від 05.10.2015, період з 04.03.2016 по 28.08.2018);
- на суму 249,64 грн. (ППР №2450-1303 від 18.08.2016, період з 16.01.2017 по 28.08.2018).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення про нарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за землю є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на те, що позивач не є орендарем земельної ділянки. Вказує, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 27.06.2011, станом на час винесення спірних податкових повідомлень-рішень права позивача як орендаря земельної ділянки не поновлені, відповідні угоди про поновлення договорів оренди не укладені, отже вважає, що здійснювати платежі без наявності поновлення договорів оренди не зобов'язаний.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що договір оренди земельної ділянки від 18.01.2007 № 04077 згідно вимог чинного законодавства не розірвано, земельну ділянку позивачем фактично не повернуто, відтак дійшов висновку, що відповідачем правомірно нараховані грошові зобов'язання по орендній платі за користування земельною ділянкою.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вказує, що чітке зазначення у договорі оренди земельної ділянки, що закінчення строку його дії є підставою для припинення договору оренди, а з припиненням договору він втрачає чинність, є належним та допустимим доказом на підтвердження тих обставин, на які позивач посилався у позові, тому не потребує доказування в інший спосіб. Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» закінчення строку договору оренди земельної ділянки є підставою для його припинення. Отже, договір оренди земельної ділянки №04077 від 29.12.2006, зі строком дії до 27.06.2011, який було продовжено Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 18.01.2007 №04077, слід вважати припиненим у зв'язку зі спливом строку його дії 27.06.2011, що підтверджується змістом договору, будь-яких положень щодо автоматичного подовження даного договору такий договір не містить. Станом на теперішній час, ані додаткових угод про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки, ані нового договору оренди земельної ділянки, а також будь-яких інших документів, що свідчили б про відносини Кам'янської міської ради як орендодавця та ОСОБА_1 як орендаря, відсутні. Зазначає, що положення договору оренди не містять особливих умов, які б свідчили про те, що тільки з їх чітким дотриманням, земельна ділянка вважатиметься такою, що фактично повернута. Зауважує, що автоматично дія договору оренди земельної ділянки не подовжується, а якщо відсутнє поновлення договору оренди, то й не має обов'язку сплати орендної плати користувачем.
Також позивач просить стягнути на його користь судові витрати зі сплати судового збору та за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
В судовому засіданні позивач, представник позивача доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 01.11.2006 № 66-05/V між позивачем та Дніпродзержинською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки №04077 від 29.12.2006.
Відповідно до п.2.1. вказаного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3199 га, для фактичного розміщення частини монтажної дільниці з гаражами (7/10 частин), в тому числі 0,1088 га - фактичне розміщення будівель, 0,0182 га - фактичне розміщення гаражів, 0, 0261 га - фактичне розміщення зелених насаджень, 0,1668 га - під проходами, проїздами, площадками.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 579 503,87 гривень.
Строк дії договору, у відповідності до п.3.1. договору до 01.11.2007.
15.08.2008 між Дніпродзержинською міською радою та позивачем було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 18.01.2007 № 04077.
У відповідності до п.3.1. додаткової угоди від 15.08.2008 було продовжено строк дії договору оренди від 18.01.2007 до 27.06.2011.
Пунктом 2.2. передбачено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 28.05.2008 становить 595 582,90 гривень.
У відповідності до умов договору оренди земельної ділянки передбачено, що після закінчення строку дії договору в разі його не продовження протягом 30 календарних днів, Орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку Орендодавцю. Після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому стані він одержав її в оренду.
Судом першої інстанції також встановлено, що земельну ділянку позивачем фактично не повернуто, позивачем не надано доказів на підтвердження повернення земельної ділянки, тому договір оренди земельної ділянки №04077 від 29.12.2006 року згідно вимог чинного законодавства не розірвано.
Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення:
- від 25.05.2016 №2450-1303;
- від 29.06.2017 №139266-13;
- від 27.04.2018 №92811 8-1314-0403,
а також податкові повідомлення-рішення про нарахування пені:
- № 43943 від 09.09.2014, період з 07.02.2015 по 28.08.2018);
- №2690-17 від 05.10.2015, період з 04.03.2016 по 28.08.2018);
- №2450-1303 від 18.08.2016, період з 16.01.2017 по 28.08.2018).
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», норми КАС.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Предметом даного спору є правомірність/протиправність відповідача щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань та пені по орендній платі за земельну ділянку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.9 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, плату за землю віднесено до загальнодержавних податків та зборів.
При цьому відповідно до ст.14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата) - пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст.16, ст. 36 Податкового кодексу України, встановлено обов'язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковий обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку в порядку і строки, визначеному цим Кодексом. Податковий обов'язок платника податків виникає за кожним податком та збором.
Відповідно до пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Згідно положень пп.270.1.1, 270.1.2 п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є:
- земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
- земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено що базою оподаткування є:
- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
У відповідності до пункту 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.
За визначенням, наведеним у статті 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 №161-XIV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
При цьому, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст.632 ЦКУ).
У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
За приписами п.288.2 ст.288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п.288.3 ст.288 ПК України).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач звернувся до адміністративного суду з назначеним позовом 04.08.2020 року.
При цьому оскаржує податкові повідомлення-рішення:
- від 25.05.2016 №2450-1303;
- від 29.06.2017 №139266-13;
- від 27.04.2018 №92811 8-1314-0403,
а також податкові повідомлення-рішення про нарахування пені:
- № 43943 від 09.09.2014, період з 07.02.2015 по 28.08.2018);
- №2690-17 від 05.10.2015, період з 04.03.2016 по 28.08.2018);
- №2450-1303 від 18.08.2016, період з 16.01.2017 по 28.08.2018).
Отже, для правильного вирішення зазначеного спору слід надати оцінку строку звернення позивача з зазначеними позовними вимогами.
Ухвалою від 12.10.2021 року судом апеляційної інстанції витребувано у сторін докази та пояснення з наступних питань:
1. Які поважні причини покладені позивачем в основу пропуску строку звернення до адміністративного суду?
2. Якими доказами підтверджуються або спростовуються доводи позивача про неодноразове звернення до Дніпродзержинської міської ради з заявами про продовження строку дії Договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року (зареєстрований за №04077 від 18.01.2007), та не продовження зазначеного договору?
3. Чи складався акт повернення земельної ділянки при припиненні Договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року (зареєстрований за №04077 від 18.01.2007)?
4. Якими доказами підтверджується або спростовується, що позивач не використовував (або використовував) вказану земельну ділянку після 27.06.2011 року?
5. Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
- Чи подавалася інформація, необхідна для обчислення і справляння плати за землю, щодо земельної ділянки за Договором оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року (зареєстрований за №04077 від 18.01.2007) після 27.06.2011 року?
Щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у 2020 році, позивач/представник позивача поважних причин не зазначили. Посилаються на те, що оскільки договір оренди земельної ділянки припинено у 2011 році у зв'язку з спливом строку його дії, то відповідач не мав правових підстав для формування податкових повідомлень-рішень.
Вирішуючи питання про строк звернення до адміністративного суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
В силу ст. 102 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, а саме в строк 1095 днів (п. 102.1 ст. 102 ПКУ).
При цьому, частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-ти місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відносини в сфері оподаткування, права і обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 102 Кодексу строк давності щодо спорів платника податків та контролюючого органу складає 1095 днів.
Разом з тим, відповідно до п. 56.19 ст. 56 Кодексу, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Слід зазначити, що норми п. 56.19 ст. 56 Кодексу є спеціальною нормою щодо норми частини 4 статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 ст. 56 ПКУ). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року по справі №500/2486/19.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що між позивачем і відповідачем були здійсненні будь-які дії щодо оспорювання зазначених податкових повідомлень-рішень.
Отже колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що даний спір слід досліджувати з урахуванням вимог ст. 102 ПКУ (а саме 1095 днів).
Водночас, позивач оскаржує податкові повідомлення рішення за 2016, 2017 роки, а також за 2014, 2015 (щодо нарахування пені).
Натомість, строки оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень виходять за межі 1095днів, що передбачені статтею 102 Податкового кодексу України.
Наслідки порушення строку звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, а саме залишення позову без розгляду.
На думку суду апеляційної інстанції суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи та норми процесуального закону щодо строків звернення до суду та припустився помилкових висновків про можливість розгляду даної справи стосовно оскарження податкових повідомлень-рішень за 2016, 2017 роки та податкових повідомлень-рішень про нарахування пені за 2014, 2015, та 2016 роки.
Оскільки оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень знаходяться за межами 1095 днів, то зазначені податкові повідомлення-рішення за 2016, 2017 роки та податкові повідомлення-рішення про нарахування пені за 2014, 2015, та 2016 роки - слід залишити без розгляду в силу вимог ст. 122, 123 КАС України.
Щодо позовних вимог про оскарження податкового повідомлення рішення зо 2018 рік колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 764 Цивільного кодексу України встановлює правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, а саме: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Глава 58 Цивільного кодексу України містить загальні положення про найм (оренду), правовідносини ж з оренди землі регулюються спеціальними нормами, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що після закінчення строку, на який укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять акту повернення земельної ділянки після закінчення дії вказаного договору оренди земельної ділянки, що свідчить про те, що позивач продовжує використовувати цю земельну ділянку.
Відтак, договір оренди земельної ділянки від 18.01.2007 № 04077 згідно вимог чинного законодавства не розірвано, а земельну ділянку позивачем фактично не повернуто.
Зазначені обставини дають підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем було правомірно нараховані грошові зобов'язання по орендній платі за користування земельною ділянкою, оскільки позивач не довів та не надав жодних належних та допустимих доказів стосовно того, що він дійсно не користується земельною ділянкою.
Оскільки матеріали справи підтверджують висновок, що договір оренди земельної ділянки від 18.01.2007 № 04077 не припинив свою дію, а рішення Кам'янської міської ради щодо розірвання договору оренди в матеріалах справи не містяться, а також в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач звертався до міської ради із заявою (клопотанням) про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18.01.2007 № 04077, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо податкового повідомлення-рішення за 2018 рік.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції твердження відповідача, що укладений між позивачем та Дніпродзержинською міською радою договір оренди є продовжений і є підставою для настання відповідних правових наслідків, - є обґрунтованим та заслуговує на увагу, оскільки позивач не повернув земельну ділянку, продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, при цьому орендну плату не сплачує.
Враховуючи те, що доводи позивача про невідповідність вимогам чинного законодавства та протиправності дій органу ДПС при нарахуванні грошових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення за 2018рік, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної адміністративної справи, а інших підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за 2018 рік позивач в даному адміністративному позові не вказав, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги (щодо податкового повідомлення-рішення за 2018рік) не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача.
З огляду на результат апеляційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 122, 123, 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року - скасувати в частині вимог щодо податкових повідомлень-рішень за 2016, 2017 роки та в цій частині позовні вимоги залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 19.01.2022 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 31.01.2022 (у зв'язку з перебуванням судді-доповідача на лікарняному).
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова