01 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 280/8696/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (суддя суду 1 інстанції Новікова І.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №0800-0202-8/54657 від 16.10.2020 щодо відмови позивачу у переході з пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства з пенсії «по інвалідності» на «мати інваліда з дитинства»;
- зобов'язати Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перехід з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії «по інвалідності» на пенсію «мати інваліда з дитинства», та призначити позивачу пенсію за віком як матері інваліда з дитинства, відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.10.2020 з моменту звернення до Головного управління ПФУ в Запорізькій області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було безпідставно та необґрунтовано відмовлено їй у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію «мати інваліда з дитинства». Підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію «мати інваліда з дитинства» стало те, що інвалідність її дитині встановлено після досягнення 6-ти річного віку, однак вона вважає, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, як і не передбачено вимоги для призначення пенсії, як обов'язкове визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки судом, при ухваленні рішення, не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, зазначає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що відповідно до наданих позивачем лікарських документів, інвалідність дитині встановлені після 7 річного віку, а висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, матеріали справи не містять.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має статус інваліда з дитинства.
ОСОБА_1 має інвалідність 3 групи та перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, як така, що отримує пенсію по інвалідності.
06.10.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 16.10.2020 №0800-0202-8/54657 позивачу відмовлено у переведені на інший вид пенсії з посиланням на те, що відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» департаменту охорони здоров'я Запорізької міської ради від 21.08.2019 №2296, згідно з якої діагноз «інвалід з дитинства» встановлено дитині після досягнення 6-ти річного віку.
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо відмови у переведенні на інший вид пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
За змістом підпункту 5 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (при призначенні пенсії згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»); заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану про смерть, рішення суду про визнання її безвісно відсутньою тощо), у разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда (при призначенні пенсії згідно з абзацом п'ятим пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
У пункті 2.17 Порядку № 22-1 вказано, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
А у пункті 2.18. цього Порядку визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою, яка має статус інваліда з дитинства, що підтверджується медичним висновком № 437 від 15 листопада 1999 року у зв'язку з захворюванням «ураження нервової системи травматологічної етіології», що відповідає р.1 п.1 «Переліку медичних показань, які надають право на отримання допомоги на дитину-інваліда в віці до 16 років».
Велика Палата Верховного Суду, у своїй постанові від 15.05.2019, прийнятій у зразковій справі №330/2181/16-а(2-а/330/36/2016), провадження №11-1060апп18, зробила наступний правовий висновок, який відповідно до положення статті 242 КАС України, є обов'язковим для врахування судом апеляційної інстанції.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» № 2109-III. При цьому за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань по догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
З огляду на те, що позивач, як при зверненні до пенсійного органу, так і при зверненні з позовом до суду, не надала висновку лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності), суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.
При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції обґрунтовано враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а та у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 680/852/17 та від 05 грудня 2019 року у справі № 174/438/17.
Водночас, суд першої інстанції слушно зауважив, що позивач не позбавлена права повторно звернутися за призначенням пенсії, відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058, у разі отримання відповідного висновку МСЕК.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя Я.В. Семененко