20 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/8426/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року (суддя Олійник В.М., м. Дніпро, повний тест рішення складено 06.08.2021 року) в справі №160/8426/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.05.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач-2), Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідач-3) в якому просив визнати протиправними дії відповідачів у його відношенні, щодо неналежних: речового забезпечення; нарахування та виплати компенсації вартості недоотриманого речового майна у сумі 33161 гривні 31 копійки; нарахування та виплати грошового забезпечення; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення; нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути солідарно з Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 компенсацію вартості недоотриманого речового майна у сумі 33161 гривні 31 копійки; моральну шкоду в сумі 300000 гривень 00 копійок; всього на загальну суму 333161 гривню 31 копійку; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , належним чином нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням: індексації грошового забезпечення: за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2016 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , належним чином нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням: посадового окладу в розмірі 5360 гривень; окладу за військовим званням «майор» в розмірі 1410 гривень; індексації грошового забезпечення; за період з 01.03.2018 року по 31.12.2018 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.03.2018 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , належним чином нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням: посадового окладу в розмірі 6010 гривень; - окладу за військовим званням «майор» в розмірі 1590 гривень; індексації грошового забезпечення; за період з 01.01.2019 року по 19.07.2019 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2019 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , належним чином нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням: - посадового окладу в розмірі 6010 гривень; - окладу за військовим званням «майор» в розмірі 1590 гривень; - індексації грошового забезпечення; за період з 19.07.2019 року по 31.12.2019 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 19.07.2019 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , належним чином нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням: посадового окладу в розмірі 6800 гривень; окладу за військовим званням «майор» в розмірі 1790 гривень; індексації грошового забезпечення; за період з 01.01.2020 року по 23.02.2021 року включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2020 року, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати відповідачів належним чином нарахувати і виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 23.02.2021 року по день набрання рішенням суду законної сили включно, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно; стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі суми, яка дорівнює грошовій компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтував тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт зазначив, що індексація грошового забезпечення військовослужбовця є по суті компенсацією втрати частини доходів та проводиться у разі необхідність, починаючи з дня набрання чинності відповідним Законом. Індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Апелянт вказував, що відсутність бюджетних коштів протягом 2015-2018 років не є підставою для не нарахування індексації. відповідач на обґрунтування заперечень не надав суду первинних бухгалтерських документів, що б підтверджували відсутність з його боку порушень при виплаті індексації заробітної плати, яку не було виплачено. Суд першої інстанції взагалі не вирішував питання необхідності дослідження первинних бухгалтерських документів відповідача, та належними та допустимими доказами виплати працівникові заробітної плати можуть вважатися лише письмові документи первинного бухгалтерського обліку. Апелянт вказує на наявну правову колізію, яка міститься у примітках до Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, де вказано, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року(але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Законодавець доволі чітко прописав нижню межу розрахунку як посадового окладу, так і окладу за військове звання, яку відповідачі зобов'язані застосовувати. При цьому вибір у застосуванні норм права завжди має бути на користь людини. Апелянт вказував, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника, Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Єдиною умовою зменшення суми та періоду стягнення середнього заробітку в порядку ст.ст.116,117 є виключно як повна, так і часткова відсутність вини, обов'язок доведення якої законодавцем покладено на відповідача. Зважаючи на повну наявність вини відповідачів, проведення судом першої інстанції зменшення суми відшкодування є протиправним за суттю. Апелянт вказував, що тривала боротьба за захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення про належну виплату грошового забезпечення та компенсаційних виплат, психічне напруження, викликане затримкою виплати компенсації за речове майно. Затягування відповідачами виплат, викликали у нього неврологічні розлади здоров'я.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Встановлено заборгованість відповідача-2 перед позивачем за не отримане речове майно не виплачено. Суд першої інстанції вказував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 здійснювалася відповідно до роз'яснення департаменту фінансів Міністерства України від 24.09.2018 року №248/8294, в якому зазначено, що відповідно до ст. 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Встановлено, що фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Протягом 2015 - 2018 років за фондом Військової частини НОМЕР_1 , затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення на було передбачено, відповідно, підстав для нарахування індексації за період з 01.03.2018 року по 31.12.2018 не було. За інші періоди позивачу індексація була сплачена, що підтверджується довідкою від 19 липня 2021 року №401 ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 . Щодо позовних вимог, що стосуються посадового окладу, окладу за військове звання та недоплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд першої інстанції вказував, що відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, чим і керувалося командування військової частини під час встановлення окладу за військове звання та посадового окладу позивачу. На момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови КМУ № 704 (в редакції постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.», тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Спірним у справі є правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 такого показника, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.». На момент набрання чинності постановою КМУ №704 п.4 вказаного нормативного акту викладений у редакції згідно з п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14». Пункт 6 постанови КМУ №103 втратив чинність у зв'язку із набуттям законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18. З 29.01.2020 року відновлена дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати. Проте, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Позивач при вирахуванні посадового окладу та окладу за військовим званням помилково застосовує величину (розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 01 січня 2018, 2019, 2020 років), яка не застосовується для розрахунку розміру грошового забезпечення військовослужбовця.
Суд першої інстанції вказував, що питання стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні врегульоване КЗпП України, а саме його статтями 116, 117, які належить застосовувати до означених спірних правовідносин. Суд першої інстанції встановив, що позивач звільнений зі служби з 23.02.2021 року, остаточний розрахунок у вигляді невиплати компенсації за речове майно на його користь не проведено. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. Суд першої інстанції врахував, що при вирішенні питання слід враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Слід враховувати коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку. Передбачена можливість зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача. Також судом першої інстанції вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід визначати залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. На підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, останнім не надано жодного належного доказу, у зв'язку з чим відсутня можливість встановити та підтвердити наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачів та негативними наслідками, що настали для позивача у вигляді заподіяної моральної шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 16.07.2015 року.
Матеріалами справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 08.02.2021 року №31 та наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.02.2021 року №54 (по стройовій частині) ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом «а» «у зв'язку із закінченням строку контракту» пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». ОСОБА_1 23.02.2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений до зарахування на військовий облік до Соборного РТЦК та СП міста Дніпро.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.07.2019 року № 204 майор ОСОБА_1 призначений наказом командуючого військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 27.06.2019 року № 123 на посаду заступника командира Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 , вирішено вважати, що з 19.07.2019 року справи прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно довідки про нарахування індексації ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2021 року № 401, індексація виплачувалась з грудня 2018 року по вересень 2019 року, у період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року не підтверджено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Згідно довідок Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2021 року № 398/ФЕС, № 680/ФЕС, № 681/ФЕС, № 682/ФЕС, ФЕС-399, № ФЕС-400 ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення за період з лютого 2017 року по липень 2019 року без нарахування та виплати індексації, не здійснено виплату компенсації за речове майно.
Відповідно до довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення за період січня - грудня 2020 року, січня - березня 2021 року ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення без нарахування та виплати індексації, не здійснено виплату компенсації за речове майно.
Відповідно до рішення командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 23.05.2017 №12626 Військова частина НОМЕР_2 з 01.06.2017 знаходиться на фінансовому забезпеченні в Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом вказує, що під час проходження військової служби йому не було надано речового забезпечення, після звільнення не нарахувано та не виплачена компенсацію вартості недоотриманого речового майна, не нараховувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, з 01.03.2018 року по 31.12.2018 року включно, з 01.01.2019 року по 19.07.2019 року включно, з 19.07.2019 року по 31.12.2019 року включно, з 01.01.2020 року по 23.02.2021 року, грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням «майор».
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 надати до суду довідку про речове майно, яке належало до видачі ОСОБА_1 , інформацію про виплату компенсації за речове майно ОСОБА_1 при звільненні 23.02.2021 року, докази (інформацію) щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.01.2019 року по 19.07.2019 року включно, з 19.07.2019 року по 31.12.2019 року, з 01.01.2020 року по 23.02.2021 року.
Листом від 07.12.2021 року № 632-0712/юр Військова частина НОМЕР_1 повідомила суд, що з 01.06.2017 року здійснює фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 та не має можливості надати докази, оскільки ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_2 , відсутні докази щодо нарахування компенсації за неотримане речове майно.
Згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ст. 4, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1-1, п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення. Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Відповідно до п. 6 вищевказаного Порядку, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , отримував грошове забезпечення протягом всього періоду служби.
Передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації. За умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та повинна проводитись у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. На установи, організації, незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
У відзиві на позов Військова частина НОМЕР_5 вказувала, що індексація грошового забезпечення може бути виплачена у межах наявного фінансового ресурсу, за можливості; не існує прямого обов'язку нараховувати та виплачувати індексацію доходів. Проте таке твердження є хибним, у відповідача - Військової частини, як суб'єкта, що нараховував та виплачував грошове забезпечення позивачу є обов'язок нараховувати у разі зростанням споживчих цін для населення у певному місяці, індексацію. Наявність або відсутність певних фінансових ресурсів не впливає на виконання відповідачем свого обов'язку.
Пунктами 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців, схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до п. 13 вищевказаної постанови, вона набрала чинності з 01 січня 2008 року. Січень 2008 року є базовим місяцем індексації.
Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01.03.2018 року.
Пунктом 1 постанови Кабміну Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 10 визначено, що постанова набирає чинності з 1 березня 2018 року.
Тобто з 01.03.2018 року базовим місяцем для визначення індексації є березень 2018 року.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення, має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем останньою підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення КМУ.
Відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з розрахунку базового місяця січень 2008 року, в період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року, з 01.10.2019 року по 23.02.2021 року - березень 2018 року. Довідкою від 19.07.2021 року № 401 Військова частина НОМЕР_1 підтверджує нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період грудня 2018 року - вересня 2019 року.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання невиплаченої індексації грошового забезпечення за період військової служби, отримання грошового забезпечення та за період, за який така індексація не нараховувалась та не виплачувалась з урахуванням базових місяців.
При вирішенні спору щодо виплати компенсації за несвоєчасно виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Для виплати роботодавцем, у даному випадку Військовою частиною, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, затримки виплати компенсації за речове майно та індексації грошового забезпечення, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби повинен був існувати спір щодо суми розрахунку або виплати/невиплати зобов'язання. Тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений у разі коли при розрахунку існував спір про належність виплати грошової компенсації.
На час звільнення ОСОБА_1 зі служби, спору щодо виплати або не виплати йому компенсацій та індексації, не було. Такий спір ініційований та виник зверненням позивача до суду.
ОСОБА_1 звільнено з військової служби 23.02.2021 року, з ним проведено остаточний розрахунок. З позовом про зобов'язання виплатити йому недоплачені суми звернувся після свого звільнення. Тільки у межах цієї справи суд встановлює невиплату позивачу при звільненні компенсації за речове майно та індексації грошового забезпечення. Тобто відсутня встановлена сума, яка ОСОБА_1 не виплачена при звільненні.
Обов'язок виплатити ОСОБА_1 недотриману суму грошового забезпечення виникне з моменту набрання цим судовими рішеннями законної сили, з цього моменту буде встановлено недоплату ОСОБА_1 при звільненні та відповідно у Військової частини НОМЕР_2 виникне обов'язок здійснити виплату невиплачених сум при звільненні та з'явиться обв'язок здійснити нарахування та виплату компенсації за своєчасно невиплачені суми.
Суд апеляційної інстанції при вирішені спору керуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата компенсації за речове майно та індексації грошового забезпечення перестане бути спірною при набранні законної сили цим рішення. Військова частина є боржником та особою, яка повинна понести відповідальність за несвоєчасний розрахунок з колишнім працівником. Отже, слід казати про відповідальність роботодавця у межах статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно абз. 3 п. 2, п. 5, п. 8 до Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд першої інстанції прийшов вірного висновку про співмірність належної позивачу компенсації з розміром грошової компенсації за не отримане речове забезпечення. Суд апеляційної інстанції враховує необхідність виплати компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні й також при невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, та вказала, що, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Сума компенсації за затримку розрахунку не може бути більшою за саму суму, яку не було виплачено при звільненні, тому дійсно, доречним буде визначити розмір компенсації, яка буде дорівнювати сумі грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно та сумі невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року 30.11.2018 року, з 01.10.2019 року по 23.02.2021 року.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31.03.2020 року у справі №540/1244/19, від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20.
Щодо позовних вимог, що стосуються виплати грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання та недоплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд вказує наступне.
Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Посадовий оклад обраховується згідно постанови Кабінетом Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зокрема, пунктами 2 - 4 вищевказаного постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації. Установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 внесено зміни до постанови Кабінетом Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»: пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки зміни, внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови від 30.08.2017 року №704, у якому визначався розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, були визнані судом протиправними та нечинними, то з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови від 30.08.2017 року №704, яка діяла до зазначених змін.
Згідно з ч.1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти-постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановив види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
У пункті 1 приміток додатку 1 до вищевказаної постанови, встановлено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Як вбачається зі структури постанови № 704, пунктом 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 14). В пункті 4 постановляючої частини постанови № 704, у якій містяться нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
У пункті 4 вищевказаної постанови передбачається, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Грошове забезпечення не може бути розраховане як множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови, оскільки таке множення передбачається «не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати» та у самих додатках існує згадка про показник, який не застосується при обрахунках- мінімальна заробітна плата.
Згідно п. 3 розділу ІІ пунктом 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже, редакція пункту 4 постанови № 704 не може бути застосована до визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, оскільки суперечать нормам Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
Застосування при нарахуванні посадових окладів пункту 1 приміток Додатку 1 Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, буде невірним, оскільки постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2018 року №704 яка передбачає обрахунок розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), та суперечить пункту 3 розділу ІІ пунктом 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII, оскільки мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Суд зазначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Військова частина нараховувала грошове забезпечення позивачу виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні спору, суд апеляційної інстанції керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.02.2021 року у справі № 200/3757/20-а. Верховний Суд вказав, що саме Постановою № 704 визначено не мінімальну заробітну плату розрахунковою величиною, а прожитковий мінімум для визначення посадового окладу у спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт, проте Примітками гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням не може бути меншою 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року. Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)». Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Позивач вказує, що від дій Військових частин відповідачів зазнав моральних страждань, тривала боротьба за своє право виснажує, викликає психічне напруження, викликає розчарування в діяльності органу влади.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З доводів ОСОБА_1 , викладених у позовній заяві, не можливо встановити причинний зв'язок необхідності стягнення моральної шкоди з відмовою нарахувати та виплати компенсації за не отримане речове майно, індексації грошового забезпечення, компенсації за своєчасно не отримані виплати. Моральна шкода визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, виходячи з цього суд вважає, що позивачем не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди, не доведено наявність у минулому моральних страждань саме через дії державного виконавця.
Позивач не надає об'єктивних доказів морального розладу, психічного захворювання спричиненого протиправними діями відповідачів, зокрема відсутні лікарські документи, рецепти лікарів на заспокійливі засоби, докази лікування від психічних розладів тощо. Не обґрунтовано заявлену суму, яку позивач просить стягнути з відповідача- 1 та відповідача-2 як суму моральної шкоди. Не вказано та не надано докази в яких діях виразились моральні страждання, психічні розлади тощо та які витрати вчинила позивача для уникнення моральних страждань. Відсутні задокументовані, медично підтверджені висновки наявності у ОСОБА_1 моральних, психічних розладів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При ухваленні рішення у частині вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди, суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 13.05.2021 року у справі № 320/2523/19, від 18.01.2021 року у справі №826/12941/15, від 21.10.2020 року у справі № 580/1881/19, від 02.09.2020 року у справі № 1340/4056/18, від 18.06.2020 року у справі №339/183/16-а, від 18.12.2019 року у справі №826/18484/16, від 18.11.2019 року у справі №820/5044/18, від 18.11.2019 року у справі №1340/4560/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недотриманої позивачем індексації грошового забезпечення та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховуючи невиплату індексації грошового забезпечення.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року в справі №160/8426/21 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, стягнення грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні у частині невиплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, з 01.10.2019 року по 23.02.2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі суми, яка дорівнює індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, з 01.10.2019 року по 23.02.2021 року.
У іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова