18 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/11961/21
Суддя І інстанції - Ільков В.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2021 року за №Ф-1755-54/425 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі: 37 788,74 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підприємницькою діяльністю не займався з 01.01.2017 року був найманим працівником і роботодавці сплачували за нього відповідні суми ЄСВ.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року позовні вимоги було задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує на те, що сформована вимога була винесена в рамках чинного законодавства, а тому є законною та не підлягає судовому скасуванню. Вказує на відсутність подвійного оподаткування, у разі якщо ФОП працевлаштований.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 1995 року та по цей чай позивач офіційно перебуває в трудових відносинах із працедавцями на території України.
У спірний період (з 01.01.2017 року по 31.05.2021 року) позивач працював, як найманий працівник, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 17.06.1998 року.
За спірні період роботодавцями позивача сплачувалися та сплачується у встановленому законом порядку страхові внески, згідно положень чинного законодавства, що підтверджується довідкою форми ОК-7 (індивідуальні відомості про застраховану особу), згідно якої у період з 01.01.2017 року по 31.01.2019 року та з 01.06.2020 року по 31.03.2021 року за РНОКПП позивача числиться сплата єдиного соціального внеску.
З метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску по даній категорії платників податковим органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку щоквартальних нарахувань сум єдиного внеску.
В інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено такі несплачені нарахування за 2018 рік: нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року, нарахування не сплачені;
1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;
2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;
3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.10.2018 року, нарахування не сплачені;
4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.01.2019 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 31.01.2019 року становила 18276,72 грн. (8448 грн. + 2457,18 грн. +2457,18 грн. +2457,18 грн. + 2457,18 грн. = 18276,72 гривень);
1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені;
2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;
3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені;
4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 20.01.2020 року, нарахування не сплачені.
Станом на 31.05.2021 року сума недоїмки становила 37788,74 гривень.
У зв'язку із несплатою нарахованого єдиного внеску, станом на 31.05.2021 року в ІКП позивача обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 гривень.
Отже, враховуючи наявність цього боргу, керуючись абз.1 п. 4 р. VІ Інструкції №449 податковим органом, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, за якими розраховані нарахування єдиного соціального внеску, відповідачем 08.06.2021 року було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1755-54/425 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35588,74 гривень.
Відповідно до складеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області вимоги від 08.06.2021 року №Ф-1755-54/425 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 37788,74 грн. (недоїмка). Сума боргу визначена станом на 31.05.2021 року.
Таким чином, за період 2017 - 2021 р.р. по ФОП ОСОБА_1 , обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв'язку з чим була сформована податковим органом вказана вище вимога від 08.06.2021 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач працевлаштований з 01.01 2017 року, отримує дохід з якого відраховуються відповідні податки та збори. За таких обставин у позивача відсутній обов'язок по сплаті ЄСВ розрахований контролюючим органом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція відображена у рішенні Верховного Суду у справі № 440/2149/19 від 04 грудня 2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Філією «Петропавлівський райавтодор» ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Аполон» та які відповідно сплачували за нього усі необхідні податки та збори, в тому числі єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою ПФУ (форма ОК-7) від 07.07.2021 року.
За таких обставин нарахування позивачу боргу по сплаті ЄСВ та штрафних санкцій за його несвоєчасну сплату є безпідставним.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
В повному обсязі постанова складена 18 січня 2022 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник