Справа №: 636/3194/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/850/22 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 358 КК України
01 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , без участі обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що питання про погіршення становища обвинуваченого не ставиться, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого та прокурора на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 10 2021 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Малинівка Чугуївського району Харківської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого оператором ТОВ «Бікорм», зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 22 11 2018 року вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 289 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням іспитового строку 1 рік 6 місяців, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України з призначенням покарання у виді арешту на строк 3 (три) місяці.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року і за сукупністю вироків остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до ст.ст. 100, 126 КПК України.
Вказаним вироком встановлено, що 22 січня 2020 року близько 00-34 години на вул. Горішного в м. Чугуїв Харківської області був зупинений автомобіль «Renault Laguna», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 , який під час складання адміністративного протоколу за ст.121 ч.2 КУпАП, надав посвідчення водія на своє ім'я серії НОМЕР_2 , яке не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - України.
Тобто, ОСОБА_7 , діючи умисно та цілеспрямовано, достовірно знаючи про те, що навчання в автошколі не проходив, відповідні іспити в автошколі не складав, до сервісного центру МВС України для отримання водійського посвідчення документи не подавав, тобто, у встановленому законодавством порядку посвідчення водія не отримував, через Інтернет-мережу придбав посвідчення водія, маючи умисел на використання завідомо підробленого документу шляхом пред'явлення, пред'явив співробітникам поліції завідомо підроблений документ - посвідчення водія НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку судової технічної експертизи документів №10/7/3 6СЕ-20 від 29 01 2020 року, посвідчення водія, серійний номер НОМЕР_2 (бланк серії НОМЕР_2 ), видане 06 06 2014 року Центром 8042 на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - України. Посвідчення водія, серійний номер НОМЕР_2 (бланк серії НОМЕР_2 ), видане 06 06 2014 Центром 8042 на ім'я ОСОБА_7 виготовлене комбінованим способом: всі зображення лицьового і зворотного боків (крім персональної інформації, якою заповнений бланк в рядках: 3, 4а, 4b, 4с, 5 з лицьового боку, і в рядках: В, С зворотнього боку) нанесені термосублімаційним способом друку; персональна інформація, якою заповнений бланк в рядках: 3, 4а, 4 b, 4с, 5 з лицьового боку, і в рядках: В, С зворотного боку) нанесена термотрансфертним способом друку.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом першої інстанції за ч.4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документу.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надмірну суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, просив про зміну вироку в частині призначеного покарання та про призначення обвинуваченому покарання відповідно до вимог ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст. 358 та відповідно до ст. 71 КК України до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 11 2018 року, остаточно визначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначив, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, не врахував таку обставину, яка пом'якшує покарання останнього, як активне сприяння розкриттю злочину, що у сукупності із такою пом'якшуючою обставиною як щире каяття може скласти передумови для застосування при призначенні обвинуваченому покарання положення ст. 69 КК України.
Крім того, вказує, що за час проведення досудового слідства ОСОБА_7 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканнями оточуючих людей.
Вказаний вирок було оскаржено також прокурором у кримінальному провадженні, проте до початку розгляду справи останній відмовився від свої апеляційних вимог, надавши письмову заяву.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не вбачала підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. Будь-яких заяв, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги без їх участі, до суду не надавали.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Що стосується апеляційних доводів щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, судимість не знята і не погашена, вчинив новий злочин в період іспитового строку, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, не одружений, не працює.
При цьому, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України суд визнав щире каяття.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом визнано рецидив злочинів.
Навівши зазначені обставини суд визначив обвинуваченому саме такий строк покарання в межах санкції статті.
Таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не є максимальним, що передбачене санкцією інкримінованої йому статті.
Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.
Надаючи оцінку твердженню захисника обвинуваченого щодо необхідності врахування судом першої інстанції такої пом'якшуючої обставини, як активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Так, активне сприяння розкриттю злочину припускає надання особою органам досудового розслідування будь якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.
З обвинувального акту вбачається, що орган досудового розслідування за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.4 ст. 358 КК України, вчиненим ОСОБА_7 не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю злочину, що свідчить про те, що ОСОБА_7 не надавав органам досудового розслідування будь - якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.
Водночас слід зазначити, що в апеляційній скарзі захисник не зазначив, які саме дії обвинуваченого слід розцінити як активне сприяння розкриттю злочину.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у діях ОСОБА_7 відсутні ознаки активного сприяння розкриттю злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги захисника щодо необхідності визнання таких обставини, пом'якшуючими при призначенні обвинуваченому покарання є необґрунтованими та позбавленими правових підстав.
В своїй апеляційній скарзі захисник, як на підстави пом'якшення покарання посилається також на те, що обвинувачений багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення та покараний наріканнями оточуючих людей, проте, колегія суддів наголошує, що дані факти самі по собі, за відсутності інших суттєвих обставин, не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного злочину та не можуть слугувати безумовними підставами для пом'якшення обвинуваченому покарання із застосуванням статті 69 КК України, враховуючи, що призначене йому покарання не є максимальним, що передбачене санкцією інкримінованої обвинуваченому статті.
Аналогічний принцип застосування положень ст.69 КК України викладений і в постанові Верховного Суду від 14.06.2018 року по справі № 686/16363/16-к.
Усі інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як свідчить оскаржуваний вирок, зазначені обставини були враховані судом першої інстанції, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що лише такий вид покарання, як арешт в межах санкції інкримінованої обвинуваченому статті, у даному випадку буде дієвим для досягнення такої мети як виправлення обвинуваченого.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто таке покарання повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого.
З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
З урахуванням викладеного, підстав для зміни вироку та призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 10 2021 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4