Справа № 713/2664/21
Провадження №2/713/59/22
іменем України
02.02.2022 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип'юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
У позові вказувала, що з 04.03.1987 року була членом садівницького товариства «Черемош», створеного на базі Вижницького деревообробного комбінату. Тоді ж їй була надана земельна ділянка розміром 0,06 га за межами населеного пункту, в урочищі «Судилів». Будь-які документи, за винятком членського білета, на виділення земельної ділянки в неї не збереглися. На початку 2000-х років товариство припинило свою діяльність, однак вона продовжувала користуватись земельною ділянкою.
На цій земельній ділянці нею був збудований садовий будинок. Однак право власності на садовий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
Рішенням тринадцятої сесії V скликання Вижницької міської ради №39-13/08 від 28.03.2008 року було надано згоду про виділення їй земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва за рахунок запасу земель міської ради сільськогосподарського призначення, що знаходиться за межами населеного пункту, урочище «Судилів», на умовах передачі безоплатно у приватну власність. Таким чином законність користування зазначеною земельною ділянкою була поновлена.
Рішенням восьмої сесії VІІІ скликання Вижницької міської ради №221/2-8/17 від 13.07.2017 року їй надано згоду на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель державної власності (за межами населених пунктів, сільськогосподарські угіддя) орієнтованою площею 0,06 га для ведення садівництва м. Вижниця (урочище «Судилів») Вижницької міської ради.
Звернулася до землевпорядної організації із заявою про виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку, однак їй було відмовлено з посиланням на те, що на цій земельні ділянці розташований самочинно збудований садовий будинок і для подальших кроків з приватизації землі необхідно визнати право власності на зазначене нерухоме майно.
У грудні 2020 року звернулася до Державної архітектурно-будівельної інспекції з питанням щодо прийняття в експлуатацію самовільно збудованого об'єкту - садового будинку літ. «А». Їй було рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 21.03.2020 року на її ім'я КП «Вижницьке РБТІ», інвентарний номер 5/149 по АДРЕСА_1 , розташований садовий будинок літ. «А», загальною площею основи 40,90 кв.м, що складається з веранди - 11,60 кв.м, кімнати - 16,00 кв.м, кухні - 7,8 кв.м.
15.11.20201 року за її заявою експертом СП «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр», проведено експертно-технічне дослідження об'єкту нерухомості - садового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .
Згідно висновку №227 від 17.11.2021 року будівництво садового будинку літ. «А», який розташований в АДРЕСА_1 , проведено з дотриманням державних будівельних норм, протипожежних, санітарних норм і експлуатація його, як житлового будинку можлива.
Посилаючись на ч.2 ст.41 Конституції України, ст.ст.328, 376 ЦК України, ППВС України №6 від 30.03.2012 року просила визнати за нею право власності на самочинно збудований садовий будинок літ. «А», загальною площею 40.90 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 .
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, належно повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи. До початку судового засідання надала до канцелярії суду заяву, у якій просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.
Представник відповідача - Вижницької міської ради у судове засідання не з'явився, належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи. До початку судового засідання надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі їх представника, проти позову не заперечують.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.
На підтвердження позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 надано такі докази:
- копію членського квитка Садового товариства «Черемош» при Вижницькому ДОК №5, згідно якого ОСОБА_1 була членом Садового товариства «Черемош» при Вижницькому ДОК і їй була виділена земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 5,4 кв.м;
- копію рішення восьмої сесії VІІІ скликання Вижницької міської ради №221/2-8/17 від 13.07.2017 року «Про розгляд заяв громадян і клопотань організацій», згідно якого:
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , про надання позиції про можливість надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель державної власності (за межами населених пунктів, сільськогосподарські угіддя) орієнтовною площею 0,06 га, для ведення садівництва м. Вижниця (урочище Судилів) Вижницької міської ради, керуючись ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 122 ЗК України міська рада вирішила:
1. Надати ОСОБА_1 позицію (згоду) про можливість надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель державної власності (за межами населених пунктів, сільськогосподарські угіддя) орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва м. Вижниця (урочище Судилів) Вижницької міської ради;
- копію рішення тринадцятої сесії V скликання Вижницької міської ради №39-13/08 від 28.03.2008 року «Про надання згоди на надання земельних ділянок за межами населеного пункту», згідно якого:
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , про надання згоди на надання земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва за рахунок запасу земель міської ради сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за межами населеного пункту, урочище «Судилів» на умовах передачі безоплатно у приватну власність та керуючись ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» і ст.ст.12, 116, 118, 151, п. 12 перехідних положень ЗК України, міська рада вирішила:
1. Дати згоду ОСОБА_1 на надання земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва за рахунок запасу земель міської ради сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за межами населеного пункту, урочище «Судилів», на умовах передачі безоплатно у приватну власність;
- копію заяви ОСОБА_1 від 29.11.2010 року, адресованої заступнику начальника Вижницького районного відділу Чернівецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» Ісопчуку Є.Ю., згідно якої: просила виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку, для ведення садівництва. Земельна ділянка розташована на території Вижницької міської ради, урочище «Судилів» Вижницького району Чернівецької області;
- копію довідки Вижницької міської ради №2605 від 22.09.2015 року, згідно якої: ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 , користується земельною ділянкою площею 0,06 га, для садівництва;
- копію довідки КП «Вижницьке РБТІ» №5/149 від 21.09.2020 року, згідно якої: право власності на садовий будинок, який значиться за адресою - АДРЕСА_1 в книгах державної реєстрації не зареєстровано;
- копію технічного паспорту, виготовленого КП «Вижницьке РБТІ» станом на 21.03.2020 року на садовий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , згідно якого: садовий будинок під літ. «А» значиться 2013 роком побудови, вартість - 183258,00 грн;
- копію висновку експертного будівельно-технічного дослідження №227 від 17.11.2021 року, виготовленого експертом СП «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» Юзвенко Р.В. на замовлення ОСОБА_1 , згідно якого:
1. Будівництво садового будинку літ. «А», який розташований на земельній ділянці площею 0,0776 га в АДРЕСА_1 , проведено з дотриманням державних будівельних, протипожежних, санітарних норм і експлуатація його, як житлового будинку можлива.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд застосовує такі норми права.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 331 ЦК України визначає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Оскільки відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.4, 5 ст.26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у ч.1 ст.376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).
Частиною 3 ст.376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2 ст.375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України).
Виходячи зі змісту ст.ст.331, 375, 376, 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі ч.5 ст.376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об'єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.
Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст.27, 29-31 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст.ст.34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5 ч.5 ст.26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною 8 статті 39 ЗУ «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма закріплена п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461.
Згідно з Порядком, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідно до ст.ст.26, 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», п.п.2, 9, 13, 19 Порядку декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підтвердженням замовника того, що об'єкт, який будувався, вже збудований (закінчений будівництвом) та готовий до експлуатації і її реєстрація державним органом, та є визнанням завершення будівництва, у відповідності із технічними умовами, будівельними нормами та положеннями законодавства, що регулює будівництво та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості, і дає підстави для набуття права власності через здійснення державної реєстрації.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Частинами 5 та 8 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Такий висновок висловив Верховний Суд у постановах від 18.12.2018 року у справі №450/2307/15-ц (провадження №61-5287св18), від 28.05.2020 року у справі №718/785/17 (провадження №61-41920св18) та від 28.04.2021 року у справі №640/12003/17.
При розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво суди повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.
Суд не повинен заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з'ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів з питанням узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.
Наведена позиція узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27.05.2015 року по справі №6-159цс15 та від 02.12.2015 року по справі №6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.06.2018 року по справі №640/13030/16-ц (провадження №61-1073св17), від 18.02.2019 року по справі №308/5988/17 (провадження №61-39346св18) та від 23.09.2019 року по справі №309/3887/17 (провадження №61-10235св19).
Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п.3 ч.2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Оцінюючи безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази, які надані позивачкою на підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку, що:
- земельна ділянка площею 0,06 га, розташована в АДРЕСА_1 , ні до, ні після будівництва на ній спірного будинку, не була надана ОСОБА_1 у встановленому ЗК України порядку у власність чи в користування (правовстановлюючі документи відсутні);
- доказів того, що у ОСОБА_1 наявні перешкоди в розробленні, погодженні чи затвердженні технічної документації із землеустрою матеріали справи не містять;
- позивачкою не надано доказів на підтвердження отримання в установленому законом порядку дозвільних документів та проектної документації на спірний об'єкт;
- розташований в АДРЕСА_1 садовий будинок літ. «А», 2013 року побудови, вартістю 183258,00 грн відповідає будівельним, протипожежним, санітарним нормам і експлуатація його, як житлового будинку можлива, однак він є самочинно збудованим об'єктом;
- позивачка, здійснивши самочинне будівництво, не зверталася до компетентних державних органів (Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області) в установленому законом порядку щодо введення його в експлуатацію та оформлення права власності, і їй було відмовлено в цьому, що відповідно свідчить про відсутність спору про право.
Аналіз досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин в сукупності з наведеними вище вимогами закону та правовими позиціями Верховного Суду дає підстави для обґрунтованого висновку, що позивачкою не виконано обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а саме передбачених ст.376 ЦК України підстав для визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені вище вимоги закону, досліджені докази та встановлені на їх підставі обставин, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, - необґрунтовані та безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст.328, 331, 376, 392 ЦК України, ст.ст.26, 39 ЗУ «Про регулювання містобудівельної діяльності», керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354, п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, Суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - відмовити повністю.
Складання повного тексту рішення відкладено на строк десять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та жителька АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач - Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, юридична адреса: м. Вижниця, вул. Українська, 34, Вижницького району Чернівецької області, код ЄДРПОУ: 04062096.
Повний текст рішення виготовлено 12.02.2022 року.
Суддя Іван ПИЛИП'ЮК