Провадження № 2/712/794/22
Справа № 712/13183/21
02 лютого 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.
при секретарі - НАГАЄВСЬКІЙ В.Б.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Дошкільного навчального закладу № 65 «Котигорошко» Черкаської міської ради (адреса: м. Черкаси, вул. Хоменка 16/1) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,
Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, посилаючись на те, що він працює у Дошкільному навчальному закладі № 65 «Котигорошко» Черкаської міської ради на посаді сторожа.
08 листопада 2021 року йому було вручено Наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Наказ мотивований тим, що оскільки у нього відсутнє відповідне щеплення то відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України, відповідач відсторонює його від роботи.
Вважає, що даний наказ протиправним та таким, що значно обмежує його конституційне право на працю, оскільки чинним законодавством не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
Вважає, що правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та відсторонювати від виконання трудової функції за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, не має.
У зв'язку з цим, просить визнати незаконним та скасувати Наказ відповідача про відсторонення від роботи позивача та поновити останнього на роботі; зобов'язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.
Ухвалою від 03 грудня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
24 грудня 2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
28 грудня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.
Позивач та його адвокат до судового засідання не з'явилися, адвокатом позивача подано до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами трудового законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у Дошкільному навчальному закладі № 65 «Котигорошко» Черкаської міської ради на посаді сторожа.
29 жовтня 2021 року позивача особисто письмово було повідомлено про необхідність надати до 05.11.2021 року документи, що підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, згідно вимог чинного законодавства. Цим же повідомленням відповідача було повідомлено, що у разі ненадання відповідних документів, його буде відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати.
Згідно Наказу № 143-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому, передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач суду не надав доказів, що він має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням).».
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19): «Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення працівників закладів дошкільної освіти від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов'язкового щеплення.
Таким чином, суд вважає, що керівник дошкільного навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників дошкільного освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи, а тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає.
На підставі вище викладене та враховуючи лист Верховного суду №3223/0/208-21 від 24.12.2021 «Щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв'язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої корона вірусом «SARS-CoV-2», суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст.12,13,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 36, 46, 94, 235 КзПП України, суд -
ОСОБА_1 у задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2022 року.