Справа № 357/6422/21
Провадження 2/357/1063/22
Категорія 38
26 січня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В., ,
за участю представника позивача - Фрашко Т.В., відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Сологуба А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В червні 2021 року засобами поштового зв'язку АТ КБ «Приватбанк» (далі - «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - «відповідач») про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 50324,25 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив наступне.
ОСОБА_2 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 18.08.2011 року.
Відповідач при підписанні заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також з наказом банка про їх затвердження.
Відповідно до положень Умов та правил надання банківських послуг, які
розміщені на офіційному сайті позивача (www.privalbank.ua) АТ КБ «Приватбанк», що
діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ
№ 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує
невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує
Умови та правила надання банківських послуг, які є публічною офертою, що містять
умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує
доступ до всіх без виключення послуг Банку.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у відповідній довідці. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 20000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.
Позивач зазначає, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору.
В порушення умов кредитного Договору відповідач порушила взяті на себе зобов'язання щодо належного та вчасного повернення коштів і станом на 21.05.2021 року виникла прострочена заборгованість на загальну суму 50324,25 грн., яка складається з наступного: 36850,05 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13474,20 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на умови Договору, а також ст.ст.207, 509, 526, 598, 599, 617, 634, 638, 739, 642, 639, 1050, 1054, 1069 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18.08.2011 року станом на 12.05.2021 року у розмірі 50324,25 грн., а також судовий збір у сумі 2270,00 грн.
26.07.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 100).
15.09.2021 року судом було постановлено письмову ухвалу про визнання явки представника позивача у всі судові засідання у даній справі обов'язковою (а.с. 107).
22.10.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких той зазначив, що заявлений позов є необґрунтованим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини, в задоволенні позову про стягнення заборгованості просив відмовити повністю (а.с.133-137).
25.01.2021 року у судовому засіданні представник позивача надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, підтримала заявлені вимоги. На пропозицію пояснити причини різниці між кредитним лімітом у сумі 20000,00 грн. та заборгованістю по тілу у розмірі 36850,05 грн. пояснила наступне. Така різниця дійсно існує, оскільки, як це зазначено в позовній заяві, позивачу було встановлено кредитний ліміт у сумі 20000,00 грн. Це обумовлено тим, що відповідач користувалася не лише тією карткою, яка була їй видана "Універсальна" або "Універсальна голд", а й іншими продуктами банку - "Оплата частинами" та "Миттєва розстрочка", які по своїй природі є іншими програмами, але передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких приєдналася і відповідач, підписавши Анкету-заяву. Банк підрахував, що загальна заборгованість відповідача по тілу кредиту складає 36850,05 грн., а за відсотками 13474,13 грн. Скільки складає заборгованість відповідача по кожному продукту вирахувати неможливо, але клієнт має сам нести обов'язки щодо користування банківськими грошима. Яка заборгованість відповідача по тілу кредиту та за процентами за карткою "Універсальна" або "Універсальна голд", або по програмі "Миттєва розстрочка" банк не вираховував. Вважала за можливе ухвалити судове рішення на підставі наданих банком доказів, будь-яких заяв або клопотань суду не заявила, просила позов задовольнити.
У судових засіданнях представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях. Пояснив суду, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не зазначено чітких складових суми заборгованості. Також відсутнє підтвердження того, що відповідач була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг позивача. Звернув увагу суду на пояснення представника позивача, яка повідомила, що умови кредитування та процентна ставка періодично змінювалися в односторонньому порядку. Як убачається із приєднаних до позову розрахунків заборгованості, сума сплачених відповідачем позивач коштів у якості тіла кредиту складає 171847,09 грн. (169726,60 грн. + 22120,49 грн.), що є значно більшим ніж реальне тіло кредиту 20000,00грн.
У судових засіданнях відповідач ОСОБА_1 підтримала позицію свого представника, у задоволенні позову просила відмовити повністю.
Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та відповідача, приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.08.2011 року між сторонами по справі укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачем анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 50).
Відповідно до наданої позивачем суду довідки, на момент укладення договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт у сумі 500,00 грн. У подальшому вказаний кредитний ліміт змінювався та з 04.11.2018 року складав максимальний розмір - 20000,00 грн. (а.с. 48).
За розрахунками, приєднаними позивачем до позовної заяви, відповідачем було погашено заборгованість за поточним тілом кредиту станом на 30.06.2019 року в сумі 169726,60 грн., а станом на 12.05.2021 року в сумі 2120,49 грн. (а.с. 24 зворот, 26 зворот).
Згідно з наданим позивачем розрахунком прострочена заборгованість відповідача станом на 12.05.2021 року становить 50324,25 грн. і складається із: 36850,05 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13474,20 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 26.10.2016 року відповідач змінила прізвище з " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 " (а.с. 160).
Розглядаючи дану справу суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути й заборгованість за відсотками у сумі 13474,20 грн.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором посилався на Витяг з Тарифів, а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Крім того, суд констатує, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Таким чином, в даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд приходить до висновку про те, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, ухваленій в аналогічній справі. До таких самих висновків приходить суд і у даній справі.
За таких обставин у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками. У задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.
Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 зробила висновок, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Як убачається із матеріалів позову та пояснень представника позивача у судовому засіданні, на момент укладення договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт у сумі 500,00 грн. У подальшому вказаний кредитний ліміт змінювався та з 04.11.2018 року складав максимальну суму - 20000,00 грн. Проте, позивач просив стягнути з відповідача у якості простроченого тіла кредиту суму, що значно перебільшує такий ліміт - 36850,05 грн. Таку різницю у судовому засіданні представник позивача пояснила тим, що відповідач користувалася не лише тією карткою "Універсальна", яка була їй видана, а й іншими продуктами банку - "Оплата частинами" та "Миттєва розстрочка", які по своїй природі є іншими програмами і передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких приєдналася й відповідач, підписавши анкету-заяву. Яка заборгованість відповідача по тілу кредиту та за процентами по кожному з банківських продуктів позивач не вираховував.
При цьому суд наголошує на тому, що про заборгованість по банківських програмах "Оплата частинами" та "Миттєва розстрочка" як підставах позову - у позовній заяві не йдеться. Надавши наведені вище обґрунтування, представник позивача практично змінила підстави позову в ході розгляду справи по суті.
Крім того, як вже зазначалося вище, Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою укладеного між сторонами справи кредитного договору. А тому, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що за наданими позивачем доказами неможливо достовірно встановити реальний розмір та складові заборгованості - тобто за яким банківським продуктом у якому розмірі нарахована заборгованість відповідача по тілу кредиту. Це має правове значення, оскільки підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту, що виникла внаслідок користування відповідачем тими банківськими продуктами, що не охоплюються вимогами самої позовної заяви, позивачем не доведені.
У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених законом. За таких обставин у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні цих позовних вимог також необхідно відмовити.
У той же час, статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст.80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача та представника відповідача щодо того, що позивачем не надано належних, достатніх та достовірних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених відносно них позовних вимог. У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог, у стягненні з відповідача на його користь судових витрат необхідно відмовити.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: місцезнаходження: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги 50, ЄДРГПОУ: 14360570.
Відповідач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 31.01.2022 року.
СуддяВ. П. Цукуров