Справа № 495/1424/18
№ провадження 2/495/375/2022
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
02 лютого 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,
за участю секретаря - Іванченко А.С.,
Справа № 495/1424/18,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Білгород - Дністровської окружної прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення селищної ради, незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності,
від позивача - прокурор Рубанова Н.О.
представника третіх осіб - адвоката Садовського В.Є.,
Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, 28.02.2018 року звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення селищної ради, незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності, просить суд: визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05.06.2015 року № 3162 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0945 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0371) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни від 28.04.2016 року, індексний номер 29456383, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0945 га для будівництва і обслуговування об'єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0371); скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно № 14358759 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а саме: на земельну ділянку площею 0,0945 га для будівництва і обслуговування об'єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 913228351103; у разі задоволення позову стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень учасників процесу
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Затоківською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 18.09.2007 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190.
Рішенням господарського суду Одеської області від 29.04.2014 у справі № 916/803/14 задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , розірвано договір оренди та зобов'язано повернути до земель комунальної власності смт. Затока вказану земельну ділянку.
В подальшому на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 15.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0945 га по АДРЕСА_1 /кадастровий номер 5110300000:02:003:0371/, із земель наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 .
Рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 № 3162 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0945 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0371) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення, державним реєстратором - приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю., за результатами розгляду документів, проведено за ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0945 га для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 /реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 913228351103, номер запису про право власності 14358759/ .
Позивач вважає, що право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_1 з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1,118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Крім того, відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території.
Державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності прийнято з порушенням законодавства, оскільки заявлене право не підлягало державній реєстрації.
Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом.
Не погодившись з позицією позивача, від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення/промова/, згідно якого адвокат просив у задоволенні позовних вимог прокуратури відмовити, посилаючись на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Затоківської селищної ради, земельна ділянка була сформованою, їй було присвоєно кадастровий номер та вона була зареєстрована посадовою особою державного органу виконавчої влади із внесенням відомостей про неї в державний земельний кадастр, до того ж з визначенням виду використання земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва. На думку адвоката, Затоківська селищна рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання не порушила вимог законодавства в частині надання у власність фізичній особі земельної ділянки в межах безоплатної приватизації визначеної ст.121 ЗК України.
Представник третьої особи також наполягав, що прокурором не доведено, не обґрунтовано порушення «інтересів держави» та необхідності їх захисту саме прокуратурою.
Вказує, що у даній справі прокурор не визначив факту порушення оспорюваним рішенням інтересів держави та не визначив, яким чином вибуття земельної ділянки із володіння, користування та розпорядження територіальної громади смт. Затока зашкодило або може зашкодити інтересам держави.
Крім того, звертав увагу на обрання Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою неналежного способу захисту порушеного або невизнаного права або інтересу, з огляду на те, що ухваленням можливого судового рішення про задоволення позовних вимог не будуть відновлені ані майнові, ані немайнові інтереси Затоківської селищної ради та/або держави, адже ухваленням рішення у дійсній справі - спірна земельна ділянка безумовно не буде повернута у власність селищної ради, в інтересах якої фактично і заявлено позовні вимоги.
До того ж, зазначає, що прокурором у дійсній справі не доведено, що втручання у право власності, належне третій особі не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів територіальної громади смт. Затока є більш важливими, ніж дотримання права ОСОБА_1 , яка законним шляхом добросовісно набула своє майно, покладаючись на легітимність дій органу місцевого самоврядування та права третьої особи ОСОБА_4 , як за відплатним правочином придбала спірну земельну ділянку у третіх осіб та відкрито володіє нею майже 3 роки до моменту звернення прокурора із даним позовом.
Крім того, до суду від третьої особи ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення/промова/, згідно якого просив звернути увагу на постанову ВСУ від 24.11.2021 року при розгляді аналогічної цивільної справи № 495/1439/18, за аналогічних обставин, наявних доказів, де зосереджено увагу на факті того, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель.
Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі
05 березня 2018 року Ухвалою суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду.
13 вересня 2018 року Ухвалою суду відмовлено в задоволені клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
13 вересня 2018 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.05.2021 року, залучено Білгород-Дністровську окружну прокуратуру Одеської області, місцезнаходження: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Незалежності, буд. 39, як правонаступника позивача Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області по цивільній справі за позовною заявою заступника керівника Білгород - Дністровської окружної прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення селищної ради, незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності.
Представник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, наведених у позові.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причина неявки суду невідома.
Представник третіх осіб в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставності, просив врахувати його позицію, викладену у письмовій промові від 13.08.2019 року.
Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, причина неявки суду невідома.
Зі згоди представника позивача та представника третіх осіб, суд розглядає справу за відсутність відповідачів та третьої особи.
Фактичні обставини, встановлені судом
Вислухавши представника позивача, представника третіх осіб, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між Затоківською селищною радою та ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 18.09.2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,8 га терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у Лиманському районі смт. Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190/ т.1 л.с.15-18/.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2014 року по справі № 916/803/14, позовну заяву заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області задоволено повністю.
Розірвано Договір оренди, укладений 18.09.2007 року між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 04.07.506.00090 від 19.09.2007 року Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 та Фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 повернути до комунальної власності смт. Затока м. Білгород-Дністровського земельну ділянку площею 4,8 га,вартістю 11 974 080 грн, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190 /т.1 л.с.19-24/.
В подальшому на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 15.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0945 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0371, цільове призначення: Е 07.01 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, категорія земель - землі рекреаційного призначення), із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_6 , що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, листом № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, а також листом № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області./ т.1 л.с.25-28,30,36/.
05.06.2015 року Затоківською селищною радою на LХІV-а сесії VІ скликання було винесено рішення № 3162«Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0945 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0371 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».
На підставі вказаного рішення, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме щодо земельної ділянки площею 0,0945 га для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 28.12.2017 року власником земельної ділянки площею 0,0945 га для за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення є ОСОБА_4 ./ т.1 л.с.37-41/.
Матеріалами справи встановлено, що у відповідності до листа № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, земельна ділянка, у т.ч. з кадастровим номером 5110300000:02:003:0371 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_6 , згідно договору оренди, укладеного 18.09.2007 року з Затоківською селищною радою щодо земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, Лиманський район, для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №04.07.506.00090 від 19.09.2007 року./т.1 л.с.28/.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, підставою для формування земельної ділянки площею 0,0945 га за адресою: АДРЕСА_1 стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні у користуванні ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_6 сформовано ряд земельних ділянок, в тому числі земельна ділянка відповідача. /т.1 л.с.25-27/.
Згідно листа № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомлено, що за інформацією Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державним кадастровим реєстратором управління здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,0945 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0371, за технічними документаціями із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
За інформацією Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, документації із землеустрою, на підставі яких здійснено державну реєстрацію зазначених земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,0945 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0371, до державного фонду документації із землеустрою не надходила. / т.1 л.с.36/.
Представник відповідача приватного нотаріуса Чухрай Т.Ю. та третіх осіб в ході судового розгляду наполягали на тому, що позивач не обґрунтував наявність підстав представництва прокурора в суді, не надав доказів того, що він звертався до органу місцевого самоврядування з клопотанням про відновлення порушених прав та приведення у відповідність законодавства прийнятого селищною радою рішення з питань регулювання земельних відносин.
Так, з приводу заявлених тверджень вказаних осіб судом встановлено наступне.
Нормативне обґрунтування
*Щодо повноважень прокурора для звернення до суду із цим позовом
Так, дійсно відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.
Наприклад, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету.
Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор.
Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
В ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17 ВС/КАС зробив наступний правовий висновок, щодо застосування судами ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»:
«участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах (в тому числі касаційне оскарження судових рішень) стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу».
В Постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10.05.2018р. у справі № 910/18283/17, викладено наступний правовий висновок:
«не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави».
Разом з тим, варто звернути увагу на позицію ВСУ, викладену у постанові № 910/7813/18 від 05.02.2019 року, у якій суд дійшов наступних висновків:
48. Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
49. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
50. Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:
1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
51. Як убачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно - офісного центру із підземним паркінгом.
52. Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. ».
У своїй постанові від 01.06.2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/929/19 вказала зворотне, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Однак указаний орган не вчинив жодних дій щодо звернення до суду, тому прокурор правомірно подав позов до суду…».
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п'ятої статті 56 ЦПК України).
*Щодо зміни цільового виду використання землі
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Відповідно до абзаців першого, другого частини п'ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.
Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Відповідно до статті 51 ЗК України, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації):
07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення 07.02 Для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту 07.03Для індивідуального дачного будівництва 07.04Для колективного дачного будівництва 07.05Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.
Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.
Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд дійшов висновку, що про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.
В контексті розуміння правових позицій ВСУ, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, від 24 березня 2020 року у справі № 640/13670/19, від 10 жовтня 2018 року у справі № 357/4277/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а, від 31 липня 2019 року у справі № 806/5308/15, від 02 червня 2020 року у справі № 500/2308/18, від 25 травня 2021 року у справі № 927/703/20, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/1, сформульовано висновок про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.
Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
*Щодо порядку здійснення безоплатної приватизації земельної ділянки.
У своїй Постанові від 24.11.2021 року у справі № № 495/1439/18-ц, провадження № 61-11915св21, ВС вважав за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норми права.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев'ятою, статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно частин першої та другої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Виходячи з аналізу положень частин п'ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Щодо імперативності затвердження детального плану
Частиною З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Статтею 1 Закону зазначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Детальний план території визначає:
1) принципи планувально-просторової організації забудови;
2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;
3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;
4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;
5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;
6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;
7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;
8) систему інженерних мереж;
9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;
10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;
11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
При цьому, чинним законодавством не надано офіційне тлумачення терміну «містобудівні потреби».
Разом з тим, проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо відтермінування поширення заборони на відведення земельних ділянок у власність без відповідної містобудівної документації, окрім випадків будівництва нових об'єктів та визначення термінів), зареєстрованого у Верховній Раді України 05.03.15 за № 2329, визначено, що містобудівні потреби - визначені затвердженою містобудівною документацією територіальні та інші ресурси, необхідні для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, дотримання гарантованих державою соціальних, екологічних, енергетичних стандартів.
Аналогічне визначення поняття «містобудівні потреби» передбачалось проектом Містобудівного кодексу України, зареєстрованого у Верховній Раді України 29.09.2009 за №5181.
Статтею 1 Закону України «Про основи містобудування» надано визначення поняттю -(містобудування (містобудівна діяльність)», якою є цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об'єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об'ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об'єктів будівництва, що визначаються відповідно до:
у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (селищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації
Об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою:
уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району;
уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами;
встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території;
визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами;
обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання;
організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів;
охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.
Детальний план розробляється, зокрема, на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів.
Затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для:
відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об'єктів будівництва, реконструкції забудови;
проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території;
проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж;
розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок.
Оцінка аргументів сторін, Висновки суду
Звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб'єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.
Разом з тим, судом враховуються листи-звернення прокурора до ГУ Держгеокадастру в Одеській області за № 05/3-1-18вих та № 05/3-21вих18, з яких прокуратура Одеської області намагалось з'ясувати правомірність відведення спірної земельної ділянки у власність відповідача та зміни цільового призначення такої. Натомість орган Держгеокадастру не вчинив жодних дій, спрямованих на належне виконання своїх обов'язків з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства.
За таких обставин, суд погоджується з тим, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Однак, з огляду на те, що за договором оренди від 18.09.2007 року спірна земельна ділянка попередньо передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а згодом вказана земельна ділянка з кадастровими номерами 5110300000:02:003:0189 та 5110300000:02:003:0190 була поділена, в результаті чого було сформовано ряд земельних ділянок, в т.ч. і земельна ділянка відповідача з кадастровим номером 5110300000:02:003:0371, площею 0.0945 га, натомість з огляду на те, що фактичні матеріали справи містять докази того, що спірна земельна ділянка з цільовим призначенням Е.07.01.
Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення передавалась для індивідуального дачного будівництва, суд не вбачає зміни цільового призначення землі, адже було змінено лише вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії землі.
Оскільки ОСОБА_1 за рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 року № 3162 передано у власність земельну ділянку, площею 0,0945 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0371, для індивідуального дачного будівництва, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі, якщо земельна ділянка є не сформованою, або у разі зміни її цільового призначення.
З огляду на відсутність вказаних обставин, для отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, за встановлених у цій справі обставин, не було необхідності розробляти проект землеустрою.
Стосовно доводів прокурора про відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва в порушення Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, судом до уваги не приймається, адже у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи діючого на момент виникнення спірних правовідносин Генерального плану смт Затока та /або/ пояснювальних записок до нього, щодо розташування спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в зоні територій з можливим обмеженням, щодо використання земель рекреаційного призначення, можливо дійти висновку, що будівництво індивідуального дачного будинку, для якого відводилась спірна земельна ділянка не суперечить Генеральному плану смт. Затока, тобто не суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази наявності в діях органу місцевого самоврядування порушень вимог земельного законодавства щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, при цьому, за відсутності факту зміни цільового призначення земельної ділянки, переданої відповідачу, вимоги прокурора не підлягають задоволенню..
Розподіл судових витрат
У відповідності до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог слід також відмовити у частині вимог щодо стягнення судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 16, 21, 182, 328, 376 ЦК України, ст.ст. 83, 116, 118 ЗК України, ст.ст. 2, 5, 12, 81, 83, 141,209, 247, 258, 259, 263, 264, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород - Дністровської окружної прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення селищної ради, незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Позивач: керівник Білгород - Дністровської окружної прокуратури, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39.
Відповідач: Затоківська селищна рада, код ЄДРПОУ: 04527052, що знаходиться за адресою: смт. Затока м. Білгород - Дністровського, вул. Приморська, 21.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: приватний нотаріус Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, юридична адреса: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, вул. Ізмаїльська, 46.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , ІПН: НОМЕР_4 , що зареєстрована: АДРЕСА_4 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , ІПН: НОМЕР_5 , зареєстрований АДРЕСА_5 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_6 , ІПН: НОМЕР_7 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
Повний текст рішення складений 14 лютого 2022 року.
Суддя: