справа № 490/2776/21 провадження №2/489/267/22
Іменем України
14 лютого 2022 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Войтенко К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м.Миколаєва, про визнання права користування квартирою
встановив:
У квітні 2021 року позивач звернулася до Центрального районного суду міста Миколаєва суду з позовом в якому просила визнати за нею право користування (проживання) квартирою АДРЕСА_1 .
Як на підставу позовних вимог вказала, що з 29.01.20109 по теперішній час вона зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира не приватизована і належить до комунальної власності. Основним наймачем квартири є колишній чоловік її матері ОСОБА_2 , за згодою якого в квартирі були зареєстровані її мати ОСОБА_3 та вона. Квартира була отримана ОСОБА_2 по обмінному ордеру від 04.05.1989 № 1062. Крім неї в квартирі ніхто не зареєстрований і не поживає та не піклується про стан помешкання.
Позивач вважає, так як вона постійно безперервно проживає в спірній квартирі, дбає про її технічний стан, сплачує комунальні послуги та не має іншого житла, а також позбавлена можливості оформити правило власності на квартиру, так як відсутній факт правомірності права користування цим житлом, тому її право підлягає захисту судом шляхом визнання за нею права користування квартирою.
Відповідач Миколаївська міська рада у відзиві на позов, який надійшов до суду 22.07.2021, при розгляді справи просила врахувати, що позивач ОСОБА_1 з 29.01.2009 по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в спірній квартирі, яка не приватизована та знаходиться в комунальній власності міста. Основним квартиронаймачем є колишній чоловік матері позивача, який отримав квартиру по обмінному ордеру та за письмовою згодою якого в квартирі була зареєстрована мати позивача ОСОБА_3 . Згідно частини першої статі 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Відповідно до поквартирної картки громадян ОСОБА_4 був виписаний з квартири 20.05.1999, але договір найму не було переоформлено на матір позивача. Слід звернути ув, що позивач ОСОБА_1 народилася через 2 роки, після того, як основний квартиронаймач ОСОБА_2 був виписаний з квартири. Отже позивач не може бути членом сім'ї ОСОБА_2 .
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва суду від 15.04.2021 справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва суду від 25.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 29.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 02.02.2022, учасники справи не з'явилися, від представників сторін є заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.
Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.01.2009 по теперішній час зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира була надана по обмінному ордеру від 04.05.1989 № 1062 ОСОБА_2 , з дозволу якого в квартирі була зареєстрована матір позивача ОСОБА_3 , що підтверджується заявою ОСОБА_2 від 18.05.1999.
ОСОБА_2 був знятий з реєстрації за вказаною адресою 20.05.1999 та як вбачається із відзиву відповідача, що не оспорюється позивачем, договір найму на матір позивача ОСОБА_3 не було переоформлено.
ОСОБА_3 за адресою місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 знята з реєстрації 16.07.2020, що підтверджується відміткою в її паспорті серії НОМЕР_1 , копія якого додана до позову.
Матеріалами справи підтверджується, що технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виготовлено 23.10.2020 на ім'я позивача ОСОБА_1 .
Згідно сформованої на запит суду інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем ОСОБА_1 відсутня.
02.02.2022 представник позивача надала до суду витяг з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12.01.2022 № 17 «Про відмову у зміні договорів найму житлових приміщень», відповідно до якого було відмовлено у зміні договору найму житлового приміщення по АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , у зв'язку із наданням неповного пакету документів. Вказаний витяг просила долучити до справи.
Вказаний витяг підлягає долученню до матеріалів справи, оскільки рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про відмову позивачу в зміні договору найму житлового приміщення прийнято після закриття судом підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР (далі - ЖК УРСР) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).
Повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача (частина перша статті 106 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
При цьому суд враховує, що за положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) суд визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.
Слід зазначити, що у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
У ході розгляду справи встановлено, що позивач не є членом сім'ї ОСОБА_2 , так як народилася через два роки після втрати ним права користування квартирою, яка належить до комунальної власності міста. Однак, позивач є членом сім'ї (дочкою) колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка з його дозволу, як основного квартиронаймача, була зареєстрована в квартирі, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем. Договір найму ОСОБА_3 , після втрати користування квартирою ОСОБА_2 , перереєстровано не було, але з 29.01.2009 по теперішній час позивач, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно зареєстрована та проживає в комунальній квартирі, що підтверджує і відповідач.
Наведені обставини перешкоджають позивачу в зміні договору найму квартири, яка є її єдиним та простійним місцем поживання, так як вона позбавлена можливості підтвердити факт правомірності користування цим житлом.
При цьому, як слідує з відзиву на позов відповідач підтвердив наведені у позові обставини щодо користування позивачем квартирою, які просив рахувати при вирішення спору без наведення конкретного висновку про визнання чи невизнання позову.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені обставини та те, що спірною квартирою позивач не порушує прав та інтересів інших осіб, оскільки квартира була надана для проживання ОСОБА_2 , з дозволу якого в квартирі була зареєстрована його дружина ОСОБА_3 , членом сім'ї якої є позивач та яка зареєстрована в квартирі з 29.01.2009 та постійно в ній проживає по теперішній час, тому з урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ суд, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позивач має право на визнання за нею права користування зазначеною квартирою, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.
Так як позивач не просила про відшкодування судових витрат, тому враховуючи принцип цивільного судочинства, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м.Миколаєва, про визнання права користування квартирою задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Миколаївстка міська рада, код ЄДРПОУ 26565573, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20;
третя особа: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м.Миколаєва, код ЄДРПОУ 19295802, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул. Адмірала Макарова,7.
Повний текст судового рішення складено 14.02.2022
Суддя І.В.Коваленко