Справа № 149/2818/21
Провадження №2/149/68/22
Номер рядка звіту 38
іменем України
07.02.2022 р. Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Робак М. В.,
при секретарі Поліщук Л. А.,
за участі представника позивача - адвоката Рагімової Т.О.
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмільнику цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення боргу
11.10.2021 до суду звернулась позивач з позовом до ОСОБА_1 , який обгрунтовує тим, що 14.12.2020 року вона передала у борг відповідачу грошові кошти в сумі 10000 доларів США, які останній зобов"язався повернути до 15.03.2021 року. За користування коштами відповідач зобов"язався виплачувати відсотки в сумі 240 доларів США за кожен місяць користування коштами , про що було складено відповідну розписку. Однак, відповідач не виконав свої зобов"язання за борговою розпискою, тому позивач просить стягнути з нього10000 доларів США, що еквівалентно 266176,00 грн; 960,0 доларів США, що еквівалентно 25552,80 грн- вдсотки за користування грошовими коштами та 19177,35 грн інфляційних втрат, що еквівалентно 720. 47 доларів США, а також 3109,06 грн судового збору за подання позову та 454,0 грн за подання заяви про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 20.10.2021 відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, що містяться в позові. Проте зазначила, що з відповідача підлягаю стягненню кошти за користування позикою в сумі 720,0 доларів США, а не 960,0 доларів США, тобто за три місяця користування позикою. Додала, що відповідач в порушення зобов"язань, останній раз здійснив платіж відсотків за позикою в червні 2021 року та й не в повному обсязі, а з моменту укладення договору та до цього часу відповідачем проценти гасились.
Відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме основну суму боргу в розмірі 10000 доларів США. Пояснив, що проценти за користування позикою ним сплачувались з моменту укладення договору та до вересня 2021 року, а в подальшому через скрутний матеріальтний стан він не зміг виконати зобов"язання в цій частині. Основний борг зобов"язується виплатити після продажу земельнх ділянок, які є у нього у власності. Оскільки він не розуміє, що таке інфляційні втрати. тому в цій частині також просить відмовити.
Суд, дослідивши докази, зокрема оригінал боргової розписки, встановив наступні обставини.
14.12.2020 року між сторонами укладено договір позики грошових коштів в сумі 10000 доларів США за користування якими ОСОБА_1 зобов"язувався щомісячно виплачквати 240 доларів США. Отримані в борг кошти зобов"язувався повернути не пізніше 15.03.2021 року (а.с.11,55)
Протягом квітня-травня 2021 відповідачем на рахунок позивача надсилались кошти, які сторонами визнаються відсотками за користування позикою (а.с. 12-14)
Суд, заслухавши сторін та дослідивши докази, прийшов до наступного.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Враховуючи викладене належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такий висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року (справа 373/2054/16-ц)
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем у позивача 10000 доларів США за договором позики, їх неповернення у строк, визначений договором, так як оригінал розписки на момент звернення до суду з позовом знаходився у позивача, беручи до уваги, що законодавчої заборони про виконання зобов"язання в іноземній валюті немає, суд приходить висновку про можливість задоволення вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_1 10 000 доларів США за договором позики від 14.12.2020 року.
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача процентів як винагороди за договором позики, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
З наявної в матеріалах справи розписки про отримання коштів вбачається, що сторони домовились про плату за користування коштами у вигляді 240 доларів за кожний фактичний місяць користування.
Згідно абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України проценти виплачуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
В правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, також зазначається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказане свідчить, що позикодавець ОСОБА_2 не вправі нараховувати проценти за користування позикою після закінчення встановленого в ній строку повернення позики, а саме після 15.03.2021, а тому враховуючи виконання відповідачем протягом дії договору позики свого обов"язку по сплаті відсотків вимоги позивача щодо стягнення з нього 720,0 доларів США задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов"язання суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Таким чином норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року (справа N 752/10525/16-ц)
Враховуючи те, що умовами договору позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов'язання повернути кошти в тому ж розмірі (еквівалент долар), тому нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до такого
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а тому сума судового збору, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача складає 2662,0 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 00 коп. сплаченого нею судового збору за подання позовної заяви, що пропорційно задоволеним позовним вимогам та 454,0 (чотириста п"ятдесят чотири) грн за подання заяви про забезпечення позову.
На підставі ст.ст. 192, 524, 526, 533, 625, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 289, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.08.2011, зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 10000 (десять тисяч) доларів США заборгованості за договором позики від 14.12.2020
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.08.2011, зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 2662,0 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 00 коп. сплаченого нею судового збору за подання позовної заяви, що пропорційно задоволеним позовним вимогам та 454,0 (чотириста п"ятдесят чотири) грн за подання заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача продовжують діяти протягом дев"яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду Вінницької області на протязі 30-ти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення - 11.02.2022 р.
Суддя Робак М. В.