28 січня 2022 року Справа № 160/26590/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 грудня 2021 року Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі від 15.07.2021 № 0400-010305-8/9/94376, про відмову у перерахунку пенсії позивачу;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком, на загальних підставах, з усіма складовими пенсійних виплат, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат та компенсації доходів, на вказаний ним банківський рахунок, починаючи з 01.05.2013 року;
-виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період з 01.05.2013 року на день фактичної виплати пенсії;
-виплатити позивачу заборгованість з пенсії та всім складовим пенсійних виплат, починаючи з 01.05.2013 року одним платежем, з урахуванням раніше виплачених сум, та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок;
-звернути до негайного виконання рішення суду у повному обсязі позовних вимог шляхом стягнення одним платежем усієї суми заборгованості з пенсії, починаючи з 01.05.2013 року на день фактичної виплати;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у 14-денний строк надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.08.2008 року перебував на пенсійному обліку та отримував пенсію за віком у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області. Виплата пенсії припинена з 01.05.2013 р., внаслідок виїзду на постійне місце проживання за кордон, що оскаржено позивачем у суді у справі №160/8200/19. У листопаді 2020 року виплату пенсії відновлено, починаючи з 01.05.2013 року. 14.07.2020 року відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу при її поновленні із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії за 2014-2016 роки, з урахуванням індексації у 2019, 2020 роках, у розмірі 4888,83 грн та індивідуального коефіцієнта 3,81239, отже середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становив 18638,13, а пенсія загалом станом на 01.05.2020 р. - 7393,02 грн. Новим макетним протоколом/ розпорядженням про призначення/перерахунок пенсії від 05.08.2020 р. пенсія перерахована наново, із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії за 2007 р. - 1197,91 грн, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії (заробітна плата для застрахованої особи для обчислення пенсії) становив 4566,90 грн, так що розмір пенсії зменшено втричі, і вона склала 2788,21 грн, проти первісної 7393,02 грн. Проте, відповідачем 05.08.2020 року було проведено новий перерахунок, із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії за 2007 р. - 1197,91 грн., середньомісячний заробіток для обчислення пенсії (заробітна плата застрахованої особи для обчислення пенсії) становив 4566,90 грн. (1197,91 3,81239), так що розмір пенсії зменшено втричі, і вона склала 2788,21 грн., проти первісної 7393,02 грн. 07 липня 2021 року позивач прибув в України та особисто, втретє, звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії. Рішенням відповідача, оформленим листом від 15.07.2021 р. №0400-010305-8/9/94376, у перерахунку пенсії позивачу відмовлено, з посиланням на відсутність законних підстав. Позивач вважає вказане рішення позивача протиправним та таким, що підлягає скасуванню тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, яка 30 грудня 2021 року доставлена на офіційну електрону адресу в електронний кабінет відповідача, що підтверджується довідкою, яка міститься в матеріалах справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
17 січня 2021 року ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року та позовна заява отримана відповідачем у паперовій формі, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.08.2008 року перебував на пенсійному обліку та отримував пенсію за віком у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2020 року у справі № 160/8200/19 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.02.2020 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №5162/3-09 від 24.07.2019 щодо поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 за поданою заявою від 26.06.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.05.2013 року.
16 липня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно рішення від 16.07.2020 року № 912010190324 згідно, якого розмір пенсії становить 7393,02 грн.
Згідно протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 05.08.2020 року розмір пенсії ОСОБА_1 було визначено у розмірі - 2788,21 грн.
У грудні 2020 року позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії з 01.05.2013 року з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат і нарахуванням компенсації втрати частини доходів за затримку виплати пенсії з 01.05.2013 року.
За результатами указаного звернення отримав лист «про розгляд звернення» від 29.12.2020 року, в якому повідомлено про необхідність звернення із такою заявою до управління за місцем проживання.
Позивач не погодившись із вказаним листом звернувся у січня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року позовну заяву задоволено частково: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2020 року про перерахунок пенсії, яке набрало законної сили 02.04 2021 року.
Позивач 07 липня 2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про здійснення перерахунку.
Відповідач листом від 15 липня 2021 року повідомив позивач про те, що виплати за рішенням суду, якими зобов'язано здійснити поновлення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, виплата такої пенсії здійснюється до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, якими керувався суд, постановляючи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія поновлюється у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати. Враховуючи викладене, на виконання зазначеного вище рішення суду з 01.05.2013 поновлено виплату пенсії за віком у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати.
Відповідно до розрахунку пенсії від 05.08.2020 року, розмір пенсії відповідача становить 2788,21 грн.
Не погоджуючись із вказаними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону N 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У відповідності до абз.1 п.2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з відповідною заявою про перерахунок пенсії після її поновлення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат та компенсації доходів.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 року доповнено пункт 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пунктом 4-7 згідно якого особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ.
З 01 жовтня 2017 року, згідно з пенсійною реформою в Україні, почато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ. На майбутнє передбачено автоматичний перерахунок пенсій з урахуванням зростання середньої зарплати та показника інфляції.
З 01 жовтня 2017 року, згідно з пенсійною реформою в Україні, почато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ. На майбутнє передбачено автоматичний перерахунок пенсій з урахуванням зростання середньої зарплати та показника інфляції.
Таким чином, позивач з жовтня 2017 року набув права на осучаснення пенсії, без його звернення, а відповідач доказів здійснення такого перерахунку на час поновлення пенсії суду не надав.
Із розрахунку пенсії позивача від 05.08.2020 року вбачається, що відповідачем безпідставно встановлено особливість - «Не підлягає МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм.» з 01.05.2013 без проведення поточних перерахунків і осучаснення пенсії», що призвело до порушення права позивача на підвищення розміру його пенсії відповідно до абз.2 ч.3 ст.42 Закону №1058.
Враховуючи вищезазначене, дій відповідача щодо визначення розміру пенсії позивача на дату припинення пенсії, тобто на 01.05.2013 року є протиправними, а вимоги позивача про проведення перерахунку з урахуванням підвищення обґрунтованими.
Вирішуючи питання компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати позивачу, суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III (надалі - Закон N 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 159 (надалі - Порядок N 159).
За статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" N 2050-III (надалі - Закон N 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до приписів статті 6 Закону N 2050-III компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року N 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок N 159).
Пункти 1, 2 Порядку N 159 відтворюють положення Закону N 2050-III і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 3 Порядку N 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У пункті 4 Порядку N 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону N 2050-III та пункті 4 Порядку N 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа N 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа N 21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2018 року (справа N 521/940/17), від 20.02.2018 (справа N 336/4675/17), від 21.06.2018 (N 523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа N 521/940/17).
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону N 2050-III, окремих положень Порядку N 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 по справі N 280/676/19, від 20.02.2018 по справі N 522/5664/17.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" N 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" N 71916/01, N 71917/01 та N 10260/02).
Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних визнавши протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку пенсії позивача без урахування усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат та компенсації доходів та зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити такий перерахунок та виплату пенсії з моменту поновлення тобто з 01.05.2013 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити позивачу виплату суми перерахунку одним платежем, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3 ч. 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Виходячи із зазначеного, суд вважає, що вимога щодо виплати суми перерахунку одним платежем з урахуванням виплачених сум є передчасною, оскільки на час розгляду справи право позивача на отримання наведеної суми одним платежем ще не порушене.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, а не присудження виплати, підстави для задоволення клопотання позивачу та допуску до негайного виконання рішення суду відсутні.
Щодо позовної заяви про зобов'язання подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Здійснивши системний аналіз положень КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов'язком, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
З огляду на не наведення заявником аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, як встановлення судового контролю і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, шляхом подання звіту про виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Зі змісту позовної заяви не вбачається, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть в подальшому очікуваного результату, або, що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.08.2018 у справі №235/7638/16-а.
Заявник не навів жодних обґрунтувань та не надав жодних доказів, які б підтверджували необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, а тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в даній частині.
Згідно зі ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає достатніми підстави для часткового задовілення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 454,00грн. виходячи із розрахунку: (908,00 грн.)/2 .
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст, 77, 132, 139, 143, 243-246, 250, 263, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 без урахування усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат та компенсації доходів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахування усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат та компенсації доходів з моменту її поновлення тобто з 01.05.2013 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ- 21910427) судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев