Копія
28 січня 2022 року Справа № 160/23766/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року.
Позов мотивовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, а саме, не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 2014 по 2019 роки. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/14949/20 від 19.01.2021 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 2014 по 2019 роки та 29.10.2021р. перераховано на картковий рахунок в сумі 82370,85 грн. Позивач вважає, що існує затримка розрахунку при звільненні, яка не була йому виплачена, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 30.11.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
05.01.2022р. представником ВЧ НОМЕР_2 подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що КЗпП України не поширюється на військовослужбовців. Відповідачем проведено з позивачем повний розрахунок при звільнення, спір відсутній щодо розміру нарахованих сум, а тому застосування статті 117 КЗпП України є безпідставним. Також відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду.
26.01.2022р. представником Військової частини НОМЕР_1 подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що у відповідності до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.09.2019 № 474 ОСОБА_1 звільнений з військової служби та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2019 № 208 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . У зв'язку з переходом оперативних командувань на нові штаті, якими не передбачені розрахунково-касові відділення, відповідно до клопотання командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 03.12.2019 №1314/19/1811 та Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України від 22.05.2017 №280 рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 військову частину НОМЕР_1 виключено з системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 . На сьогодні військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів, але наділена повноваженнями видавати відповідні накази про виплату грошового забезпечення. Натомість таким розпорядником є військова частина НОМЕР_2 , а відтак за рішеннями суду І інстанції, саме військова частина НОМЕР_2 може здійснити відповідні розрахунки з позивачем, яку не зазначену у рішенні суду по даній справі. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не має своїх розрахункових рахунків, не є розпорядником коштів та знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Питання судових або інших витрат, зобов'язання стосовно виплат за рішенням суду є можливим лише стосовно військової частини НОМЕР_2 . Також відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду. Підстави для застосування статті 117 КЗпП України відсутні.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.09.2019 №474 звільнено у запас, відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і війському службу» за п.п «б» (за станом здоров'я).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2019 №208 позивача з 26.10.2019 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/14949/20 , яке набрало законної сили 07.10.2021 року, встановлено, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 2014 по 2019р.
Однак, індексацію грошового забезпечення за період з 2014 по 2019р., на виконання рішення суду, позивачу виплачено 29.10.2021 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку позивача.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 26.10.2019р. по 29.10.2021р. протиправною, вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, судом встановлено таке.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із п.п. 2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
За умовами п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17, у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
У постанові Великої Палати у справі № 821/1083/17 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Таким чином, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, зважаючи на те, що в межах розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, остаточний розрахунок з позивачем проведено ВЧ НОМЕР_2 лише 29.10.2021 року, а відтак, суд вказує, що військова частина зобов'язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 2.
З урахування сум доходу позивача з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану осіб ОСОБА_1 , що знаходиться в матеріалах справи, розмір середнього заробітку позивача за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року буде значно перевищувати суму індексації, яка виплачена позивачу 82 370,85 грн.
За вказаних обставин суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за необхідне присудити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року лише у розмірі 82 000 грн.
У відповідності до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Одночасно суд зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав в частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 року у справі № 812/639/18, від 09.07.2020 року у справі № 320/6659/18, від 06.03.2020 року у справі № 1240/2162/18, від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що позивачем некоректно сформовані позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог в цій частині та стягнути з відповідачів на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82 000грн.
Одночасно суд зазначає, що позивач не пропустив строк звернення з позовом до суду, оскліьки про порушення своїх прав позивач довідався лише 29.10.2021 року, тобто в день отримання на розрахунковий рахунок суми заборгованості від відповідачів. З позовом до суду позивач звернувся 29.11.2021 року, тобто у межах строку звернення з позовом до суду, який передбачений статтею 122 КАС України.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за подання позову судовий збір не сплачував.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , і.к. НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 29 жовтня 2021 року в сумі 82 000 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.
Рішення не набрало законної сили
Помічник судді Лісна А.М.