02 лютого 2022 р.Справа № 480/4786/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Мухортової Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 08.10.21 року по справі № 480/4786/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - відповідач, Управління ДМС України в Сумській області), в якому просить:
- визнати наказ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області № 56 від 26 травня 2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним та скасувати його;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області переглянути звернення позивача ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року позов задоволено.
Скасовано наказ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області № 56 від 26 травня 2021 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Сумській області повторно розглянути звернення позивача ОСОБА_1 від 05.05.2021 про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Представником відповідача надіслано до суду засобами електронного поштового зв'язку клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вищезазначеного клопотання, оскільки доказів неможливості залучення інших осіб для представництва інтересів Державної міграційної служби України в Сумській області в суді відповідачем не надано.
Крім того справа має бути розглянута протягом розумного строку.
Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Судану (а.с.9). Позивач є студентом шостого курсу медичного інституту Сумського державного університету за спеціальністю "Лікувальна справа" (денна форма навчання) у 2020-2021 навчальному році, що підтверджується листом Сумського державного університету від 09.03.2021 №773 (а.с. 10).
Як зазначено судом в рішенні від 05.03.2019 по справі № 480/2346/19 позивач вперше 03.01.2019 звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України від 05.06.2019 відмовлено позивачу у задоволенні його заяви. Позивач не погодився із рішенням Державної міграційної служби України від 05.06.2019 та звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 по справі №480/2346/19 позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення та зов'язання вчинити дії задоволено. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 05.06.2019 №204-19 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу Україну повторно розглянути заяву громадянина Республіки Судан ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.01.2019 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84329166).
На виконання рішення суду від 05.03.2019 по справі №480/2346/19 відповідач повторно розглянув заяву позивача та рішенням Державної міграційної служби України від 27.04.2020 №118-20 відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погодився з рішенням Державної міграційної служби України від 27.04.2020 №118-20 та звернувся до суду, але рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.08.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, по справі №480/3367/20 йому було відмовлено у задоволенні позовної заяви про скасування рішення Державної міграційної служби України від 27.04.2020 №118-20 та зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91120368). Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021 справа № 480/3367/20 провадження № К/9901/13980/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою громадянина Республіки Судан ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі №480/3367/20 за позовом громадянина Республіки Судан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Сумській області, про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
05.05.2021 позивач звернувся до відповідача із новою заявою-анкетою №0006 (а.с. 26) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з новими обставинами, які виникли під час його перебування в Україні та через які його життю загрожує небезпека в разі повернення до країни громадянської належності, із посиланням на обставини, що виникли після квітня 2021року.
Наказом від 26.05.2021 №56 (а.с. 61) відповідач відмовив позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою винесеного наказу від 05.05.2021 №51 став висновок завідувача сектору з питань шукачів та соціальної інтеграції УДМС України в Сумській області Палагути Т.І. від 26.05.2021 (а.с. 62-65), в якому зазначено, що твердження позивача щодо побоювань за своє життя внаслідок загальної ситуації з безпекою, що пов'язана з міжетнічними зіткненнями на території Західного Дарфуру, були підставою для звернення за захистом в Україні в 2019 році та ДМС України, а потім і адміністративними судами трьох інстанцій визнано їх як такими, що не відповідають умовам, передбаченим пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Проаналізувавши надану позивачем інформацію з мережі Інтернет щодо спалаху на початку 2021 року міжетнічного конфлікту в м. Ель-Джанейна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 встановила, що інформація не свідчить про суттєві зміни в загальній ситуації з безпекою в Судані та не призводить до загальнопоширеного насильства.
Також зазначено, що позивач у зверненні за захистом в 2019 році підстави неможливості повернення до Судану обґрунтовував ситуацією з безпекою, яка склалася в країні, та тим, що йому нікуди повертатися, оскільки батьки залишили країну. Але у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 05.05.2021 зазначив, що до квітня 2021 року він мав змогу повернутися до країни громадянської належності, а після подій у квітні 2021 року, коли почалася війна та батьки виїхали з Судану, такої можливості вже немає. У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав, що він закінчує навчання на медичному факультеті Сумського державного університету, йому залишилося навчатися 2 місяці для отримання диплому, з яким він може виїжджати до іншої країни працювати. Отже, на думку відповідача, позивач свідомо використовує процедуру звернення за захистом в Україні для вирішенні особистих питань, щоб запобігти відрахуванню з навчального закладу.
Таким чином під час перевірки не встановлено нових обставин, які б свідчили про існування причинно-наслідкового зв'язку між можливою загальною небезпекою в окремих районах Судану в умовах відсутності відкритого збройного конфлікту та індивідуальною загрозою для життя та здоров'я позивача.
Враховуючи викладене, уповноважена особа УДМС України в Сумській області вважала за доцільне прийняти рішення про відмову громадянину Судану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що зазначено у відповідному висновку.
Наказом Управління державної міграційної служби України в Сумській області № 56 від 26 травня 2021 року позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач вважає, що йому необґрунтовано відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем передчасно прийнято рішення про відмову у в оформленні документів, не вчинено дії щодо оформлення матеріалів для розгляду заяви позивача Державною міграційною службою для прийняття вмотивованого рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі Закон № 3671) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З тексту висновку уповноваженої особи УДМС в Сумській області, на підставі якого приймався спірний наказ, слідує, що в якості підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач посилається на відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону. В спірному наказі зазначено, що подана позивачем заява носить характер зловживань, оскільки рішенням ДМС України №118-20 від 27.04.2020 було відмовлено у визнанні позивача біженцем.
Отже, заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можуть бути визнані як явно необґрунтовані, якщо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, тобто відсутність побоювань стати жертвою переслідувань чи побоювань застосування до неї насильства в країні своєї громадянської належності.
Як вбачається з матеріалів справи, в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив про наявність однієї з умов, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 1 Закону, а саме - наявність побоювань стати жертвою переслідувань та застосування насильства до позивача через початок з квітня 2021 насильства відносно громадян Судану, в т.ч. і щодо його батьків та родичів, військовими угрупуваннями.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оцінка обґрунтованості та реальності таких побоювань здійснюється міграційними органами на стадії вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Це витікає з положень ч.2 ст.9 Закону та п.5.1 Розділу V «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», які затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (надалі - Правила №649).
Правила №649 визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до підпункту "е" п. 2.1 Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Згідно із п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Вказане знаходить своє підтвердження і у національному законодавстві.
З точки зору міжнародного права біженства та міжнародних прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень п.5.1 Правила №649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника, та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В той же час, у висновку уповноваженої особи ГУ ДМС в Сумської області, на підставі якого приймались спірний наказ, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказав позивач.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що подана позивачем заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не можна відносити до тих, про які йдеться у ч.6 ст.8 Закону, тобто до очевидно необґрунтованих, оскільки для підтвердження чи спростування обґрунтованості наведених позивачами побоювань слід провести передбачені Законом дії по перевірці справжності повідомлених позивачами обставин, а такі дії можливо здійснити вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.
Згідно з ч. 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Державна міграційна служба України на підставі ст. 27 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у справах міграції та згідно зі ст.ст. 5, 6, 10, 11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про оформлення документів щодо визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а тому його рішення, дії чи бездіяльність з цього приводу на підставі ст. 55 Конституції України, ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, позивачу було відмовлено на стадії оформлення документів щодо прийняття уповноваженим органом рішення про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи прийняття вмотивованого рішення про відмову у задоволенні такої заяви.
Колегія суддів зазначає, що позивачем подана заява у 2021 році, а рішенням ДМС України, на яке посилається відповідач, прийнято за результатами розгляду заяви позивача, поданою у 2019 році.
Позивач під час співбесіди зазначав про те, що йому було відмовлено у 2019 році у наданні статусу біженця, разом із тим, звертав увагу про те, що ситуація в країні походження гірша ніж у 2019 році, до 17.04.2021 був конфлікт, у квітні 2021 військові підрозділи напали на м.Ель-Джанейна, відбувся напад на табір, в якому мешкають батьки позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу, що подання заяви від 05.05.2021, не можливо визнати як зловживанням, враховуючи те, що між зверненням із заявою у 2019 році та звернення 05.05.2021 здійснені у значний проміжок часу, обставини, зазначені у заяві, поданій у 2019 році та заяву, подана 05.05.2021 не можна вважати ідентичними.
Європейський Суд з прав людини в свою чергу у справі Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.), зазначає, що така оцінка всіх обставин має відбуватися «ех nunc», тобто станом на момент прийняття кожного рішення.
Таким чином не можна стверджувати, що така заява є очевидно необґрунтованою, і на стадії оформлення документів у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, що така заява носить характер зловживання.
Факт наявності рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка не потребує додаткового захисту, не може бути обмеженням права особи на розгляд його заяви уповноваженим органом, зокрема Державною міграційною службою України, яка має розглянути заяву позивача та прийняти вмотивоване рішення відносно документів та фактів, викладених позивачем при зверненні із заявою від 05.05.2021 та обставин, що зазначені у такі заяві.
Разом із тим, орган міграційної служби, тобто відповідач, має підготувати письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захист і в подальшому особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Колегія судів зазначає що саме під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 Положення №649, Державна міграційна служба України має право: вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.
Документи, що отримані або підготовлені Державною міграційною службою України під час розгляду особової справи заявника та заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.
У разі незгоди із мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або його пропозиціями Державна міграційна служба України із дотриманням положень підпункту "е" пункту 5.1 розділу цих Правил готує власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 22).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ДМС України приймає після всебічного вивчення та оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем передчасно прийнято рішення про відмову в оформленні документів, не вчинено дії щодо оформлення матеріалів для розгляду заяви позивача Державною міграційною службою України для прийняття вмотивованого рішення по суті заяви.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасуваня наказу Державної міграційної служби України в Сумській області № 56 від 26 травня 2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державної міграційної служби України в Сумській області повторно розглянути звернення позивача ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем передчасно прийнято рішення про відмову в оформленні документів, не вчинено дії щодо оформлення матеріалів для розгляду заяви позивача Державною міграційною службою України для прийняття вмотивованого рішення по суті заяви.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 по справі № 480/4786/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 09.02.2022 року