31 січня 2022 р.Справа № 520/8391/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
представник позивача Саньков Ю.В.
представник відповідача Воловік А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 01.11.21 року по справі № 520/8391/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та скасувати рішення щодо відмови у призначенні їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу періоди з жовтня 1982 р. по липень 1991 р., та період з липня 1991 р. по квітень 1996 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 13.04.2021 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 частково задоволено позов.
Скасовано рішення Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника від 13.04.2021 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 908 грн.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову в частині зарахування до пільгового стажу періоду з жовтня 1982 року по по липень 1991 року та період з липня 1991 року по квітень 1996 року не надав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області подано відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання представник Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком, призначену згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою від 13.04.2021 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Вказано, що до пільгового стажу не зараховано період з жовтня 1982 р. по липень 1991 р., та період з липня 1991 р. по квітень 1996 р., оскільки підтверджуючі довідки про стаж роботи та заробітну плату годувальника надані архівним відділом адміністрацією м. Горлівка ДНР, дане підприємство знаходиться на не підконтрольній українській владі території. Також, вказано, що довідка про проживання разом з чоловіком на день смерті, та акт про сумісне проживання, який підтверджений свідками, видані органами місцевими самоврядування на території м. Горлівка ДНР. Крім того, зазначено, що положеннями ст. 9 Закону 1207 встановлено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Зазначено, що перерахунок на інший вид пенсії (по втраті годувальника) недоцільний, пенсія зменшується (а.с. 10).
Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх законності та обґрунтованості.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_2 до пільгового стажу періоди з жовтня 1982 р. по липень 1991 р., та період з липня 1991 р. по квітень 1996 р. та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 з 13.04.2021 року, оскільки пенсійним органом не перевірено заяву позивача та додані документи належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині задоволення позову не оскаржено, а тому не підлягає апеляційному перегляду. Таким чином, апеляційному перегляду підлягає рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII, в редакції станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років (пункт 16 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до відомостей трудової книжки (а.с. 24-28):
25.10.1982 (запис №15) ОСОБА_2 прийнятий підземним гірничним майстром на підставі наказу №1726к від 25.10.1982;
01.02.1983 (запис №16) призначен заступником начальника підземної ділянки наказ № 76/к від 11.02.1983;
19.03.1984 (запис №17) переведен підземнич гірничним майстром наказ 810/к від 31.10.1984;
16.10.1985 (запис №18) переведен заступником начальника підземної ділянки наказ № 811к від 23.10.1985;
06.08.1986 переведен начальником підземної ділянки наказ 539к від 12.08.1986;
26.05.1987 переведен заступником начальника підземної ділянки наказ № 4201к від 27.05.1987;
03.04.1990 призначен начальником зміни підземним наказ № 202 від 02.04.1990;
01.07.1991 звільнений за власним бажанням наказ № 490к від 02.07.1991;
22.07.1991 прийнят підземним гірничним майстром з повним робочим днем в шахті на підставі наказу №56к від 22.07.1991;
16.04.1996 позивач звільнений за власним бажанням наказ № 26к від 18.04.1996.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 (далі - Списки), наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 р. № 383 (надалі по тексту також - Порядок №383), зареєстрованим в Міністерстві юстиції 1 грудня 2005 року за № 1451/11731, затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
У періоди роботи позивача з жовтня 1982 року по квітень 1996 року чинними були: Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Ради Міністрів №1173 від 22.08.1956; список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10, Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162.
Згідно пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про про-ведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України від 12.08.1993 №637 (надалі по тексту - Порядок №637), передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно з копією трудової книжки, остання містить записи щодо перебування ОСОБА_2 на посаді підземного гірничного майстра, тобто на посаді, яка надає право на пільгову пенсію.
Суд вважає, що трудова книжка містить всі необхідні відомості і відповідає вимогам п. 10 Порядку №383, які підтверджують роботу позивача підземним гірничним майстром у період з жовтня 1982 року по квітень 1996 року (а.с. 26-27).
Крім того, в трудовій книжці міститься посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, тобто оформлені належним чином, що не викликає сумніву щодо їх достовірності, а тому підтверджує наявність у ОСОБА_2 спеціального пільгового трудового стажу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано період роботи ОСОБА_2 на посадах віднесених до списку №1, що спростовує твердження пенсійного органу про те, що пільговий стаж за списком №1 відсутній.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі №569/15943/16, від 25 вересня 2018 року в справі №569/15635/16.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно із свідоцтвом від 18.09.1952 серії НОМЕР_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб (а.с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.06.2001 серії НОМЕР_2 .
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою від 13.04.2021 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV врегульовано, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (частина перша статті 10 Закону № 1058-IV).
Частиною першою статті 36 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 1 ст. 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Згідно частини другої 2 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, на переконання колегії суддів, позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 13.04.2021.
Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " ОСОБА_3 проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
За таких обставин зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача повторно не захистить порушені права ефективно, а тому колегія суддів вважає, що в цьому випадку наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника з 13.04.2021
У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з прийняттям в цій частині нового рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 по справі № 520/8391/21 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника з 13.04.2021.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 09.02.2022 року