09 лютого 2022 р. Справа № 520/12193/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.,
суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.09.21 по справі № 520/12193/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Харківського зонального відділу військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 22.06.2021р. за №2370;
- зобов'язати Харківський зональний відділ військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю;
- зобов'язати Харківський зональний відділ військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 року позовні вимоги були задоволенні частково.
Визнані протиправними дії Харківського зонального відділу військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 22.06.2021р. за №2370.
Зобов'язано Харківський зональний відділ військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вказав, що судом першої інстанції не вірно встановлено обставини справи. Зазначає, що розгляд заяви позивача відбувався за участю його адвоката, на всі питання відповідачем , в межах його компетенції, надана мотивована відповідь, а тому висновки суду щодо протиправності дій відповідача, є необґрунтованими.
Зазначив, що посадові особи Військової служби правопорядку мають додаткові права і обов'язки лише у межах Збройних Сил України, в той час як позивач запитував інформацію про вчинення ним дій, не перебуваючи та не проходячи службу в складі Збройних Сил України, а проходячи її в Радянській армії. Просив при розгляді апеляційної скарги відповідача врахувати численну практику Харківського окружного адміністративного суду по справам з аналогічним предметом позову, якими у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 17.11.2020 року звернувся на адресу відповідача із заявою, в прохальній частині якої позивач просив наступне: 1. Перевірити та виявити чи вчинялися позивачем у період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання позивачем поранення та контузії у період проходження військової служби. 2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком: 2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення? 2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння? 2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю? 3. Бажаю взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича посвідчення адвоката №1209 видане 11.05.2012 р.
Відповідачем на адресу позивача була направлена відповідь, з якої вбачається, що відповідачем не надано відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 17 листопада 2020р., а також, на думку позивача відповідачем порушене право позивача передбачене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" на участь у розгляді звернення через свого представника - адвоката.
Відповідач обґрунтовує свою бездіяльність тим, що дати відповіді на питання позивача неможливо в зв'язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних силах України створена 07.03.2002р. та не є правонаступником будь якого правоохоронного органу.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/1217/21 від 28.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020р., адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку.
Зобов'язано Харківський Зональний відділ військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян" з урахуванням висновків суду.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, на виконання рішення суду, за участю адвоката позивача 22.06.2021 повторно розглянув заяву позивача та надав відповідь.
Позивач вважаючи що відповідачем надано зазначену відповідь без з'ясування фактичних обставин заяви, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не здійснювалась перевірка, яка відноситься до його повноважень та передбачена Законом України "Про звернення громадян" станом на дату подання відповідної заяви. Отже, питання зазначені в заяві позивача від 17 листопада 2020 року підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII, Закону України "Про розгляд звернень громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР, Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону №2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі по тексту - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 12 Закону №2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. У п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Отже, з урахуванням наведених вище норм у спірних правовідносинах по даній справі відповідач Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку є розпорядником публічної інформації.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст.24 Закону №2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації.
Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України, права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі по тексту - Закон №393/96).
Згідно з ч. 1 ст.1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом ст.3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до ст.5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частиною 3 ст.7 Закону №393/96 визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Статтею 15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Наведений вище висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.12.2018 року по справі №804/9185/15.
Так, як вбачається з матеріалів даної справи, заява позивача, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року по справі №520/1217/21 22.06.2021 року була повторно розглянута по суті за участю представника позивача.
Листом від 22.06.2021 р. №2370 відповідач повідомив заявника про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності).
Також, відповідачем вказано, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Повідомлено, що встановити чи є порання та контузії позивача наслідком: вчинення кримінального або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю не представляється можливим з огляду на наступне: відсутністю у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) та їх обставин; відсутністю (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; ведення, з 1966 по 1991 роки, обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України. Запропоновано позивачу звернутися до правонаступників військової прокуратури СРСР, якою є прокуратура РФ, для отримання більш детальної інформації по обставинам поранення (контузії) і чи були останні наслідком протиправних дій або бездіяльності.
Судом першої інстанції не надано оцінки позовним вимогам позивача щодо правомірності дій відповідача при наданні відповіді.
В контексті зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, ст. 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 07.03.2002 №3099-ІІІ (далі по тексту - Закон №3099-ІІІ) встановлено, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Згідно зі ст.3 Закону №3099-ІІІ основними завданнями Служби правопорядку є:
- виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);
- запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України;
- участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;
- захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань;
- забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;
- участь у гарнізонних заходах;
- виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;
- забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;
- сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків;
- участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо:
- участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України;
- організації збору, супроводження та охорони військовополонених;
- забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах;
- охорони військових об'єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації;
- відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах;
- контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.
Відповідно до п.11 ст.7 Закону №3099-ІІІ військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур.
З матеріалів даної справи вбачається, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 26.04.1985 по 06.05.1987 року, що підтверджується завіреною копією військового квитка НОМЕР_1 (а.с. 16-17).
При цьому, зі змісту військового квитка не вбачається відомостей, що підтверджують отримання заявником зафіксованої в установленому порядку події будь-якого ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (у тому числі і поранення чи контузії).
Водночас, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України була створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Колегія суддів зазначає, що відповідач позбавлений правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Матеріали даної справи не містять належних доказів того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, є або може бути розпорядником запитуваної інформації.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що Харківським Зональним відділом Військової служби правопорядку не допущено бездіяльності щодо розгляду звернення позивача від 22.06.2021, оскільки останнє належним чином розглянуто та надано мотивовано відповідь межах компетенції.
Відповідач надав позивачу відповідь у межах встановлених чинним законодавством та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав не це правових підстав. Окрім того, відповідачем у наданій відповіді від 22.06.2021 р. №2370 роз'яснено позивачу, що з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №75 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про обмін правовою інформацією та протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією" від 18.04.1995 звернення, у відповідності до ст.7 Закону України "Про звернення громадян", за належністю не направляється та запропоновано звернутись безпосередньо до правонаступників військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ), яка на час проходження позивачем військової служби здійснювала облік злочинів та подій, скоєних військовослужбовцями.
В даному випадку, відповідач позбавлений можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність дій, що є предметом оскарження у даній справі.
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду у задоволенні позову відмовлено, підстави для зобов'язання Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки зміст наведеної норми передбачає застосування цих заходів в разі прийняття рішення на користь позивача, тобто задоволення позовних вимог.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги відповідача спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 по справі № 520/12193/21 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко