08 лютого 2022 р.Справа № 629/4209/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.11.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Попов О.Г., м. Лозова, повний текст складено 22.11.21 року по справі № 629/4209/21
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного сттягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд:
- визнати дії поліцейського батальйону №4 роти №6 інспектора Управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Мурзіна Станіслава Ігоровича щодо винесення відносно ОСОБА_1 постанови серії ЕАО №4557623 від 29.07.2021 р. протиправними;
- скасувати постанову серії ЕАО №4557623 від 29.07.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі у вигляді штрафу 510 гривень;
- справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області витрати на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.11.2021 року у справі № 629/4209/21 адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано постанову серії ЕАО №4557623 від 29.07.2021 р., винесену поліцейським батальйону №3 роти №6 інспектором Управління патрульної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Мурзіним Станіславом Ігоровичем.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП закрито.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7735 грн.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційної інстанції оспорюване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги. Також представник позивача надав до суду апеляційної інстанції заяву про стягнення судових витрат за правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції в сумі 6200 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.07.2021 року інспектором роти №6 батальйону №3 Управління патрульної поліції у Харківській області старшим лейтенантом поліції Мурзіним С.І. відносно позивача складено постанову серії ЕАО № 4557623 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. по справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст. 121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Відповідно до вказаної постанови, водій ОСОБА_1 29 липня 2021 року о 23 годині 10 хвилин по вул. Шевченка, 26, м. Харків, керував транспортним засобом СНЕVRОLЕТ АVЕО д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, та був не пристебнутий ременем безпеки, а також не ввімкнув аварійну сигналізацію на вимогу про зупинку поліцейського не подав покажчик повороту не менш як за 50 метрів, чим порушив п. 2.3. ПДР - порушення правил користування ременями безпеки.
Позивач не погодився з постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення від 29.07.2021 р. серія ЕАО №4557623, звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимого, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, що позивачем дійсно допущено порушення, зазначене в оскаржуваній постанові, а тому постанова від 29.07.2021 р. серія ЕАО №4557623 є незаконною і підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 2.3.в Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів..
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи встановлено, що належних та допустимих доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, відповідачем в підтвердження існування підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий до матеріалів справи диск з відеозаписом не містить доказів вчинення позивачем правопорушення, так як даний відеозапис відображає тільки перевірку документів та складення постанови, але не містить запису про те, що позивач під час керування транспортним засобом не був пристебнутий ременем безпеки.
Крім того, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, у відповідності до приписів процесуального законодавства, ст. ст. 73, 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 24.07.2019 року по справі №161/10598/16-а, яку відповідно до ч.5 ст.242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних відносин.
Відповідачем, з метою обґрунтування прийнятого рішення, долучено до матеріалів справи диск з відеозаписом адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем.
Проте, зі змісту оспорюваної постанови встановлено, що відповідачем не зазначено жодного доказу, що додається до постанови серії ЕАО №4557623 від 29.07.2021 р., а саме диску з відеозаписом правопорушення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що наданий відповідачем диск із відеозаписом не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Відтак матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
Між тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7735 грн. та зазначає наступне.
Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI), до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року (справа № 820/4263/17).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегією суддів встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником позивача надано копії наступних документів: копію договору про надання правової допомоги від 02.08.2021 року № 13А/2021; копію додаткової угоди №1 від 03.09.2021 р. договору про надання правової допомоги від 02.08.2021 року № 13А/2021; копія акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1 від 19.11.2021 р; копія квитанції від 19.11.2021 р; копія звіту (розрахунок) про надання послуг з професійної правничої допомоги, що пов'язанні з розглядом справи №629/4209/21 у суді першої інстанції (а.с.59-63).
Як вбачається зі змісту звіту до договору № 13А/2021 про надання послуг з професійної правничої допомоги, що пов'язанні з розглядом справи від 19.11.2021 року, адвокатом надано, а позивачем отримав правову допомогу наступні послуги:
- консультація клієнта з ознайомленням з документами, узгодження правової позиції 02.08.2021 року - 1190 грн;
- складання позовної заяви від 04.08.2021 року - 4760 грн;
- підготовка та подання відповіді на відзив 595 грн;
- участь в судовому засіданні - 1190 грн.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) від 23.01.2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Аналіз зазначених процесуальних норм, дає підстави прийти до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та ціною позову, часом та обсягом, витраченим адвокатом на виконання наданих послуг, а розмір таких витрат має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Оцінюючи заявлений адвокатом розмір витрат у цій справі, колегія судів враховує, що зазначена справа належить до справ незначної складності. Також відповідач у відзиві на позов заперечував про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того з матеріалів справи встановлено, що представником позивача було заявлено клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, а у звіті про надання послуг з професійної правничої допомоги зазначена така юридична послуга, як участь в судовому засіданні 1190 грн. На підставі довідки від 22.11.2021 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін справу було розглянуто без фіксування судового процесу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що сума накладеного штрафу на позивача складає 510,00 грн, в той час, як заявлена сума в якості судових витрат на професійну правничу допомогу та яку задовольнив суд першої інстанції складає 7735,00 грн. Отже, розмір правової допомоги не є пропорційним до ціни та предмета позову.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, досвід та кваліфікація адвоката, значення спору для сторони тощо.
За таких обставин, колегія суддів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, дійшла висновку, що визначена адвокатом вартість наданих послуг в розмірі 7735,00 грн не є співмірною із складністю справи та з обсягом виконаної адвокатом роботою (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7735 грн.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу не було враховано, що позов був задоволено частково.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, відтак наявні підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрати на професійну правничу допомогу з прийняттям в цій частині постанови, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат за правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції в сумі 6200 грн., колегія суддів зазначає наступне.
В підтвердження понесених витрат позивачем в суді апеляційної інстанції надано: копію договору про надання правової допомоги від 02.08.2021 року № 13А/2021, копію додаткової угоди № 2 від 31.01.2022 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 13А/2021 від 02.08.2021 р., копія акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 2 від 01.02.2022 р; копія квитанції від 01.02.2022 р; копія звіту (розрахунок) про надання послуг з професійної правничої допомоги, що пов'язанні з розглядом справи №629/4209/21 у суді апеляційної інстанції (а.с.133-137).
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №2 від 31.01.2022 р. сторони погодили порядок, обсяг, вартість та розмір надання послуг з професійної правничої допомоги (відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги № 13А/2021 від 02.08.2021 р.), що пов'язані з розглядом справи №629/4209/21 у суді апеляційної інстанції, а саме складання відзиву на апеляційну скаргу 3720 грн, участь в судових засіданнях (враховуючи витрати часу на дорогу до суду та очікування початку судового засідання 2480 грн., разом розмір судових витрат на правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції складає 6200 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлені витрати на правничу допомогу в сумі 6200 грн є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки дана справа є справою незначної складності, а сума накладеного штрафу на позивача складає 510 грн, а тому витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню частково: за надання правової допомоги в суді першої інстанції в сумі 1500 грн та за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції 1000 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.11.2021 року по справі № 629/4209/21 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7735 грн.
Прийняти в цій частині постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернеста, 3, м. Київ, 03048) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
В іншій частині рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.11.2021 року у справі № 629/4209/21 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернеста, 3, м. Київ, 03048) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський