Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
02 лютого 2022 року № 520/22936/21
Харківський окружний адміністративний суд в складі судді Білової О.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 12 червня 2021 року по 20 жовтня 2021 року, в розмірі 47529,3 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвала суду та позовна заява з додатками доставлені на електронну адресу відповідача, що підтверджується звітом про доставку электронного листа.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_2 20.10.2021 було здійснено виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 17480,10 грн відповідно до Наказу Командира військової частини НОМЕР_2 від 12.06.2021 № 136. Проте, відповідачем не був нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 12.06.2021 по 20.10.2021 року (по час повного розрахунку). Позивач вважає вказані дії протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Від представника відповідача відзиву на адміністративний позов не надходило.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Ця справа розглядається в порядку, визначеному ст. 262 КАС України, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №136 по стройовій частині від 12.06.2021 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 12.06.2021.
Відповідно до вказаного наказу позивачу при звільненні підлягала виплаті грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, що передбачене постановою КМУ від 16.03.2016 № 178 в розмірі 17480,10 грн.
Проте, під час розрахунку при звільненні грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 17480,10 грн позивачу виплачено не було.
До матеріалів справи позивачем надано виписку АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається, що днем надходження на рахунок позивача нарахованих сум компенсації за неотримане речове майно є 20.10.2021.
Таким чином, повний розрахунок при звільнені був проведений відповідачем лише 20.10.2021.
Водночас Військова частина НОМЕР_2 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по час повного розрахунку.
Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч.ч. 1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом МОУ 07.06.2018 № 260, які є спеціальними у спірних правовідносинах, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Збройних Силах України.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Порядок забезпечення речовим майном військовослужбовців ЗСУ врегульовано положеннями Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 (далі - Інструкція № 232).
Відповідно до п. 4 Інструкції№ 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Виплата грошової компенсації здійснюється відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178).
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до п. 3-4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №136 від 12.06.2021 року ОСОБА_1 був виключений зі списків складу частини та знятий з усіх видів забезпечення, у вказаному наказі розмір компенсації визначений, що свідчить про те, що позивач до звільнення з військової служби подав відповідний рапорт на виплату компенсації.
Отже, безпосереднім роботодавцем позивача була Військова частина НОМЕР_2 , а тому відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення, має нести саме Військова частина НОМЕР_2 .
Посилання на той факт, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення не береться судом до уваги, з огляду на те, що стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність роботодавця в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а не виключно заробітної плати.
Вказане положення кореспондується з нормою спеціального законодавства, зокрема п. 242-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, яким, зокрема, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, відповідальність роботодавця за ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена саме за несвоєчасний розрахунок при звільненні та не ставиться у залежність від виду невиплаченої суми та від включення/невключення відповідної суми до складу заробітної плати/грошового забезпечення.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати грошової компенсації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що у справі, що розглядається, суми компенсації вартості неотриманого речового майна були самостійно визначені відповідачем та про належність виплати позивачу при звільненні сум такої компенсації саме в розмірі 17480,10 грн було зазначено відповідачем в наказі командира військової частини НОМЕР_2 №136 від 12.06.2021 року, що підтверджує факт подання позивачем рапорту про отримання таких сум до видання наказу про звільнення.
Розмір вказаної компенсації позивачем не оскаржувався, з огляду на що спір про розмір суми компенсації вартості неотриманого речового майна відсутній.
В той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу вказаних норм вбачається, що у разі відсутності спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних звільненому працівникові сум, повноваження обрахунку, нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку покладається на роботодавця, а у разі наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, зокрема, суд.
Відтак, з урахуванням того, що в даній справі суд не є органом, який виносить рішення по суті спору про розмір належних звільненому працівникові сум, такий спір між позивачем та відповідачем відсутній, відповідно до ч. 1 ст. 177 КЗпП України суд не уповноважений здійснювати розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а здійснення такого розрахунку є повноваженням відповідача.
Одночасно, з урахуванням наведених підстав, суд відмовляє позивачу в частині позовних вимог, щодо зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку саме в розмірі 47529,3 грн, оскільки з урахуванням обставин даної справи, обрахунок такої суми належить до повноважень відповідача.
Щодо періоду, за який позивач має право на отримання середнього заробітку, суд зазначає про таке.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №136 від 12.06.2021 року позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 13.06.2021, грошове забезпечення за червень виплачено позивачу з 01.06.2021 по 13.06.2021 включно, останнім днем перебування на службі позивача та днем, в який мав бути проведений повний розрахунок з позивачем, є 13.06.2021. В той же час, датою отримання компенсації неотриманого речового майна є 20.10.2021.
Таким чином, період, за який підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є: з 14.06.2021 по 19.10.2021 включно.
Суд не бере до уваги посилання позивача на судову практику, зокрема, позиції, наведені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/808/16, постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 22.07.2021 у справі № 820/5932/16, з огляду на різний предмет спору, оскільки предметом спору у даних справах було поновлення позивачів на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно задоволеній частині вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача половини суми сплаченого позивачем судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14.06.2021 по 19.10.2021.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суми сплаченого судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02 лютого 2022 року.
Суддя Білова О.В.