Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
02.02.2022 р. справа №520/28162/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, ВЧ, Військова частина, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову були одержані судом - 28.12.2021р., позов було прийнято до розгляду - 29.12.2021р., відповідно до ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 31.01.2022р.
Позивач (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 459 грн. 38 коп. у день за період з 30.04.2019 по 24.11.2021 терміном 939 календарних днів у сумі 431 357 грн. 82 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що затримка остаточного розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов'язку виплатити компенсацію середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач (далі за текстом - владний суб'єкт, ВЧ, Військова частина, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив, що затримка виплат за рішеннями суду не стосується розрахунків по заробітній платі.
Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 29.04.2019р. проходив військову службу на штатній військовій посаді у Військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку із звільненням з військової служби 12.05.2019р. отримав 16.484,29грн. (оклад за посадою - 4.089,00грн., оклад за військовим званням - 1.024,67грн., надбавка за вислугу років - 1.534,10грн., надбавка за особливості проходження служби - 4.321,05грн., премія - 2.097,66грн., компенсація за невикористану відпустку 2019р. - 3.668,84грн.).
Відповідно до наданих на вимогу суду обчислень органу публічної адміністрації розмір середньоденного грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за два повних календарних місці перед настанням події звільнення з військової служби складає - 466,38грн.
21.05.2020р. на виконання рішення суду у справі №520/2394/2020 отримав 4.774,55грн. індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 31.07.2014р.-02.05.2019р.
30.03.2020р. на виконання рішення суду у справі №520/12710/19 отримав 31.620,81грн. грошової компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій за період 2015-2019р.р.
26.04.2021р. на виконання рішення суду у справі №520/19026/2020 отримав 15.456,43грн. з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню.
25.11.2021р. на виконання рішення суду у справі №11037/21 отримав 12.764,36грн. грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
За твердженням позову, вже після звільнення заявника з військової служби мала місце подія виплати грошового забезпечення військовослужбовця, що утворює склад протиправного діяння - несвоєчасне проведення остаточного розрахунку із найманим працівником при звільненні з роботи та охоплюється змістом ст.117 Кодексу законів про працю.
На проміжок часу між календарною датою - 29.04.2019р. та календарною датою - 25.11.2021р. припадає усього - 940 днів (246 днів 2019р., 366 днів 2020р., 328 днів 2021р.).
Стверджуючи про невідповідність закону владного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу вирішення питання стосовно виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при припиненні публічної служби, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.
Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, постанови Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет над висновками постанов Верховного Суду України та висновками раніше у часі прийнятих судових актів Верховного Суду, а відтак, усі доводи заявника з даного приводу слід визнати юридично неспроможними.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при припиненні публічної служби має місце у спірних правовідносинах, позаяк звільнення припало на - 29.04.2019р., а платежі з оплати винагороди за служби проводились: 21.05.2020р., 30.03.2020р., 26.04.2021р., 25.11.2021р.
У ході розгляду справи відповідачем ці обставини не спростовані і не заперечені, під сумнів не поставлені.
Отже, тривалість затримки у розрахунку складає - 940 дні/днів, оскільки календарний день отримання виплати (25.11.2021р.) не підлягає включенню до періоду існування невиконаного зобов'язання з виплати винагороди за службу.
Сума боргу (тобто недоплати) з винагороди за службу склала: 4.774,55грн. індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 31.07.2014р.-02.05.2019р., 31.620,81грн. грошової компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій за період 2015-2019р.р., 15.456,43грн. з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню, 12.764,36грн. грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Розмір виплаченого на дату звільнення грошового забезпечення заявника склав - 16.484,29грн.
Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018р. №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам"; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Отже, за правовою природою усі платежі, поіменовані як винагороди і допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення військовослужбовця.
Проте, таке визначення міститься у підзаконному акті права, у той час, коли ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чітко установлено, що до складу грошового забезпечення у якості щомісячних додаткових видів грошового забезпечення входять винагороди, які мають постійний характер.
Тому пріоритет при розв'язанні даної колізії належить віддати нормі закону як акту права з вищою юридичною силою.
За правилами п.4 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
У силу п.7 Порядку №260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця системи Міністерства оборони України бере участь така величина як календарний день місяця.
За правилами ст.117 Кодексу законів про працю України арифметична величина показника розміру грошової компенсації середньої заробітної плати за указаний вище період часу дорівнює - 438.397,20грн. (466,38грн. середньоденного грошового забезпечення * 940 днів тривалості затримки у розрахунку при звільненні).
Платежі 4.774,55грн. індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 31.07.2014р.-02.05.2019р., 31.620,81грн. грошової компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій за період 2015-2019р.р., 15.456,43грн. з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню у даному конкретному випадку не входять до складу правопорушення за ст.117 Кодексу законів про працю України за таким невід”ємним складовим елементом як заявлення вимоги протягом 1 календарного місяця від дати проведення платежу.
Розмір виплаченого на дату звільнення грошового забезпечення заявника склав - 16.484,29грн.
Співвідношення розміру виплаченого заявнику на дату звільнення з військової служби грошового забезпечення військовослужбовця до розміру боргу (недоплати) складає - 77,43%, що при застосуванні до згаданої вище суми умовно обчисленого середнього заробітку призводить до отримання добутку у - 339.450,95грн.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень є доведеність факту порушення власних прав та інтересів приватної особи.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України станом на дату звільнення заявника з публічної/військової служби.
Тому суду слід застосувати приписи ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позову і визнати протиправним діяння (у розумінні вчиненого управлінського волевиявлення) органу публічної адміністрації з приводу непроведення із заявником повного остаточного розрахунку при звільненні з публічної/військової служби - у день звільнення з публічної/військової служби.
Проте, з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права суд доходить до переконання про те, що згадана законодавцем у приписах ст.117 Кодексу законів про працю України міра юридичної відповідальності у вигляді компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні спрямована на/призначена для відновлення суб'єктивного права приватної особи - найманого робітника на своєчасне отримання винагороди за вже виконану роботу, а не на безпідставне збагачення людини безвідносно до реального виконання функції за наймом, а відтак не повинна перевищувати розміру боргу/недоплати, позаяк протилежне суперечить такій засаді правопорядку як справедливість.
До того ж суд вважає, що приписи ст.8 Конституції України виключають ймовірність легального отримання особою будь-яких безпідставних вигод у результаті вчинків, котрі охоплюються судовою доктриною «неприпустимості використання права на зло».
Тому керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні не у сумі 438.397,20грн. (як повної умовної величини арифметичного значення) та не у сумі 339.450,95грн. (як добутку співвідношення показника повної умовної величини арифметичного значення та відсоткового показника боргу до виплаченої при звільненні суми коштів), а у сумі 12.764,36грн. (як реально існуючої недоплати).
У частині вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, позов до задоволення не підлягає, позаяк середній заробіток за час остаточної затримки розрахунку при звільненні за правовою природою не є тотожнім до заробітної плати (грошового забезпечення, винагороди за службу/працю), бо є не платою за виконану роботу/пройдену службу, а грошово/майновою санкцією.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Тому позов підлягає задоволенню із застосуванням способу захисту, сформульованого у резолютивній частині даного судового акту.
Решта епізодів і вимог позову підлягають відхиленню у зв'язку із недоведеністю належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами та відсутністю порушеного суб'єктивного права (ущемленого публічного інтересу).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що порядок вирішення означеного питання унормований приписами ст.ст.132-143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Так, згідно з ч.3 ст.134, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.7 ст.134, ч.7 ст.139 КАС України, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справі ««Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), правового висновку постанови Верховного Суду від 16.03.2021р. у справі №520/12065/19 до кола критеріїв та юридично значимих факторів у питанні розподілу між учасниками справи витрат на професійну правничу допомогу належать: 1) документальне підтвердження реальності витрат (обсяг документально підтвердженої роботи адвоката); 2) вимушеність чи неминучість витрат; 3) обсяг проведеної роботи та існування об”єктивної потреби у виконанні певних сегментів допомоги; 4) складність справи; 5) ціна позову чи значення справи для учасника спору; 6) поведінка сторони; 7) причини виникнення спору; 8) своєчасність подання доказів понесення витрат; 9) наявність заперечень іншого учасника справи відносно розміру витрат; 10) результат вирішення спору.
Приписи ст.8 Конституції України вимагають від суду застосування принципу верховенства права, а відтак, справедливості та адекватності (за критеріями реальності витрат, дійсності витрат, необхідності витрат, розумності розміру витрат, фінансового стану обох сторін), задля того, щоби витрати на професійну правничу допомогу за відсутності явних та очевидних ознак зловживання особою правом на звернення до суду не трансформувались у надмірний майновий тягар, покарання чи фінансову помсту або джерело невиправданого збагачення.
Таке розумінні змісту наведених вище норм процесуального закону повністю корелюється із правовими висновками рішень Європейського суду з прав людини від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», де указано, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом.
У спірних правовідносинах вартість послуг адвоката була оцінена у 8.000,00грн. і полягала у складенні позову та підготовці копій документів.
Суд відзначає, що ініційований заявником спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, таким, що потребує докладання надмірних розумових зусиль або виконання надмірного обсягу вивчення змісту норм права чи тексту письмових документів. Судові засідання по справі не проводилися. Заявником були сформульовані вимоги зобов"язувального, спонукального характеру. Предмет доказування у даному спорі не зумовлює виникнення потреби у дослідженні значного обсягу обставин фактичної дійсності. Коло актів права, норми яких поширюються на спірні правовідносини, є незначним. Тлумачення змісту цих норм права не потребує докладання інтелектуальних надзусиль. За результатами вирішення спору судом здійснено вихід за межі позову (в частині підстав) і тому позов було задоволено не на тих доводах, що викладені у тексті позову.
Отже, суд зазначає, що у межах даної адміністративної справи доходить висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування суми витрат через одночасне поєднання таких факторів як: нерозумність об'єктивної необхідності судових витрат у такій сумі для конкретної справи; результат вирішення спору полягає у частковому задоволенні позову.
З огляду на викладене, суд вважає справедливим покласти на відповідача тягар з відшкодування заявнику 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним діяння Військової частина НОМЕР_1 з приводу непроведення з ОСОБА_1 повного остаточного розрахунку при звільненні з публічної/військової служби - 29.04.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 12.764,36грн. середнього заробітку у порядку статті 117 Кодексу законів про працю України за період 30.04.2019р.-24.11.2021р.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_3 ) 500 (п'ятсот) грн. 00коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко