Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
02 лютого 2022 р. справа № 520/28224/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 26.12.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 10.01.2022р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 26.01.2022р.
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій з приводу виплати пенсії у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) зобов'язання виплачувати пенсію без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.04.2019; 3) встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області подати звіт про виконання рішення суду.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що владний суб'єкт протиправно обмежив розмір пенсії під час її перерахунку за оновленою довідкою про складові грошового забезпечення.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з поданим позовом не погодився і зазначив, що перераховуючи заявнику пенсію з 01.04.2019 р., діяв у відповідності до законів та інших нормативно-правових актів.
Відзив на позов надійшов до суду 01.02.2022р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позовом, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за вислугу років у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області, розмір первинно призначеної пенсії становив 90% грошового забезпечення співвідносно до показника вислуги у 49 років, що відповідачем не заперечено.
Судом встановлено, що Харківський обласний військовий комісаріат склав із посиланням на постанову КМУ від 30.08.2017р. №704 довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії заявника станом на 05.03.2019 р.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило заявнику у здійснення перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 р. по справі №520/2515/21 було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, яка полягає у неперерахунку, ненарахуванні та невиплаті пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового забезпечення визначеного Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки у довідці від 21.12.2020 №ФХ-97893 з 01.04.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення визначеного Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в довідці від 21.12.2020 №ФХ-97893, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.04.2019 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу.
На виконання вказаного рішення суду розмір пенсії заявника було перераховано із застосуванням обмеження розміром у 10 прожиткових мінімумів.
Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення пенсійного органу з приводу перерахунку пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, а п.6 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України і з 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених зі служби у відставку, унормовано, насамперед, приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, положення названого закону запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 згаданого закону у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 згаданого закону у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Натомість, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).
Як з'ясовано судом, на виконання постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. Управління у спірних правовідносинах здійснювало не призначення пенсії вперше, а перерахунок розміру вже призначеної пенсії у зв'язку із збільшенням розміру грошового забезпечення діючого поліцейського.
Отже, у спірних правовідносинах Управління при проведенні перерахунку пенсії заявника з 01.01.2018р. діяло у порядку ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не у порядку ст.43 цього ж закону.
При цьому, суд вважає, що норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не містять чітко сформульованого правила про виплату пенсій без обмеження максимальним розміром, а викладені у цьому законі стандарти соціального захисту військовослужбовців у відставці у сфері пенсійного забезпечення не зумовлюють виникнення відповідного застереження.
Тому, орган публічної адміністрації повинен керуватись нормами суміжних законів, а у силу п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI правило заборони застосування обмеження максимального розміру поширюється виключно на ті пенсії, які були призначені та розмір яких був обчислений до набрання чинності Законом України від 08.07.2011р. №3668-VI.
До того ж, абз.2 п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI було запроваджено одночасно три нових взаємопов'язаних правила, а саме: 1) обмеження максимального розміру при призначенні нових пенсій показником у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) непорушність (недоторканність) розміру раніше призначених пенсій; 3) мораторій на перерахунок раніше призначених пенсій, розмір яких перевищує показник у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, існують два законодавчих обмеження максимального розміру пенсії, котрі можуть бути застосовані до заявника після 31.12.2017р., а саме: 1) за ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції законів України від 08.07.2011р. №3668-VI, від 24.12.2015р. №911-VIII, від 06.12.2016р. №1774-VIII на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) за п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI у розмірі величини пенсії станом на 01.10.2011р.
У даному конкретному випадку заявник наполягає на новому обчислені розміру пенсії у зв'язку із збільшенням поточної винагороди за працю/службу діючому публічному службовцю та виплаті пенсії після такого обчислення без жодних обмежень за критерієм розміру.
Правові висновки Верховного Суду з приводу обов'язковості застосування п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI містяться у постанові від 21.12.2021р. у справі №580/5962/20 та у постанові від 24.06.2020р. у справі №580/234/19.
Ці постанови були ухвалені Верховним Судом у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, а тому і за критерієм дати прийняття судових актів у часі, і за критерієм інстанційності правові висновки цих постанов мають перевагу над усіма висновками Верховного Суду у складі колегій з цього ж самого питання.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах не вдавався до порушення прав та інтересів заявника, , що є підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко