м. Вінниця
11 лютого 2022 р. справа № 120/18827/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
20.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 29.09.2021 року звернувся до Головного управління ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, однак відповідач відмовив у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю спеціального (пільгового) стажу.
Позивач не погоджується із таким рішенням та вважає, що його пільгового стажу достатньо для призначення пенсії, у зв'язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 28.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.01.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказала, що за результатами розгляду заяви позивача пенсійним фондом підтверджено 28 років страхового стажу та 9 місяців 4 днів пільгового стажу.
За наданими документами до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи за Списком №2:
- з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року, відповідно до пільгової довідки №10/67 від 11.08.2020 року, виданої АТ "Вінницький завод "Кристал" про підтвердження наявного трудового стажу за професією "огранувальник алмазів у діаманти", оскільки відповідно до розділу XV пункту 10а Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 року №1173 дана професія відсутня;
- з 24.05.1999 року по 31.12.2000 року, відповідно до пільгової довідки без номера від 29.12.2000 року виданої ООО "Єлдиам" та з 01.01.2001 року по 29.11.2002 року, відповідно до пільгової довідки без номера від 29.11.2002 року, виданої ООО "Шарон", оскільки надані довідки не відповідають вимогам Постанови КМУ №637 від 12.08.1993 року;
- відповідно до наданих пільгових довідок від 17.06.2008 року та від 31.07.2000 року, виданих ООО "Руиз Даймондс" та актів перевірок цих довідок, за період роботи з 01.12.2002 року по 31.07.2008 рік, можливо врахувати лише період з 28.03.2003 року по 31.12.2003 року на посади "огранщика алмазов в бриллианты", оскільки відповідно до акту перевірки внески до Пенсійного фонду Російської Федерації не сплачувались.
Враховуючи зазначене, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
Враховуючи вищевикладене, просила у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 29.09.2021 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830015374 від 04.10.2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830015374 від 04.10.2021 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ необхідний вік та стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Пунктом 3 резолютивної частини, Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині визначення у чоловіків необхідного страхового стажу для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 25 років, тоді як другий - у 30 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у даних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Як вже встановлено судом, позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком №2.
При цьому, позивачу не зараховано до пільгового стажу наступні періоди роботи:
- з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року оскільки займана позивачем професія не відповідає чинним на період роботи Спискам.
- з 24.05.1999 року по 31.12.2000 року та з 01.01.2001 року по 29.11.2002 року, оскільки надані довідки про пільгових характер роботи не відповідають вимогам Постанови КМУ №637 від 12.08.1993 року;
- з 01.12.2002 року по 31.07.2008 року у зв'язку з несплатою внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. За період роботи з 01.12.2002 року по 31.07.2008 року до пільгового стажу позивача зараховано період з 28.03.2003 року по 31.12.2003 року на посаді "огранщика алмазов в бриллианты".
Надаючи правову оцінку підставам не зарахування пільгового періоду роботи позивача, суд зазначає, що з метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).
Відповідно до пункту 20 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Особливості підтвердження наявного трудового стажу визначені Кодексом законів про працю України та Порядком підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі Порядок №637).
Так, відповідно до частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно трудової книжки позивача, він у період з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року працював у Вінницькому заводі "Кристал" на посаді "огранувальник алмазів у діаманти".
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої Вінницьким заводом "Кристал" від 11.08.2020 року № 10/67, ОСОБА_1 працював повний робочий день на Вінницькому заводі "Кристал" і за період з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року виконував роботи по огрануванню алмазів в діаманти в виробництві "оброблення метал" без використання робототехніки за професією "огранувальник алмазів у діаманти", що передбачена Списком №2 розділ XV пункт 10 а, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 12.04.1990 року №365 (доповнюється до Списку №2 розділ XV підрозділ 10 пункт "а", затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 "Мателообробка").
В свою чергу, займана позивачем посада відповідала Списками №2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10.
Враховуючи зазначене, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу роботи позивача період з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року.
Аналогічного висновку щодо можливості зарахування періоду роботи до пільгового стажу за Списком №2 на посаді "огранувальник алмазів у діаманти", дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 02 червня 2021 року справа № 120/7187/20-а.
Щодо не зарахування до пільгового стажу роботи позивача за Списком №2 період з 24.05.1999 року по 31.12.2000 року та з 01.01.2001 року по 29.11.2002 року на посаді "огранувальники алмазів у діаманти", то суд вважає, що неналежний облік первинних документів, що підтверджують стаж роботи не може впливати на право особи щодо призначення пенсії, за умови, що займана позивачем посада відповідала чинним на час роботи Спискам №2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 та від 16 січня 2003 р. № 36.
Також, суд враховує, що довідки ООО "Єлдиам" від 29.12.2000 року та ООО "Шарон" від 29.11.2002 року підтверджують пільгових характер роботи позивача у зазначений період.
Суд вважає, що не відповідність даних довідок вимогам Постанови КМУ №637 від 12.08.1993 року не може мати наслідком позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Що стосується підстав не зарахування до пільгового стажу роботи позивача, періоду з 01.12.2002 року по 31.07.2008 року, то суд вважає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відтак, фактично внаслідок невиконання страхувальником свого обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому не сплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Поряд з цим, суд наголошує, що згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження того, що страхувальником позивача не сплачено до Пенсійного фонду Російської Федерації внесків відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періоди його роботи з 24.06.1988 року по 31.12.1991 року, з 24.05.1999 року по 31.12.2000 року, з 01.01.2001 року по 29.11.2002 року та з 01.12.2002 року по 31.07.2008 року, а відтак, рішення №023830015374 від 04.10.2021 року слід визнати протиправним та скасувати.
Надаючи правову оцінку, обраному позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що його загальний трудовий стаж становить 33 роки 5 місяців 10 днів, спеціальний страховий стаж 20 років 3 місяці 1 день.
В той же час, оскаржуваним рішенням підтверджено 28 років страхового стажу, 9 місяців і 4 дні пільгового. Разом з тим, зміст оскаржуваного рішення не містить підстав не зарахування інших періодів, які, як вважає позивач, підлягають зарахуванню до його стажу.
Тобто, оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про призначення пенсії на пільгових умовах, за відсутності обґрунтованого рішення щодо підстав не врахування іншої частини трудового та пільгового стажу позивача.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про стягнення судових втрат, слід вказати наступне.
Відповідно до положень ч. 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та предмету спору.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
В даному випадку, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.
В той же час, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 3000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Разом з тим, оскільки адміністративний позов задоволено частково, на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.10.2021 року №023830015374 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович