м. Вінниця
11 лютого 2022 р. Справа № ЗВ/120/4/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши заяву Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому написі вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. від 31.10.2017 за реєстровим №25140,
08.02.2022 до суду надійшла заява Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк", заявник) про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому написі, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. №25140 від 31.10.2017, з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") на АТ "Альфа-Банк", у зв'язку з переходом до АТ "Альфа-Банк" прав Кредитора за кредитним договором №057/38-314 від 31.07.2008, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи подану заяву, заявник зазначив, що 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис нотаріуса №25140, яким було запропоновано стягнути на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість що виникла по Договору кредиту №057/38-314 від 31.07.2008, боржником за яким є ОСОБА_1 .
В подальшому, як зазначає заявник, виконавчий документ було передано на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В, яким було відкрито виконавче провадження №59801569 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
Поряд із тим, заявник вказує, що 21.11.2019 рішенням спільних загальних зборiв акцiонерiв АТ "Альфа-Банк" та АТ Укрсоцбанк», оформленим протоколом №1/2019, затверджено нову редакцію статуту "Альфа-Банк". Вiдповiдно до підпункту 2 пункту 1.2 статуту АТ "Альфа-Банк" є правонаступником всього майна, прав i зобов'язань АТ Укрсоцбанк», на пiдставi передавального акту та рiшенням загальних зборiв акцiонерiв АТ "Альфа-Банк", вiдповiдно до якого до АТ "Альфа-Банк" було передано все майно, права i зобов'язання АТ "Укрсоцбанк", яке було створене, згiдно з договором про створення Республiканського акцiонерно-комерцiйного банку соціального розвитку вiд l4.09.1990 в органiзаційно-правовiй формi вiдкритого акцiонерного товариства на базi установ Житлосоцбанку СРСР 31.10.1990 з найменуванням Республiканський акцiонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", який у подальшому змінював назву на Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", на Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та на Акціонарне товариство "Укрсоцбанк", яке стало правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ "Укрсоцбанк"
26.11.2019 НБУ погодив статут АТ "Альфа-Банк".
28.11.2019 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С. здійснив реєстраційну дію №106810501156055612 - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, змін статутного або складеного капіталу та змін складу або інформації про засновників, якою зокрема провів державну реєстрацію статуту АТ "Альфа-Банк"
03.12.2019 до ЄДРЮОФОПГФ було внесено запис №0681120104002827 про припинення АТ "Укрсоцбанк".
З огляду на викладене, АТ "Альфа-Банк" просить замінити стягувача у виконавчому написі №25140 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 31.10.2021 з ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ "Альфа-Банк" в порядку ст. 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку із переходом до АТ "Альфа-Банк" прав Кредитора за кредитним договором №057/38-314 від 31.07.2008.
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до розгляду поданої заяви, суд враховує наступне.
Так, обґрунтовуючи підсудність адміністративним судам розгляд питання про заміну стягувача у виконавчому написі, заявник першочергово посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17.
Відповідно до змісту пунктів 36-38 цієї постанови: " 36. … у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 181 КАС (статті 287 КАС у чинній редакції). 37. Отже нормами ЦПК та Господарського процесуального кодексу України встановлено судовий контроль за виконанням рішень, ухвалених судами в порядку цивільного та господарського судочинства. 38. Судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України "Про виконавче провадження” та статті 264 КАС, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства".
Так, 15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України від 03.10.2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно з пунктом 10 частиною першою Розділу VII Перехідних положень, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суд звертає увагу, що редакція частини першої статті 264 КАС України, яка діяла до 15.12.2017 року, дійсно передбачала, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 379 КАС України (у чинній редакції) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі.
Заявником подано заяву про заміну стягувача у виконавчому написі №25140, тобто, в порядку статті 379 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, з огляду на що, на переконання суду, посилання заявника в обґрунтування компетенції адміністративного суду розглядати подану заяву на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17 є помилковим.
Дійсно, відповідно до правових висновків, на які посилається заявник у поданій заяві та які викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2019 року у справі № 822/1659/18, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 826/7981/17, та інших, судом встановлено, що у аналогічних правовідносинах, посилаючись на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі N 826/7941/17, суди касаційної та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів, такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Втім, здійснивши аналіз вказаних правових позицій в межах вирішення питання заміни стягувача у виконавчому написі, суд дійшов наступних висновків.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. “вирішена справа”), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень (“що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності”). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону). Європейським судом з прав людини зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та, що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 року у справі ““Дія-97” проти України” (“Diya 97” v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47).
Венеціанською комісією у своїй доповіді від 04.04.2011 року “Верховенство права” вказано, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Як вказано Європейським судом з прав людини у рішенні по справі "Ольссон проти Швеції", норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах “Олександр Волков проти України”, “C.G. та інші проти Болгарії” та ін).
Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах “Вєренцов проти України”, “Кантоні проти Франції”).
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейським судом з прав людини в ряді рішень зазначено: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах “Устименко проти України”, “Пономарьов проти України”, “Рябих проти Росії” та ін.). На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 року №552/137/15-ц, в ухвалах від 01.10.2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19.11.2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14.01.2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.
З урахуванням всього вищезазначеного, правова визначеність являє собою сукупність вимог до діяльності органів державної влади, змісту правових актів, здійснення судочинства та правозастосовної діяльності в цілому. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” (із змінами і доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суд вкотре наголошує, що частиною першою статті 379 КАС України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Водночас, заявник просить суд замінити сторону стягувача у виконавчому написі нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом з метою примусового виконання судового рішення.
Таким чином, в силу частини першої статті 379 розділу IV "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, станом на час розгляду даної заяви Вінницький окружний адміністративний суд не наділено компетенцією розглядати заяву про заміну сторони стягувача у виконавчому написі нотаріуса, оскільки такий документ судом не видавався за результатами розгляду адміністративної справи, що унеможливлює здійснення контролю за виконанням зазначеного заявником виконавчого документа шляхом, зокрема, заміни стягувача його правонаступником.
Враховуючи викладене, на переконання суду, заява АТ "Альфа-Банк» про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса, з підстав, вказаних заявником, не підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства.
У той же час, з 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 442 розділу VI “Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)” Цивільного процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
З аналізу викладеного висновується, що розгляд питання про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса може бути вирішено в порядку статті 442 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, саме в Цивільному процесуальному кодексі України міститься окрема норма - стаття 446, яка визначає підсудність відповідних справ та яка вказує на те, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення. Тобто, за діючого правового регулювання саме нормами ЦПК України врегульовано відповідне питання щодо заміни сторони виконавчого провадження при виконанні рішень інших органів (посадових осіб), а також заміни сторін у виконавчих документах, зокрема й виконавчих написів нотаріусів.
Суд принагідно звертає увагу, що викладена правова позиція не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17, оскільки спірні правовідносини у справі № 826/7941/17 підлягали вирішенню судом адміністративної юрисдикції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, про що і зазначено Великою Палатою Верховного Суду у згаданій вище постанові від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17.
Відповідно до частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
З огляду на безпідставність звернення заявника із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчому написі нотаріуса в межах адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про повернення такої заяви заявнику без розгляду.
Керуючись ст.ст. 166, 167, 243, 248, 256, 379 КАС України, -
Заяву Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому написі, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А №25140 від 31.10.2017 - повернути заявнику без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович