м. Вінниця
10 лютого 2022 р. Справа № 120/16341/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
За змістом позовних вимог позивач просить:
- визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 10381,92 грн.;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки (середня заробітна плата за один робочий день), починаючи з 23.10.2021 по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 482,88 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 20.10.2021 № 1366к його звільнено з посади заступника керівника Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 22.10.2021 на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»» у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Однак, як вказує позивач, відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку та не виплачено усі належні виплати, зокрема вихідну допомогу при звільненні.
Дії Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплата вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, на переконання ОСОБА_1 , є незаконними та такими, що суперечать приписам ст. ст. 44, 47 КЗпП України. Відтак, останній вказує, що має право на виплату вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 26.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків останньої.
06.12.2021 позивачем усунено недоліки, визначені ухвалою від 26.11.2021.
Ухвалою від 10.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні останніх. Мотивуючи свою позицію Вінницька обласна прокуратура зазначає, що статтею 44 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору з виплатою вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому Законом №113-ІХ доповнено ст. 40 КЗпП України частиною 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Представник відповідача вказує, що такими законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закони № 1697-VII та №113-ІХ. Водночас, з дня набрання чинності Законом №113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 42-1, ч. ч. 1-3, ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюється Законом № 1697-VІІ. Отже, з 25.09.2019, на переконання сторони відповідача, саме положення вищевказаного Закону, а не КЗпП України, поширюються на правовідносини між ОСОБА_1 та Вінницькою обласною прокуратурою.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, представник відповідача вказує, що Відділом фінансування та бухгалтерського обліку Вінницької обласної прокуратури у день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури, на підставі наказу № 1366к від 20.10.2021, проведено повний розрахунок, а саме: нараховано заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, премію та інші надбавки і виплати; утримано податки згідно законодавства та передано до органів Казначейства платіжні доручення на виплату належних йому коштів. У день звільнення, а саме 22.10.2021, відділом кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури ОСОБА_1 видано трудову книжку. Таким чином останнім робочим днем ОСОБА_1 є 22.10.2021. Водночас, враховуючи те, що 22.10.2021 була п'ятниця, наступним робочим днем є понеділок - 25.10.2021, тому повний розрахунок при звільнені надійшов на картковий банківський рахунок позивача саме - 25.10.2021.
Враховуючи вищенаведене Вінницька обласна прокуратура не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Наказом Вінницької обласної прокуратури №1366к від 20.10.2021 ОСОБА_1 з 22.10.2021 звільнено з посади заступника керівника Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Підставою звільнення визначено: рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 №289.
Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2021 року, при звільненні ОСОБА_1 нараховано наступні види виплат:
- оклад за 13 робочих днів (104 години);
- надбавка за вислугу років за 13 робочих днів (104 години) - ;
- компенсація за невикористану відпустку в календарних днях (176 днів);
- індексація.
Загальна сума виплат склала - 115772,02 грн.
Однак, як зазначає позивач, йому не нараховано та не виплачено вихідну допомоги при звільненні, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII “Про прокуратуру” (далі - Закон №1697-VII).
Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді визначено ст. 41 Закону №1697-VII.
Так, згідно з ч. 2 ст. 41 вищезазначеного Закону повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: закінчення строку перебування на адміністративній посаді; звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури” №113-IX від 19.09.2019 прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Водночас, за приписами статті 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із статтею 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд зазначає, що ані Законом України "Про прокуратуру", ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.
Проте, Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Закон України "Про прокуратуру" та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є спеціальними законома, що регулюють правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано ті чи інші спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги звільненому прокурору, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд зазначає, що внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 до Закону України "Про прокуратуру" та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Закон України "Про прокуратуру" встановлює обмеження лише щодо непоширення положень законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.
При цьому, застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні чинне законодавство не містить.
Як вбачається зі змісту наказу від 20.10.2021 №1366к позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Суд зазначає, що відсутність у наказі про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури посилань на положення пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги.
У постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, відповідно до якого за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України "Про прокуратуру" та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі виявленою відповідністю працівника займаній посаді, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, оскільки позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», у зв'язку з прийняттям рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації (невідповідність працівника займаній посаді) то ОСОБА_1 набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
Визначаючись з приводу обраного позивачем способу захисту прав шляхом визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні, суд зазначає, що дії є активною формою поведінки суб'єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, у зв'язку із чим в подальшому виникає публічно-правовий спір. У свою чергу, бездіяльність є формою пасивної поведінки.
Оскільки відповідач не здійснено жодних дій щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, то Вінницькою обласною прокуратурою допущено бездіяльність.
Відтак, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .
З приводу позовною вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.
За правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), середній заробіток працівника визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку).
Згідно з абзацом 3 пункту 8 вказаного Порядку у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно із абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до наявної у справі довідки Вінницької обласної прокуратури від 25.10.2021 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає - 482,88 грн. (18832,50 грн./39 робочих днів).
Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати складає 10381,92 грн. (482,88 грн. (середньоденний заробіток) х 21,5 (середньомісячне число робочих днів).
З урахуванням наведеного сума вихідної допомоги, яку належить виплатити позивачеві, складає 10381,92 грн., тобто у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 Кодексу законів про працю України).
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 10381,92 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В той же час, положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн. Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то на переконання суду з відповідача підлягає стягненню 908,00 грн., сплаченого позивачем судового збору, що є сумою пропорційною до обсягу задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 10381,92 грн. (десять тисяч триста вісімдесят одна гривня дев'яносто дві копійки).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної прокуратури.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909).
Рішення суду в повному обсязі сформовано: 10.02.2022
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна