Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
31 січня 2022 року № 520/8878/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) нового розрахунку грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриману під час проходження військової служби за період 2015-2018 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) отриману під час проходження військової служби з урахуванням пїомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015-2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум під час проходження військової служби за період 2015-2018 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо не здійснення нового розрахунку розміру грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриману під час проходження військової служби за період 2015 - 2018 рік. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.05.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Ухвалою суду від 14.06.2021 року зупинено провадження у справі за вищевказаним позовом до набрання законної сили рішенням Судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі № 825/997/17.
Ухвалою суду від 06.12.2021 поновлено провадження у справі за вищевказаним позовом.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Також, представником відповідача зазначено, що позивачу матеріальна допомога була виплачена в повному обсязі відповідно до вимог розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом МОУ №260. Крім того, представником відповідача вказано, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо 25.11.2015, 20.12.2016, 22.06.2017, 27.03.2018, тобто в день отримання допомоги на оздоровлення, що свідчить про пропущення позивачем строків на звернення до суду.
Відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 24.07.2015 року по 24.07.2018 за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
Також, матеріали справи свідчать, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 21.08.2017 року.
У позовній заяві позивачем вказано, що його представник звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію стосовно виплати (або невиплати) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2015 - 2018 роки; у випадку не проведення даної виплати надати інформацію стосовно причин з яких вона не проводилась; надати копії карток особового рахунку ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ; надати довідку про виплату (або невиплату) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з розкладенням на складові, що до неї включається за період з 2015 року по 2018 рік та зазначенням місяця виплати.
Позивачем у позовній заяві вказано, що станом на 14.05.2021 року відповіді на запит так і не надійшло.
При цьому, як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 останній отримав допомогу на оздоровлення в 2015 році - в сумі 1502,50 грн., дата виплати 25.11.2015, а сума заробітної плати становила на момент виплати 2305,44 грн.; в 2016 році - в сумі 4486,00 грн., дата виплати 20.12.2016, а сума заробітної плати становила на момент виплати 7069,94 грн.; в 2017 році - в сумі 4486,00 грн., дата виплати 22.06.2017, а сума заробітної плати становила на момент виплати 7069,94 грн., в 2018 році - в сумі 4764,15 грн., дата виплати 27.03.2018 (дата видання наказу та нарахування 27.02.2018), а сума заробітної плати становила на момент нарахування 7495,30 грн.
З огляду на вищевикладене, позивачем вказано, що з отриманої інформації вбачається обставина не включення відповідачем розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 р. №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Отже, положеннями ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Приписами п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови № 889 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Також, судом встановлено, що на виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції №595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”.
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Суд зазначає, що порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 260).
Відповідно до пункту 30.1 Інструкції № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з приписами п.30.2 Інструкції №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Пунктом 30.3 Інструкції № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року по справі №825/997/17 звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України відповідає і пунктам 1 інструкцій № 550 та 595.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
Позивачем у позовній заяві вказано, що відповідачем йому виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода протягом 2015-2018 років, доказів на спростування вказаного до суду не надано.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що розрахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про те, що дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриману під час проходження військової служби за період 2015-2018 рік є протиправними.
Відтак, з огляду на встановлення судом під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 отриману під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015-2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, стосовно посилань представника відповідача на обставини пропущення позивачем строку на звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України “Про оплату праці” № 1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 1 січня 2017 року, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У постанові від 21 листопада 2018 року (справа № 824/166/15-а) Верховний Суд, аналізуючи норми, зокрема, ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII, пункту 33.1 Інструкції, дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком, а відтак доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку, встановленого ст. 122 КАС України, на звернення до суду є необґрунтованими.
Зазначене позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 12.06.2020 у справі № 820/1106/16.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Також, позивачем разом із позовними вимогами заявлено клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесених ним судових витрат у вигляді правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.
Положеннями ч. 1, 3 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, положеннями ч.1 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із положеннями ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі положеннями ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При цьому, адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналіз долучених представником позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано копії договору №07/31-10 від 31.10.2020 року про надання правничої допомоги, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням "МОДУМ", додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №07/31-10 від 31.10.2020 року, акту від 14.05.2021 року виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до зазначених доказів та зі змісту позовної заяви судом встановлено, що адвокатом надано позивачу послуги (правову допомогу) у справі, а саме: надання консультацій та узгодження правової позиції; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви про стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а також завірення додатків для суду та сторін, сторонами узгоджено, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 6000,00 грн.
Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
При цьому, суд зазначає, що зі змісту норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З огляду на вищевикладене, враховуючи зміст правовідносин, характер та предмет доказування, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про вирішення питання судових витрат та стягнення на користь позивача 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), які полягають у не здійсненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) нового розрахунку грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриману під час проходження військової служби за період 2015-2018 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) отриману під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015-2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) суму судових витрат у вигляді правничої допомоги у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.