справа №380/18598/21
з питань забезпечення позову
04 лютого 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 380/18598/21 за його позовом до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування підпункту рішення , -
28.10.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Дрогобицької міської ради (площа Ринок, 1, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, код ЄДРПОУ - 04055972) в якій (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати підпункт 1.2 пункту 1 рішення ХІП сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради №641 від 23.09.2021 року “Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” яким відмовлено ОСОБА_1 , прож. м. Дрогобич, в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 600 кв. м. у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.(не укладено договір пайової участі по об'єкту “Будівництво інженерно - транспортної інфраструктури будинків котеджного типу на АДРЕСА_2 ” з комунальним підприємством “Управління капітального будівництва” Дрогобицької міської ради, відповідно до вимог Положенню про порядок виділення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі вулиці парковій у місті Дрогобичі, затвердженому рішенням сесії Дрогобицької міської ради від 03.10.2017 №871);
2. Визнати протиправним та скасувати підпункт 1.2. пункту 1 рішення XIII сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 594 від 09.09.2021 року “Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_2 ” яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , прож. м. Дрогобич на земельну ділянку орієнтовною площею 600 кв. м. у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (діл. № 55);
3. Зобов'язати Дрогобицьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 орієнтовною площею 600 кв. м. для будівництва та обслуговування житлово: будинку, господарських будівель і споруд (ділянка № НОМЕР_2 );
4. Зобов'язати Дрогобицьку міську раду, подати у встановлений судом строк зі про виконання судового рішення.
Ухвалою від 01.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалю від 10.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Ухвалою від 14.12.2021 заяву представника позивача про уточнення позовних вимог від 10.12.2021 прийнято до розгляду.
03.02.2022 представник позивача подав заяву про забезпечення позову, просить суд вжити такі заходи забезпечення позову:
заборони Дрогобицькій міській раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення про передачу земельної ділянки площею 0,06 га, що знаходиться в районі АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610600000:01:015:0130) у власність, зокрема, але не виключно, передавати у приватну власність чи користування будь-яким особам, будь-яким чином розпоряджатися земельною ділянкою, змінювати її конфігурацію, межі, змінювати цільове призначення, змінювати склад угідь, змінювати кадастровий номер, вчиняти дії щодо поділу чи об'єднання земельної ділянки, вчиняти інші дії, в тому числі щодо затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність або користування до набрання рішенням у справі №380/18598/21 законної сили.
Заява обґрунтована тим, що 01.12.2021 позивач отримав інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку і з якої дізнався, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , на яку заявник претендує, ще з 07.07.2020 була сформована і їй був присвоєний кадастровий номер 4610600000:01:015:0130. На сьогодні дана земельна ділянка має статус невизначеної форми власності, але 10.02.2022 року Дрогобицька міська рада планує затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність гр. ОСОБА_2 , що призведе, на думку заявника, до ускладнення чи взагалі унеможливлення виконання рішення суду та ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Як висновок, забезпечення позову у вигляді заборони Дрогобицькій міській раді приймати будь-які рішення про передачу земельної ділянки у власність та забороною здійснення будь- яких дій, пов'язаних з реєстрацією права власності, на думку заявника, відповідає предмету адміністративного позову та водночас не зумовлює фактичного вирішення спору по суті до закінчення розгляду справи. Вжиття заходів забезпечення позову про заборону приймати рішення щодо заявленої земельної ділянки не скасовує чинність рішення щодо земельної ділянки, кадастровий номер 4610600000:01:015:0130, не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє прийняття рішень щодо окремо взятої ділянки до вирішення спору по суті. 01.02.2022 року на веб-сайті Дрогобицької міської ради оприлюднено календар заходів міської ради та проекти рішень сесії Дрогобицької міської ради: 10 лютого відбудеться чергове засідання XX сесії Дрогобицької міської ради; «Про затвердження порядку денного XX сесії Дрогобицької міської ради»; Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 ».
Зважаючи на все вище зазначене, вважає, що існують об'єктивні та достатні підстави вважати, що найближчої сесії Дрогобицької міської ради, яке має відбутися 10 лютого 2022 року Дрогобицька міська рада планує передати безоплатно у власність ОСОБА_2 , прож. м. Дрогобич, земельну ділянку площею 600 кв. м. у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:015:0130, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (ділянка № НОМЕР_2 ), такі дії будуть здійснені до винесення рішення в даній судовій справі №380/18598/21.
Тому вважає, що на підставі оскаржуваного в даній справі рішенням XIII сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 594 09.09.2021 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_2 » ОСОБА_2 було здійснено розробку проектної документації із землеустрою та спірній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер і 10 лютого 2022 року на XX сесії Дрогобицької міської ради спірна земельна ділянка може бути передана у власність ОСОБА_2 , про що свідчить проект рішення ради яке розміщено на сайті Дрогобицької міської ради. Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , а також розміщення на веб-порталі Дрогобицької міської ради проекту рішення ради про передачу спірної ділянки у власність вказує на те, що під час розгляду справи земельна ділянка може бути передана у власність ОСОБА_2 або іншим третім особам.
Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить та/або унеможливить і знівелює захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав і інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, та призведе до ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, у разі задоволення позову, а саме прийняте рішення не зможе відновити порушені права заявника і ускладнить відновлення його порушених прав, оскільки Дрогобицька міська рада може затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ) та передати у власність земельну ділянку ОСОБА_2 і заявнику для захисту свого порушеного права потрібно буде звертатися до суду щоб визнавати протиправним ці рішення та скасовувати право власності.
Тому вважає, що наведені обставини об'єктивно свідчать про наявність реальної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі №380/18598/21.
При цьому, заявник звертає увагу суду, що вжиття судом тимчасових заходів забезпечення позову в даному випадку жодним чином не вплине на можливість реалізації Дрогобицькою міською радою її управлінських функцій після розгляду справи по суті.
Дослідивши заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
За правилами ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Відповідно до ч.6 ст.151 КАС України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Відповідні підстави і необхідність забезпечення позову, згідно ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні бути зазначені та обґрунтовані у заяві про забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих вище обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Предметом спору у даній справі є правомірність прийнятого відповідачем підпункту 1.2 пункту 1 рішення ХІІІ сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 641 від 23.09.2021 року “Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, яким відмовлено ОСОБА_1 , в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 600 кв.м у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.(не укладено договір пайової участі по об'єкту “Будівництво інженерно - транспортної інфраструктури будинків котеджного типу на АДРЕСА_2 ” з комунальним підприємством “Управління капітального будівництва” Дрогобицької міської ради, відповідно до вимог Положенню про порядок виділення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі вулиці парковій у місті Дрогобичі, затвердженому рішенням сесії Дрогобицької міської ради від 03.10.2017 №871); а також правомірність прийнятого відповідачем підпункт 1.2. пункту 1 рішення XIII сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 594 “Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_2 ” яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , прож. м. Дрогобич, на земельну ділянку орієнтовною площею 600 кв. м. у кварталі індивідуальної забудови на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (діл. № 55).
Заяву про забезпечення позову мотивовано утрудненням виконання рішення суду, а саме вважає, що прийняте рішення не зможе відновити порушені права заявника і ускладнить відновлення його порушених прав, оскільки Дрогобицька міська рада може затвердити матеріали з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку ОСОБА_2 або іншій третій особі і заявнику для захисту свого порушеного права потрібно буде звертатися до суду щоб визнавати протиправними ці рішення та скасовувати право власності.
Згідно з ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
У постанові від 25 березня 2020 року у справі №240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.
Подана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду, а саме прийняте рішення не зможе відновити порушені права заявника і ускладнить відновлення порушених прав заявника, оскільки Дрогобицька міська рада може затвердити проект землеустрою і передачі земельну ділянку АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_2 і заявнику для захисту порушеного права потрібно буде звертатися до суду, щоб визнати протиправним ці рішення та скасовувати право власності.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з п.17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із передбачених цією статтею обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Виходячи з суті прийнятого відповідачем підпункту 1.2 пункту 1 оскаржуваного рішення сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради №641 від 23.09.2021р., підпункту 1.2. пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради № 594, правових наслідків, які виникають внаслідок прийняття цих рішень, а також визначеного позивачем предмету спору, правової природи спірних правовідносин, суд вважає відсутніми правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Дрогобицькій міській раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення про передачу земельної ділянки площею 0,06 га, що знаходиться в районі АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610600000:01:015:0130) у власність, оскільки всі наведені позивачем обставини у позовній заяві потребують доказуванню, крім того, їх не можна вважати такими, що очевидно призведуть до заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або свідчать про очевидність ознак протиправності оскаржуваних рішень.
Також позивачем не доведено, що невжиття визначених ним заходів може істотно ускладнити чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Оскаржувані рішення Дрогобицької міської ради є актами індивідуальної дії, які породили певні права та обов'язки у третіх осіб, які не є учасниками справи, а тому заборона вчиняти певні дії по своїй суті є втручанням у права та інтереси таких осіб, що є не припустимим та неправомірним.
Також суд зазначає, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 125, 126 Земельного кодексу України). Реєстрація такого права здійснюється уповноваженими суб'єктами, перелік яких визначений приписами Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
В межах спірних правовідносин позивачем не заявлялося вимог до суб'єктів, які наділені правом вчиняти відповідні реєстраційні дії.
Крім того, суд наголошує, що у своїй численній практиці (постанови від 10.12.2013 у справі № 21-358а13, від 07.06.2016 у справі №820/3507/15, від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а та від 05.03.2019 у справі № 806/602/18) Верховний Суд наголошує на тому, що усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою. Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання у власність земельних ділянок. Виходячи з приписів статей 116, 123 ЗК України, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Отже, припущення заявника щодо ймовірного набуття прав на обрану ним земельну ділянку іншими особами не може бути підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки до моменту оформлення позивачем права власності на бажану земельну ділянку закон не містить будь яких заборон щодо можливості претендувати на її зайняття іншими особами.
Суд зауважує, що саме передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17.
Подання ж позовної заяви, предметом якої є правомірність прийняття відповідачем підпункту 1.2 пункту 1 рішення ХІІІ сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 641 від 23.09.2021 року та підпункт 1.2. пункту 1 рішення XIII сесії восьмого скликання Дрогобицької міської ради № 594, не може слугувати беззаперечним доказом того, що такі рішення відповідача є очевидно протиправними. Відповідність прийнятих рішень критеріям правомірності, підлягає дослідженню при судовому розгляді, а не при вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову, через що задоволення такої заяви призведе до фактичного вирішення справи по суті без розгляду справи, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, наведені заявником обставини не свідчать про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов'язані із цим наслідки, й могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
На думку суду, ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивачів, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Крім того, незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі №400/722/19.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки заявником не доведено існування обставин, визначених у ст.150 КАС України для забезпечення позову.
Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 03.02.2022 - відмовити.
Згідно ч. 8 ст. 154 КАС України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна