Іменем України
09 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/7410/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд. 3 буд. 8, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач), в якій після уточнення просить:
- - визнати протиправним за скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також - відповідач 2) від 24.09.2021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком 2 згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі також - відповідач 1 ) призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком 2 згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового трудового стажу періоди роботи з 21.07.1983 по 30.06.1987, коли позивачка працювала телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградская телеграфно-телефонная станция»; з 30.06.1987 по 01.06.1993, коли позивачка працювала телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградский городской производственно-технический узел электросвязи», з 01.06.1993 по 31.12.1994, коли позивачка працювала на посаді телефоністки міжміського телефонною зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві Луганское областное предприятие связи «Лугансксвязь», з 01.01.1995 по 09.03.1995, коли позивачка працювала на посаді телефоністки міжміського телефонного зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві «Луганське обласне підприємство електрозв'язку» Луганськтелеком», та період навчання з 01.09.1982 по 19.07.1983 у технічному училищі № 44 м. Ворошиловграда.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач у вересні 2021 року звернулася до ГУПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком 2 згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зі статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - пенсія па пільгових умовах призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день па інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші
Згідно записів у трудовій книжці позивач має достатньо страхового стажу для виходу на пенсію за вищевказаною нормою закону.
Рішенням від 24.09.2021 ГУПФУ в Донецькій області відмовило позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2 згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що не підтверджено пільговий стаж.
До пільгового стажу, на думку позивача, повинні бути зараховані періоди роботи з 21.07.1983 по 09.03.1995. З 21.07.1983 позивач була прийнята на роботу на «Ворошиловградскую телеграфно-телефонную станцию», де працювала телефоністкою. За період з 21.07.1983 по 09.03.1995 зазначене підприємство в результаті реорганізацій змінювало свою назву на «Ворошиловградский городской производственно-технический узел електросвязи», Луганское областное предприятие связи «Лугансксвязь», Луганське обласне підприємство електрозв'язку «Луганськтелеком».
У рішенні ГУПФУ в Донецькій області зазначено, що не можливо зарахувати до страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1982 по 19.07.1983 у технічному училищі № 44 у зв'язку з тим, що в трудовій книжці відсутній номер диплома, а також позивачем не надано свідоцтва про шлюб, оскільки прізвище зараз « ОСОБА_2 », а трудова книжка видана на прізвище « ОСОБА_3 ».
У цьому ж рішенні відповідач вказував на необхідність подання позивачем пільгових (уточнюючих) довідок на підтвердження пільгового стажу.
Позивачем були надані до сервісного центру ГУ ПФУ в Луганській області: довідка від 05.07.2021, довідка про підтвердження наявного трудового стажу від 20.10.2021, наказ про проведення атестації від 10.06.1994 № 82-а з переліком робочих місць і професій, працівники яких мають право на пільгове пенсійне забезпечення та списком телефоністів яким підтверджується право на пільгове пенсійне забезпечення.
Листом від 11.10.2021 ГУПФУ в Луганській області відмовився врахувати вищезазначені довідки мотивуючи це тим, що вказані документи видані на тимчасово окупованій території в м. Луганськ, а тому не є дійсними.
Позивач вважає відмову у перерахунку пенсії протиправною, оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню, внаслідок чого змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
ГУПФУ в Луганській області позов не визнало, подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 49-52).
20.09.2021 року позивач звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та надав наступні документи згідно розписки-повідомлення:
- диплом НОМЕР_1 ;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №919-5000397262 від
20.09.2021;
- заяву про виплату пенсії або грошової допомоги від 20.09.2021;
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру від 08.06.1998;
- паспорт НОМЕР_2 ;
- трудову книжку серії НОМЕР_3 .
Відповідно до розділу 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (надалі - сервісний центр).
Заява про призначення пенсії за віком та надані документи позивачем від 20.09.2021, після автоматичного розподілу потрапили до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За наслідками розгляду заяви позивача від 20.09.2021 та наданих ним документів Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 24.09.2021 № 121360009045 про відмову у призначені пенсії на пільгових умовах позивачу, страховий стаж якого склав 29 років 11 місяців 29 днів, пільговий стаж- не підтверджений.
21.09.2021 до Управління надійшло звернення позивача (вх. № 4170/Л-1200-21), в якому він просив додати до розгляду копію довідки з місця роботи для підтвердження трудового стажу та наказ про проведення атестації робочих місць для підтвердження пільгового стажу.
Листом від 11.10.2021 № 4063-4170/Л-02/8-1200/21 Управлінням надано відповідь з відповідними роз'ясненнями щодо порушених у зверненні питань.
Щодо зобов'язання Управління призначити позивачу пенсію на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового трудового стажу періоди роботи з 21.07.1983 по 30.06.1987, коли позивачка працювала телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградская телеграфно-телефонная станция»; з 30.06.1987 по 01.06.1993, коли позивачка працювала телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградский городской производственно-технический узел электросвязи», з 01.06.1993 по 31.12.1994, коли позивачка працювала на посаді телефоністки міжміського телефонною зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві Луганское областное предприятие связи «Лугансксвязь», з 01.01.1995 по 09.03.1995, коли позивачка працювала на посаді телефоністки міжміського телефонного зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві «Луганське обласне підприємство електрозв'язку» Луганськтелеком», та період навчання з 01.09.1982 по 19.07.1983 у технічному училищі № 44 м. Ворошиловграда.
З урахуванням пункту 4.2. Порядку № 22-1 за принципом екстериторіальності автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії від 20.09.2021 здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким за результатами розгляду вказаної заяви рішенням від 24.09.2021 № 121630009045 і було відмовлено в призначенні пенсії позивачу.
При цьому, Управління листом від 28.09.2021 № 1200-0211-8/39732 лише повідомило позивача про прийняте за його заявою про призначення пенсії від 20.09.2021 рішення про відмову у призначенні пенсії з зазначенням органу Пенсійного фонду України, яким таке рішення прийнято, та надало копію такого рішення.
Разом із заявою про призначення пенсії 20.09.2021 позивачем довідки на підтвердження пільгового періоду роботи не надавались.
21.09.2021 року позивач звернувся до Управління з заявою довільної форми (вх. № 4170/Л-1200-21), в якій просив додати до розгляду копію довідки з місця роботи для підтвердження трудового стажу та наказ про проведення атестації робочих місць для підтвердження пільгового стажу.
Статтею 4 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) визначено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї етапі, є недійсним і не створює правових наслідків.
Додані позивачем до заяви від 21.09.2021 копії документів не мають юридичної сили, тому не можуть служити підставою для зарахування спірних періодів до загального та пільгового стажу, оскільки відповідно до положень Закону № 1207-VII не створюють жодних правових наслідків та не підлягають виконанню.
Отже, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового та до пільгового стажу періодів роботи та призначити пенсію позивачу є незаконними, оскільки адміністративний суд не повноважний перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача та здійснювати розрахунок страхового та пільгового стажу позивача, а також встановлювати його достатність для призначення пенсії за віком.
Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Щодо розподілу судових витрат зазначено, що відповідач не має можливості сплатити судовий збір у зв'язку з відсутністю в Законі № 1058-ІV такої цілі та коштів, призначених на цю мету.
ГУПФУ в Донецькій області просило надати копії додатків до позову в електронному вигляді для надання заперечень. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що позов разом з усіма додатками був направлений поштою на адресу ГУПФУ в Донецькій області та був останнім отриманий 22.12.2021 (арк. спр. 48).
Таким чином, ГУПФУ в Донецькій області не скористалося своїм правом на надання відзиву.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (арк. спр. 41-43).
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за відсутності сторін.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач 20.09.2021 звернувся до ГУПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, зареєстрованою за № 7927, додавши до неї зазначені в розписці-повідомленні документи (арк. спр. 63-74).
Рішенням ГУПФУ в Донецькій області від 24.09.2021 № 121630009045 відмовлено позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність підтвердженого необхідного пільгового страхового стажу, який повинен становити 10 років. Страховий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 29 днів (арк. спр. 76).
20.09.2021 позивач додатково до заяви про призначення пенсії до ГУПФУ в Луганській області додала документи, завірені ЛНР (арк. спр. 53-59).
11.10.2021 ГУПФУ в Луганській області надано відповідь про незарахування доданих до заяви від 20.09.2021 документів, отриманих на тимчасово непідконтрольній українській владі території (арк. спр. 59 звор. бік - 60).
28.09.2021 ГУПФУ в Луганській області листом повідомило позивачу, що заява про призначення пенсії була розглянута ГУПФУ в Донецькій області та відмовлено у її призначенні, додавши копії відповідних рішень (арк. спр. 77).
На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досяг 55-річного віку, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 23 квітня 2002 року (арк. спр. 68-70).
У трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 22.07.1983 позивача щодо спірних періодів зазначено, що позивач з 01.09.1982 по 19.07.1983 навчався в ТУ № 44 м. Ворошиловград (диплом від 19.07.1983); з 21.07.1983 по 30.06.1987 - робота телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградская телеграфно-телефонная станция»; з 30.06.1987 по 01.06.1993 - робота телефоністкою комутаторного цеху на підприємстві «Ворошиловградский городской производственно-технический узел электросвязи», з 01.06.1993 по 31.12.1994 - робота на посаді телефоністки міжміського телефонною зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві Луганское областное предприятие связи «Лугансксвязь», з 01.01.1995 по 09.03.1995 - робота на посаді телефоністки міжміського телефонного зв'язку міжміської телефонної станції на підприємстві «Луганське обласне підприємство електрозв'язку» Луганськтелеком».
В трудовій книжці наявний запис, скріплений печаткою, про зміну прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 » на підставі свідоцтва про шлюб із зазначенням реквізитів свідоцтва (арк. спр. 71-74).
Згідно Диплома НОМЕР_1 від 19.07.1983 ОСОБА_4 01.09.1982 вступила до ТУ-44 м. Ворошиловград та 19 липня 1983 року закінчила повний курс названого училища (арк. спр. 16).
Згідно довідок, засвідчених посадовими особами ЛНР, підтверджується робота позивача на посадах телефоністки за спірні періоди (арк. спр. 22-27).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Щодо позиції відповідача 1 стосовно того, що фактично рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу виносилося відповідачем 2 - головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області і такі дії є правомірними, суд зазначає таке.
Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Таким чином, нормами ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 44 Закону № 1058 прямо визначено, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду.
Пунктом 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (далі також - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 40/26485 (далі також - Положення № 28-2) Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Згідно пункту 4 Положення № 28-2 Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення).
Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.
Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» у Луганській області Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 внаслідок реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України в Луганській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області покладені функції з призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Згідно відомостей офіційного сайту, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має такі структурні підрозділи:
1) Сектор обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян
(сервісний центр), місце розташування - місто Сєвєродонецьк;
2) Відділ обслуговування громадян № 1 (сервісний центр), місце розташування - смт Біловодськ, смт Мілове;
3) Відділ обслуговування громадян № 2 (сервісний центр), місце розташування - смт Білокуракине, смт Новопсков;
4) Відділ обслуговування громадян № 3 (сервісний центр), місце розташування - м Кремінна;
5) Відділ обслуговування громадян № 4 (сервісний центр), місце розташування - м Лисичанськ;
6) Відділ обслуговування громадян № 5 (сервісний центр), місце розташування - смт Марківка;
7) Відділ обслуговування громадян № 6 (сервісний центр), місце розташування - смт Новоайдар, м Щастя;
8) Відділ обслуговування громадян № 7 (сервісний центр), місце розташування - м. Попасна;
9) Відділ обслуговування громадян № 8 (сервісний центр), місце розташування - м. Рубіжне;
10) Відділ обслуговування громадян № 9 (сервісний центр), місце розташування - м. Сєвєродонецьк;
11) Відділ обслуговування громадян № 10 (сервісний центр), місце розташування - м Сватово, смт Троїцьке;
12) Відділ обслуговування громадян № 11 (сервісний центр), місце розташування - смт Станиця Луганська;
13) Відділ обслуговування громадян № 12 (сервісний центр), місце розташування - м. Старобільськ.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області є територіальним органом Пенсійного фонду України, що призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
При цьому Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.
Також згідно змісту Положення про Пенсійний фонд України у останнього зовсім відсутні функції щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
У Пенсійного фонду України наявні повноваження стосовно організації, координації та контролю «роботи» саме «територіальних органів», серед іншого, щодо здійснення контролю за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначення (перерахунку) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Аналіз зазначених норм законів та нормативно-правових актів свідчить про те, що Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення № 280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає пенсію».
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає пенсію».
Виключно «орган, що призначає пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Як зазначає сам відповідач 1, заява позивача прийнята головним спеціалістом відділу обслуговування громадян та зареєстрована в електронному журналі звернень.
Тобто, ГУПФУ в Луганській області як «орган, що призначає пенсію», правильно виконав положення пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідач 1 пояснив, що з урахуванням п.4.2 Порядку 22-1 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за результатами розгляду заяви позивача на призначення пенсії від 20.09.2021 року рішенням від 24.09.2021 №121630009045 винесло рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.
Зазначені дії як відповідача 1, так і відповідача 2 не відповідають положенням пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, оскільки згідно вказаної норми засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію».
Тобто, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач 1 зобов'язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію», яким і є відповідач 1 - ГУПФУ в Луганській області.
ГУПФУ в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.
Саме серед 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності повинен був визначений один структурний підрозділ, який повинен був сформувати атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.
Натомість, таким структурним підрозділом був визначений відповідач 2 - ГУПФУ в Донецькій області.
Зазначені дії не регламентовані жодною правовою нормою, які регулюють відносини в сфері пенсійного забезпечення.
ГУПФУ в Донецькій області не є структурним підрозділом ГУПФУ в Луганській області, оскільки є територіальним органом Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи.
Пенсійний фонд України в силу приписів норм законодавства та Положення про Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями призначати пенсії, відповідно серед його територіальних органів (якими є як ГУПФУ в Луганській області, так і ГУПФУ в Донецькій області) не може визначатися «структурний підрозділ», який в силу приписів пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) та електронну пенсійну справу.
Таким чином, відповідач 2 не мав правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, який звернувся із заявою про призначення пенсії до відповідача 1.
В силу приписів пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 саме керівник ГУПФУ в Луганській області повинен підписати рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, оскільки ГУПФУ в Луганській області і є тим «органом, що призначає пенсію».
Пункт 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що саме «орган, що призначає пенсію» (за спірних правовідносин - ГУПФУ в Луганській області) повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Враховуючи вище викладені обставини, відповідач 1 допустив грубе порушення пунктів 4.2., 4.3. та 4.7. розділу ІV Порядку 22-1, неправомірно допустивши після реєстрації заяви позивача визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління ПФУ в Донецькій області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.
У зв'язку з чим оскаржуване рішення відповідача2 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період навчання в ТУ № 44 з 01.09.1982 по 19.07.1983, оскільки в трудовій книжці відсутній номер диплома.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника; отже, й не може впливати на його особисті права.
Відповідно до диплома серії НОМЕР_1 від 19.07.1983 ОСОБА_4 01.09.1982 вступила до ТУ-44 м. Ворошиловград та 19 липня 1983 року закінчила повний курс названого училища. При цьому копія диплому додавалася до заяви про призначення пенсії.
Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту навчання, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
З огляду на те, що позивач підтвердив навчання в ТУ-44 м. Ворошиловград у період з 01.09.1982 по 19.07.1983, відповідачем неправомірно не враховано вказаний період навчання позивача до страхового стажу.
Щодо незарахування відповідачем періодів роботи позивача телефоністкою у спірні періоди суд зазначає таке.
Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами. Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають.
З тим, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи саме за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Натомість, відповідачем 2 не врахувало наявність всіх цих відомостей в трудовій книжці позивача, і основним аргументом своєї відмови навели відсутність уточнюючих довідок з підприємств, які б підтверджували пільговий стаж та відсутня атестації робочих місць за зазначені періоди.
Позивачем були надані уточнюючі довідки: про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.
За встановлених обставин до спірних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією м. Луганськ, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації його права на отримання пенсії з підстави знаходження підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Статтею 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права як прийняття рішення про зобов'язання відповідача1 повторно розглянути заяву позивача від 20.09.2021 про призначення пенсії згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058, оскільки позивачем до адміністративного позову додані додаткові документи (довідки), які зовсім не долучалися до заяви від 20.09.2021.
Крім того, відповідач 1 зовсім не розглядав у визначеному діючим законодавством документи позивача, не приймав відповідного рішення.
За встановлених обставин дійсно суд не може підміняти орган (в даному випадку - ГУ УПФУ в Луганській області), який згідно законодавства приймає рішення стосовно наявності/відсутності підстав для призначення пенсії позивачу.
При повторному розгляді відповідач 1 повинен повно та всебічно розглянути усі документи, наявні у позивача, в разі необхідності - надати роз'яснення, витребувати необхідні документи тощо, після чого прийняти обґрунтоване рішення.
Також суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача1 щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління ПФУ в Донецькій області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача за його заявою від 20.00.2021 про призначення пенсії за віком.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Зазначені норми процесуального законодавства спростовують позицію відповідачів стосовно того, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії, а також у питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, тобто дискреційними.
Суд не втручається до таких повноважень і не підміняє собою територіальний орган Пенсійного фонду, оскільки на підставі норм КАС України перевіряє законність вчинення дії пенсійним органом стосовно розгляду заяви позивача про призначення пенсії на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача1 призначити пенсію на підставі наданих документів не підлягають задоволенню внаслідок передчасності їх заявлення.
Твердження відповідача1 про те, що право призначення пенсії покладено на територіальний орган Пенсійного фонду та є виключно їх дискреційними повноваженнями, суд відхиляє з огляду на таке.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Позиція відповідача1 стосовно вимоги позивача стягнути за рахунок асигнувань ГУПФУ сплаченого позивачем судового збору та відсутність, на його думку, правових підстав для такого стягнення з урахуванням положень частин першої та другої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є хибною з огляду на таке.
Судовий збір є видом судових витрат, питання розподілу якого врегульовано главою 8 Кодексу адміністративного судочинства України та нормами Закону України «Про судовий збір». Питання стягнення судового збору не є позовними вимогами, а в обов'язковому порядку вирішується судом при вирішенні справи по суті.
Як наслідок, посилання відповідача на положення статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при вирішенні питання про розподіл судового збору є безпідставним.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 22.11.2021 (арк. спр. 6).
Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
При цьому предметом спору у даній справі є відмова відповідача призначити позивачу пенсію та зобов'язання органу Пенсійного фонду України відновити порушене право.
Відповідно, обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами конституційного права позивача на призначення пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів по 454,00 грн з кожного.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд. 3 буд. 8, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу ОСОБА_1 за її заявою від 20.09.2021 про призначення пенсії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.09.2021 № 121630009045 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 про призначення пенсії згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця