про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
07 лютого 2022 року СєвєродонецькСправа № 360/932/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши матеріали за позовною заявою адвоката Шевченка Дмитра Валерійовича в інтересах Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника,
04 лютого 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Шевченка Дмитра Валерійовича (далі - представник позивача) в інтересах Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” (далі - позивач) до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича з винесення постанови від 17 січня 2022 року ВП № 66444884 про арешт майна боржника;
- визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича від 17 січня 2022 року ВП № 66444884 про арешт майна боржника.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Зі змісту постанови про арешт коштів боржника від 17 січня 2022 року ВП № 66444884, винесеної Приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком Павлом Васильовичем, судом встановлено, що на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича перебувають наказ Господарського суду Луганської області від 04 квітня 2016 року № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 3 % річних в сумі 8206220,29 грн, пені в сумі 3411912,92 грн, інфляційних нарахувань в сумі 67926087,57 грн, судового збору за позовною заявою у розмірі 72801,99 грн; наказ Господарського суду Харківської області від 21 грудня 2017 року № 913/869/14 про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” інфляційних нарахувань в сумі 257096613,12 грн, 3 % річних в сумі 17933755,02 грн, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 327263,04 грн (згідно з заявою стягувача залишок заборгованості за вказаним виконавчим документом складає 274199599,35 грн).
Тобто, на виконанні у приватного виконавця перебувають судові накази, видані Господарським судом Луганської області та Господарським судом Харківської області в порядку господарського судочинства.
Частиною першою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першою статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 340 Господарського процесуального кодексу України).
Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави зробити висновок, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами господарського судочинства.
Разом з тим в Господарському процесуальному кодексі України не урегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органу державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон № 1404-VIII.
За правилами вказаного закону, передбачаються особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.
Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження (стаття 30 Закону № 1404-VIII).
У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об'єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Детально дії виконавця на час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5).
У пункті 16 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 закріплено, що за наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження.
Проаналізувавши вказані норми, суд доходить висновку, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.
Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами господарської юрисдикції.
Водночас статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Разом з тим у частині п'ятій вказаної статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
В постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (№ рішення в ЄДРСР 73001394) Велика Палата Верховного Суду зробила такі правові висновки.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 Цивільного процесуального кодексу України, статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, частини п'ятої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України у редакціях від 03 жовтня 2017 року, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення, за правилами цивільного судочинства.
Якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства.
Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднані судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.
Оскільки постанова Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича від 17 січня 2022 року ВП № 66444884 про арешт майна боржника винесена при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднані судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції - господарської, її оскарження має відбуватись за правилами господарського судочинства шляхом подання скарги до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою адвоката Шевченка Дмитра Валерійовича в інтересах Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника, роз'яснивши позивачеві право звернутися зі скаргою до місцевого господарського суду в порядку господарського судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяТ.І. Чернявська