10 лютого 2022 року м. Київ справа №320/7201/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Української міської ради Обухівського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- скасувати рішення №147/0/7-20-70-7 від 18 червня 2020 р. відповідача про повторний розгляд заяви позивача;
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,10 гектара на території міста Українка Обухівського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення суду відповідачем повторно розглянув заяву позивача від 12 вересня 2019 р. за вх. №1085/0/12-19, за результатом чого знову прийняв рішення №147/0/7-20-70-7 від 18 червня 2020 р., в якому повторно відмовив у наданні дозволу у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування. На думку позивача, відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
6 жовтня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що згідно графічного матеріалу, доданого до заяви позивача від 12 липня 2019 р. щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, запропонована земельна ділянка згідно зазначених у додатку до заяви кадастровий номерів, знаходиться поза межами юрисдикції відповідача, а саме - у Кагарлицькому районі Київської області. У зв'язку х цим вирішення порушеного питання не належить до компетенції відповідача, а перебуває у відданні Кагарлицького району, на підставі чого прийнято рішення відповідача від 18 червня 2020 р.
11 листопада 2020 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Стверджує, що при першому розгляді клопотання відповідач своїм рішенням № 270/0/7-19-63-7 від 12 вересня 2019 р. відмовив у наданні дозволу у зв'язку з тим, що на бажану позивачем земельну ділянку раніше надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій особі, а тому вказана земельна мідянка була ідентифікована та жодних нарікань на графічні матеріали у відповідача не виникло, як і не виникло зауважень, що вказана земельна ділянка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
12 липня 2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Української міської ради.
До заяви було додано: графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки, фотокопію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду. При цьому на графічних матеріалах вказано - район Обухівський.
Рішенням відповідача від 12 вересня 2019 р. №270/0/7-19-63-7 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з посиланням на те, що вже було надано дозвіл на розробку проекту землевпорядної документації третім особам на підставі раніше прийнято рішення.
При цьому на графічних матеріалах, наданих відповідачем, вказано - район Кагарлицький.
Уважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його оскарження в іншій справі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 р. у справі № 320/5882/19 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Української міської ради від 12 вересня 2019 р. №270/0/7-19-63-7 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,10 гектара на території міста Українка Обухівського району Київської області;
- зобов'язано Українську міську раду у визначений законом строк повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 липня 2019 р. вх. №1085/0/12-19 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
На виконання вищезазначеного рішення відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача від 12 липня 2019 р. вх. №1085/0/12-19 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Рішенням відповідача від 18 червня 2020 р. № 114/0/7-20-70-7 повторно розглянуто заяву позивача від 12 липня 2019 р., зареєстровану у виконкомі за вх. №1085/0/12-19 від 12 липня 2019 р., з клопотанням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території відповідача.
Цим рішенням відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) через невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів (в доданих позивачем до заяви вх. № 1085/0/12-19 графічних матеріалах зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, яка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування).
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК України).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з змістом преамбули Закону України "Про землеустрій", цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
В ст. 1 Закону України "Про землеустрій" надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Відповідно до вимог ст. 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.
Згідно з вимогами ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З аналізу норм діючого законодавства, яке регулює земельні відносини,суд робить висновок, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до вимог ч. 7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі №545/808/17.
Згідно з рішенням відповідача №114/0/7-20-70-7 від 18 червня 2020 р. підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів (в доданих позивачем до заяви вх. № 1085/0/12-19 графічних матеріалах зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, яка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування).
Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави, передбачені ст. 118 ЗК України.
Посилання відповідача на вказану ним підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (земельна ділянка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування), суд відхиляє з огляду на те, що відповідачем не надано доказів того, що вказана земельна ділянка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування, а також ні у рішенні, ні у відзиві не наведено в чому саме не відповідає місце розташування об'єкта вимогам законів.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що при першому розгляді клопотання відповідач своїм рішенням № 270/0/7-19-63-7 від 12 вересня 2019 р. відмовив у наданні дозволу у зв'язку з тим, що на бажану позивачем земельну ділянку раніше надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій особі, а тому вказана земельна ділянка була ідентифікована та жодних нарікань на графічні матеріали у відповідача не виникало, як і не виникало зауважень, що вказана земельна ділянка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування..
З огляду на наведені обставини та норми законодавства суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення №147/0/7-20-70-7 від 18 червня 2020 р., яким було відмовлено у наданні дозволу позивачу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не дотримався вимог ЗК України та безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, у зв'язку з чим це рішення є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,10 гектара на території міста Українка Обухівського району Київської області, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Разом з тим, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 р. у справі №804/1469/17, від 14 серпня 2019 р. у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 р. у справі №0640/4248/18 та від 28 листопада 2019 року по справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив. Суд зазначає, що з оскаржуваного наказу неможливо встановити чи здійснював відповідач перевірку щодо наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу позивачу. У цій справі відповідачем не встановлено і не доведено перебування вказаної земельної ділянки в його юрисдикції чи в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування і, відповідно, наявність у нього повноважень на вирішення питань, вказаних у заяві позивача.
Відповідачем не надано пояснень та документів, які б усунули існуючі у справі суперечності щодо надання до суду копій поданих позивачем документів, оскільки в одних і тих же графічних матеріалах, які були предметом розгляду відповідача, і подані сторонами до суду, містяться різні позначення щодо однієї і тієї ж земельної ділянки - вказано район Обухівський та район Кагарлицький. Отже, перебування вказаної земельної ділянки в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування, про що стверджує відповідач, жодним належним і допустимим доказом не доведено, а ці обставини не були предметом належного дослідження та перевірки відповідача.
Разом з тим, за наведених обставин прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Це означає, що у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Тому належним і ефективним способом повного захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути в установленому законом порядку заяву (клопотання) від 12 липня 2019 р. з доданими документами про надання позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,10 гектара на території міста Українка Обухівського району Київської області, та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Позивачем у цій справі було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у вказаній вище частині, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своїх дій і рішень.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з платіжним дорученням від 17 серпня 2020 р. № 0.0.1804487618.1 позивачем сплачено судовий збір на суму 840 грн. 80 коп.
Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачу 600 грн. 00 коп. понесених витрат по оплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Української міської ради№ 114/0/7-20-70-7 від 18 червня 2020 р. про повторну відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) через невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів (в доданих позивачем до заяви вх. № 1085/0/12-19 графічних матеріалах зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, яка знаходиться в юрисдикції іншого органу місцевого самоврядування).
Зобов'язати Українську міську раду повторно розглянути в установленому законом порядку заяву (клопотання) від 12 липня 2019 р. з доданими документами про надання ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,10 гектара на території міста Українка Обухівського району Київської області, та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Української міської ради (код ЄДРПОУ - 35161509) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 600 (шістсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - Українська міська рада, адреса: пл. Т.Шевченка, буд. 1, м. Українка, Київська область, 08720, код ЄДРПОУ - 35161509.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 10 лютого 2022 року.