09 лютого 2022 року справа №320/7118/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Терлецької О.О., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області в якому просить суд:
- визнати Рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 р. № 208-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » - протиправним;
- скасувати Рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 р. № 208-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області;
- зобов'язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Пристоличної сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 відкрито загальне провадження в даній адміністративній справі.
Позов обґрунтовано протиправністю відмови відповідача в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з мотивів, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідач правом подання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано.
Протокольною ухвалою від 27.10.2021 суд вирішив подальший розгляд справи проводити у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2020, в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 в інтересах позивача, звернулися до відповідача із клопотанням, у якому просили:
1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Щасливе, Бориспільського району, Київської області для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;
2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Щасливе, Бориспільського району, Київської області для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;
3 Розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об'єктивного та обґрунтованого рішення.
4. Повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.
Документи відповідно до положень Земельного кодексу України були додані до вищевказаного клопотання, зокрема: копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Надалі, рішення Пристоличної сільської ради від 04.02.2021 №208-2-VIII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 », позивачу відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Підставою для відмови відповідач вказав - «результати голосування депутатів ради».
Вважаючи протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі поданого позивачем відповідного клопотання, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).
Статтею 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої). У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев'ята). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята). У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).
Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, з долученням до клопотання передбачених статтею 118 ЗК України додатків у вигляді графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки.
В силу положень статті 118 ЗК України, відповідач був зобов'язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно рішення, прийнятого відповідачем у місячний строк з моменту подання позивачем клопотання, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, як вбачається зі спірного рішення, мотивом відмови у наданні позивачеві земельної ділянки, бажане місце розташування якої заявником зазначене в графічних матеріалах, слугував результат голосування депутатів ради.
На думку суду, така відмова відповідача є незаконною, оскільки частина 7 статті 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено такої підстави для відмови, як «результат голосування депутатів ради».
Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача розглянути клопотання про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності та надати позивачеві відповідний дозвіл, суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов'язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Водночас, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень, що на підставі ст. 118 ЗК України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.
Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному ст. 118 ЗК України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.
Беручи до уваги, що для надання дозволу розроблення проекту землеустрою позивачами виконано усі умови, визначені законом, а викладені в оспорюваному рішенні підстави для відмови у наданні такого не були підтвердженні належними доказами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Пристоличної сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У постанові Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18 зазначив, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, втручання у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень має місце лише тоді, коли суд приймає рішення замість відповідача, а не коли виносить рішення, яким зобов'язує його прийняти таке рішення. Тобто підміна органів влади відбувається тоді, коли певний дозвіл чи рішення суб'єкта владних повноважень наявні в рішенні суду. Разом із тим присутність слова «зобов'язати» в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені ним у рішенні "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988, відповідно до яких запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Також позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення. З даного приводу суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Суд зазначає, що Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові №3 від 13.03.2017 наголошував, що КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, з аналізу вищевикладеного слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Крім того, позивачем не наведено підстав та не зазначено безспірних обставин, які б свідчили про загрозу невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 31.10.2020 між ОСОБА_1 , в подальшому за текстом Договору - «Клієнт», з однієї сторони та Адвокатським об'єднанням «Казачук та партнери», в особі керуючого партнера Казачука І.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність № 1640 від 21.05.2019, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Рівненської області № 138 від 19.04.2019, був укладений договір про надання правової допомоги №23-11/20-7-ЗД-1/20 за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів, тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов'язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах).
Пунктом 2.1 договору обумовлено, що Клієнт зобов'язується виплачувати Адвокату гонорар та покривати фактичні видатки, пов'язані з наданням клієнту правової допомоги, в порядку визначеному в цьому договорі.
Приписами п. 2.6 договору визначено, що адвокат має право оскаржувати будь-які акти (рішення, постанови, ухвали, вироки та інше), а також дії та/або бездіяльність. Адвокат має право вчиняти будь-які позови в інтересах клієнта, самостійно обирати конкретний суд або інший орган для їх визначення.
За надання правової допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар у розмірі та в строк, який визначається в додатковій угоді до цього договору (п. 3.1 даного договору).
Як вбачається, з наявної у матеріалах справи підписаної сторонами додаткової угоди №1 від 07.06.2021 до договору про надання правової допомоги № 23-11/20-7-ЗД-1/20, сторонами за цією Додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги від 31.10.2020 зобов'язується надати Клієнту правову допомогу у реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення Клієнту земельних ділянок на території Пристоличної сільської ради Київської області.
Загальний розмір вартості послуг (гонорар) Адвоката за даною додатковою угодою становить: 5000,00 грн., враховуючи наступний розрахунок:
- попереднє опрацювання матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції. Аналіз судової практики, узагальнень Верховного Суду України - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 2000,00 грн.;
- надання консультацій щодо можливості оскарження дій Пристоличної сільської ради та визнання протиправними дії Пристоличної сільської ради - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 1000,00 грн.;
- підготовка, написання позовної заяви - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 2 000,00 грн.
Як вбачається з дубліката квитанції від 11.03.2021 № 0.0.2152585781.1 ОСОБА_1 було сплачено 5000,00 грн. на користь Адвокатського об'єднання «Казачук та партнери» за надання правової допомоги згідно договору №23-11/20-7-ЗД-1/20 та додаткової угоди №1 від 07.06.2021.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката позивача.
Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, суд встановив, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. пов'язані з розглядом даної справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Отже, враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Пристоличної сільської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про сплату від 07.06.2021 №87319.
Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати Рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 р. № 208-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » - протиправним;
3. Скасувати Рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 р. № 208-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області;
4. Зобов'язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Пристоличної сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 04527520).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 04527520).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.