07 лютого 2022 року № 320/10160/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати Рішення оформлене протоколом засідання Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України №3 від 29.07.2021 у частині визначення ОСОБА_1 таким, що не допускається до подальшої участі у конкурсі на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України;
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати Рішення оформлене протоколом Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України №4 від 09.08.2021;
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати Рішення оформлене протоколом Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України №5 від 13.08.2021;
- визнати конкурс таким, що був проведений без дотримання Закону України «Про запобігання корупції».
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що його необґрунтовано було недопущено до подальшого проходження конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України через невідповідність кваліфікаційним вимогам та невідповідність наданих документів вимогам, встановлених Законом України «Про Бюро економічної безпеки Укарїни». Позивач посилається на конфлікт інтересів, що наявний у нього з Головою конкурсної комісії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 заяву про забезпечення заходів забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 дану позовну заяву залишено без руху та зобов'язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині ухвали недоліки протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши справу, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено паспортом № НОМЕР_1 , виданим 07.09.2020 органом №8025.
Відповідно до Протоколу засідання №1 Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України від 15.07.2021 було оголошено конкурсний відбір кандидатур на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України.
Позивачем особисто було подано документи до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України.
29.07.2021 Комісією з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України під головуванням Голови конкурсної комісії ОСОБА_2 . Було визначено позивача таким, що не допускається до подальшої участі у конкурсі на зайняття посади Директора бюро економічної безпеки через невідповідність кваліфікаційним вимогам та/чи невідповідність наданих документів вимогам, встановленим Закону України «Про бюро економічної безпеки України». Дане рішення оформлено протоколом №3 від 29.07.2021.
09.08.2021 протоколом №4 відповідачем затверджено результати проведення тестування на знання законодавства та на вербально-логічне мислення; проведено рейтингування кандидатів на посаду Директора Бюро економічної безпеки України, вирішено питання про оприлюднення списку кандидатів, допущених до участі у виконанні ситуаційних завдань та співбесіді; вирішено питання про визначення та забезпечення опублікування переліку документів, які кандидати, допущені до участі в наступному етапі конкурсу, повинні надати конкурсній комісії, для забезпечення проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», і перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; затверджено ситуаційні завдання для виконання кандидатами на посаду Директора Бюро економічної безпеки України, визначення строків та способу надання кандидатами відповідей на ситуаційні завдання; затверджено графік проведення співбесід з кандидатами на посаду Директора Бюро економічної безпеки України із зазначенням дати та часу її проведення; розглянуто звернення, що надходять на адресу конкурної комісії від кандидатів на посаду Директора Бюро економічної безпеки України та інші питання.
13.08.2021 протоколом №5 відповідачем розглянуто такі питання: про результати розгляду скарг, що надійшли на адресу конкурсної комісії від кандидатів на посаду Директора Бюро економічної безпеки України; про проведення співбесіди з відібраними кандидатами, зокрема, щодо оцінки результатів виконаних ситуаційних завдань, відповідності критеріям доброчесності та професійного рівня для виконання повноважень керівника новоутвореного органу, а також обговорення результатів співбесіди; про визначення уповноваженого члена конкурсної комісії на підписання подання на розгляд Прем'єр-міністрові України трьох кандидатур з числа учасників конкурсу, відібраних конкурсною комісією; про звернення конкурсної комісії до Державної архівної служби України щодо передачі, після завершення конкурсу, на архівне зберігання документів, отриманих комісією з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України.
Вважаючи протиправними рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу на посаду Директора Бюро економічної безпеки України, оформлені протоколами від 29.07.2021 №3, від 0.08.2021 №4, від 13.08.2021 №5, а конкурс таким, що проведений без дотримання Закону України «Про запобігання корупції», позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
За приписами частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Бюро економічної безпеки» (далі - Закону №1150) незалежність Бюро економічної безпеки України гарантується визначеними цим Законом та іншими законами України особливим порядком конкурсного відбору, призначення та звільнення Директора Бюро економічної безпеки України, його заступників, інших працівників, а також визначеним законом вичерпним переліком підстав для припинення їхніх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону №1150 Директор Бюро економічної безпеки України призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України за пропозицією комісії з проведення конкурсу (далі - конкурсна комісія).
Організацію та проведення конкурсу здійснює конкурсна комісія відповідно до цього Закону (ч.1 ст. 15 Закону №1150).
Згідно ч.3 ст. 15 Закону №1150 до складу конкурсної комісії входять:
три особи, визначені Радою національної безпеки і оборони України;
дві особи, визначені Верховною Радою України за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання системи оподаткування;
одна особа, визначена Верховною Радою України за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання організації та діяльності правоохоронних органів, оперативно-розшукової діяльності.
Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України обираються з представників громадських об'єднань, професійних спілок та їх об'єднань, асоціацій, організацій роботодавців та їх об'єднань, недержавних засобів масової інформації, які зареєстровані в установленому порядку та пройшли обговорення на спеціальному відкритому засіданні комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання системи оподаткування, або комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання організації та діяльності правоохоронних органів, оперативно-розшукової діяльності;
три особи, визначені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.4 ст. 15 Закону №1150 членом конкурсної комісії може бути особа, яка є громадянином України, має вищу освіту, бездоганну ділову репутацію, високі професійні і моральні якості. Не може бути членом конкурсної комісії особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або обмежена у цивільній дієздатності;
2) має судимість за вчинення кримінального правопорушення, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією;
3) позбавлена відповідно до вироку суду, що набрав законної сили, права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або обіймати певні посади.
Конкурсна комісія вважається повноважною у разі затвердження в її складі не менше шести осіб.
Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні конкурсної комісії проголосували не менше п'яти членів конкурсної комісії (ч.5 ст. 15 Закону №1150).
Відповідно до ч.9 ст. 15 Закону №1150 Конкурсна комісія:
1) визначає регламент своєї роботи;
2) розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу;
3) розглядає документи, подані особами для участі в конкурсі;
4) відбирає із загального числа кандидатів осіб, з якими проводить на своєму засіданні співбесіду, щодо яких проводиться спеціальна перевірка, передбачена Законом України "Про запобігання корупції", і перевірка, передбачена Законом України "Про очищення влади";
5) відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, трьох кандидатів, які відповідають вимогам, встановленим до посади Директора Бюро економічної безпеки України, та згідно з обґрунтованим рішенням конкурсної комісії мають найкращий професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов'язків на цій посаді;
6) оприлюднює інформацію про кандидатів, які подали заяву на участь у конкурсі, а також інформацію про трьох кандидатів, відібраних для проходження співбесіди в конкурсній комісії;
7) проводить повторний конкурс у разі відхилення кандидатів, відібраних конкурсною комісією для призначення на посаду Директора Бюро економічної безпеки України, у зв'язку з невідповідністю вимогам, встановленим статтею 16 цього Закону, або з непроходженням спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", та/або перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади";
8) оголошує та розміщує на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України результати проведеного конкурсу на зайняття посади Директора бюро економічної безпеки України.
Згідно з ч.10 ст. 15 Закону №1150 рішення конкурсної комісії можуть бути оскаржені до суду лише з питань додержання встановленого цим Законом порядку організації та проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України.
Протоколом засідання комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України від 29.07.2021 №3 затверджено Регламент роботи комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до п. 7.1. вказаного Регламенту після отримання документів відповідно до розділу 6 цього Регламенту робоча група конкурсної комісії перевіряє їх на предмет повноти, відповідності кваліфікаційним та іншим вимогам, встановленим Законом, готує узагальнену інформацію щодо кожної особи, яка подала документи, про результати чого інформує голову конкурсної комісії
Згідно з п. 7.2 Регламенту Голова конкурсної комісії скликає засідання конкурсної комісії для прийняття рішення щодо допуску (недопуску) осіб, які подали документи, до участі в конкурсі.
Кожен член конкурсної комісії має право ознайомитися з документами будь-якого кандидата та надати їм свою оцінку.
Відповідно до п. 7.3. Регламенту за результатами засідання конкурсна комісія приймає рішення щодо допуску кандидатів до участі в конкурсі, а також визначає список осіб, які не допускаються до участі в конкурсі через невідповідність кваліфікаційним вимогам та/чи невідповідність наданих документів вимогам, встановленим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України, оформленим Протоколом засідання від 29.07.2021 №3 визнано таким, що не допускається до подальшої участі у конкурсі на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України через невідповідність кваліфікаційним вимогам та/чи невідповідність наданих документів вимогам, встановленим Законом, ОСОБА_1 , оскільки не надано підтвердження наявності юридичної та/або економічнох освіти за ступенем не нижче спеціаліста/мігістра.
Вказане рішення вважається прийнятим з урахуванням положень ч.5 ст. 15 Закону №1150, оскільки за нього проголосували 5 членів комісії, 1 член комісії утримався.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення одним із членів конкурсної комісії - ОСОБА_2 законодавства про запобігання корупції, а саме допущено конфлікт інтересів.
Відповідно до підпункту «в» пункту 2 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме представники громадських об'єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України "Про державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої цієї статті.
Закон №1700 надає визначення таким поняттям як:
потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
Під приватним інтересом Закон №1700 розуміє будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Згідно зі ч. 1 ст. 28 Закону №1700 особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Законом передбачено особливий порядок врегулювання конфлікту інтересів, який виникає в особи під час роботи у складі колегіального органу (ч. 2 ст. 351 Закону).
Так, у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.
Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.
У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.
Позивач зазначає, що під час засідання комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Бюро економічної безпеки України 29.07.2021 Головою комісії Миловановим Т. С. було заявлено, що він є другом ОСОБА_1 .
Дане твердження знайшло своє підтвердження у записі засіданні, що міститься у відкритому доступі за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Lj56MM_5XJI&t=3073s.
Однак, на думку суду, твердження Голови конкурсної комісії самостійно, без підтвердження іншими доказами не може свідчити про дружні стосунки між ними, а відтак на наявність обов'язку ОСОБА_2 у заявлені самовідводу.
Інших доказів, які б свідчили про наявність конфлікту інтересів у ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що у матеріалах справи не знайшлися докази наявності у ОСОБА_2 конфлікту інтересу.
Враховуючи, що інших підстав для скасування рішення конкурсної комісії, оформленого протоколом від 29.07.2021 №3, позивач у позовній заяві не зазначає, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Водночас, виходячи з меж заявлених позовних вимог та одночасно досліджуючи питання порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, як учасника конкурсного відбору, суд зазначає таке.
Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. А правильніше - те право, яке особа вважає порушеним.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними,тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28.07.2010 зазначив таке: "Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові".
Тобто, особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, при звертаючись до суду з вказаним позовом, Позивач має усвідомлювати, в який саме спосіб можливо буде відновити його становище та захистити його порушене право.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необгрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, пункт 157)
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) визначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та інших.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, надаючи тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", дійшла висновку, що це поняття необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та інших.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач не прийняв участь у конкурсному відборі на посаду Директора Бюро економічної безпеки України, у зв'язку з конфліктом інтересів одного з членів комісії.
Зважаючи на поняття "спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", а також ураховуючи відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, позивач не є належних суб'єктом оскарження рішення конкурсної комісії, оформлені протоколами від 09.08.2021 №4 та від 13.08.2021 №5, оскільки вказані рішення не впливали на права, обов'язки або законні інтереси ОСОБА_1 .
Дослідивши вказані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки скасування рішення конкурсної комісії, оформлені протоколами від 09.08.2021 №4 та від 13.08.2021 №5, жодним чином не спричинить обрання його переможце Конкурсу.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішень конкурсної комісії, оформлених протоколами від 29.07.2021 №3, 09.08.2021 №4 та від 13.08.2021 №5, суд , як наслідок, відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання конкурсу таким, що був проведений без дотримання Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Бюро економічної безпеки України про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.