ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" лютого 2022 р. справа № 300/8065/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу від 08.11.2021 року № 30-д/з та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 08.11.2021 року № 30-д/з та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 01.09.2021 року працює на посаді головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. З 08.11.2021 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року № 30-д/з ОСОБА_1 відсторонена від роботи головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу, як така, що ухиляється/відмовляється від профілактичного щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач вважає даний наказ незаконним, внаслідок чого, просить суд поновити на роботі шляхом скасування наказу відповідача від 08.11.2021 року № 30-д/з “Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ” та стягнути з відповідача середню зарплату за час вимушеного.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.25-26).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.12.2021 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що листом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 04.11.2021 року № 2092/3-21-0.7 повідомлено усі структурні підрозділи про те, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов'язковим для працівників Головного управління, також, повідомлено, що у випадку відсутності підтверджуючого документа про наявність у працівників профілактичного щеплення проти COVID-19 Головним управлінням буде розглядатися питання про можливе відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб”. Проте, незважаючи на всі вжиті Головним управлінням заходи, позивачем не надано Головному управлінню документа, що підтверджує вакцинацію або доказів наявності в неї абсолютних протипоказань стосовно щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Звернуто увагу суду, що позивач як державний службовець зобов'язана відповідно до статті 8 ЗУ “Про державну службу”, дотримуватися Конституції та Законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та Законами України. На думку відповідача, вимога позивача про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року № 30-д/з не підлягає до задоволення. Окрім того, зазначено, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, відповідно, вимога про поновлення на роботі ОСОБА_1 не може бути задоволена.
24.01.2022 року від представника позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 починаючи з 12.04.2010 року працювала в Головному управлінні Держгеокадастру в Івано-Франківській області (а.с.16).
Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 28.08.2021 року № 429к позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу Головного управління (а.с.20).
Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року №30-д/з ОСОБА_1 з 08.11.2021 року відсторонено від роботи головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу, як така, що ухиляється/відмовляється від профілактичного щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.21).
Не погоджуючись з наказом № №30-д/з від 08.11.2021 року, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного їх правового регулювання.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про основи законодавства України про охорону здоров'я” громадяни України зобов'язані: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Згідно зазначеного наказу, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів.
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Водночас, відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Аналізуючи правомірність та законність оскаржуваного позивачем наказу про відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області листом від 30.09.2021 року №1926/3-21-07 повідомило усі структурні підрозділі про необхідність вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та про можливість сприяти у виділенні мобільної бригади медиків для проведення колективної вакцинації працівників (а.с.33).
Листом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 04.11.2021 року №2092/3-21-0.7 повідомлено усі структурні підрозділи про те, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов'язкове для працівників Головного управління. Також було зазначено, що у випадку відсутності підтверджуючого документа про наявність у працівників профілактичного щеплення проти COVID-19 Головним управлінням буде розглядатися питання про можливе відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КзПП України та статті 12 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб” (а.с.32).
Як встановлено судом з матеріалів справи, 08.11.2021 року працівниками Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області складено акт про відмову головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу Головного управління Лещишин М.Ф. від щеплення проти гострого респіраторного захворювання COVID-19, що підтверджується відсутністю у працівника відповідного сертифікату про щеплення проти гострого респіраторного захворювання COVID-19, чи медичного висновку про протипоказання до щеплення (а.с.35).
Проте, статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (надалі - Закон № 4004) підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону № 4004 обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно із Законом № 4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.041995 № 66 (надалі - Інструкція № 66).
Пунктом 2.3 Інструкції 66 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності (надалі - подання) - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.
Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції № 66.
Згідно пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов'язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.
Зазначена правова позиція викладена у змісті листа Верховного Суду від 24.12.2021 року № 3223/0/208-21 “Щодо відсторонення від роботи працівника у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19”.
Як встановлено судом, в даному випадку, відстороненню позивача від роботи не передувало подання посадовців санітарно-епідеміологічної служби, яке, за законом, є необхідним для недопуску до роботи.
Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи на підставі одного лише повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім цього, право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
За статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» наголосив:
-п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
Суд зазначає, що у рішенні від 15 березня 2012 року у справі “Соломахін проти України” (заява № 24429/03), ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Також, у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі “Вавржичка та інші проти Чеської Республіки” [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у Право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року №30-д/з “Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ” є протиправним та таким що порушує гарантовані Конституцією України законні права позивача, зокрема права на працю, внаслідок чого, підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про поновлення на роботі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року №30-д/з ОСОБА_1 з 08.11.2021 року відсторонено від роботи головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та документообігу, водночас, позивачем не надано жодного доказу, що її було звільнено із займаної посади, таким чином, підстав для поновлення позивача на роботі немає, внаслідок чого, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Оскільки судом встановлено, безпідставно порушене відповідачем право позивача на працю з відповідною оплатою шляхом видання незаконного наказу від 08.11.2021 року №30-д/з про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, внаслідок чого, суд вважає можливим застосувати в даній ситуації за аналогією закону положення статті 235 КЗпП України.
Згідно положень частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.
Згідно довідки Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2021 року № 31-0-0.51-6159/0/2-21, середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 склав 11422,49 грн. (а.с.23), а середньоденна заробітна плата - 571,12 грн. (11422,49 грн. : 20 робочих днів).
Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить з 08.11.2021 року по 10.02.2022 року - 66 робочі дні (листопад - 17 робочих день, грудень - 22 робочих дні, січень - 19 робочих днів та лютий - 8 робочих днів).
В зв'язку із вищенаведеним, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області за період з 08.11.2021 року по 10.02.2022 року (виходячи з розрахунку 66 х 571,12 грн.) в розмірі 37693,92 грн.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37693,92 грн.
Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 11422,49 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу від 08.11.2021 року № 30-д/з та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.11.2021 року № 30-д/з.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39767437, вул.Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37693,92 грн. (тридцять сім тисяч шістсот дев'яносто три гривні дев'яносто дві копійки) з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 11422,49 грн. (одинадцять тисяч чотириста двадцять дві гривні сорок дев'ять копійок) допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39767437, вул.Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.