ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" лютого 2022 р. справа № 300/534/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Григорука О.Б.,
при секретарі Королевич О.В.,
за участю представника позивача - Комарницького Е.Г., представник відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги, мотивовані тим, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття всіх заходів, відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" щодо примусового виконання рішення суду від 06.10.2020 у справі №300/1899/20.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначеними статтями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити, вказуючи про невжиття державним виконавцем дій та заходів для повного виконання судового рішення, в тому числі не накладення штрафу на боржника в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. У поданому клопотання зазначив, що відповідач заперечує щодо задоволення позову.
Ухвалою суду від 09.02.2022 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Суд зазначає, що особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ визначені статтею 269 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої, у справах, визначених серед іншого статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Копії позовної заяви та доданих до неї документів направляються відповідачу й іншим учасникам справи на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надаються для ознайомлення в судовому засіданні (частина 2 статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, повідомлення сторін про розгляд даної справи, зокрема визначеної статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено вчасно, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальною статтею 269 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.
Суд, відповідно до вимог статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі №300/1899/20, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на підставі оновленої довідки, виданої Міністерством внутрішніх справ України здійснити, починаючи з 01 квітня 2019 року, перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням проведених платежів. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
На виконання даного судового рішення у вказаній частині Івано-Франківським окружним адміністративним судом 30.12.2020 видано виконавчий лист №300/1899/20 (а.с.6).
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 15.09.2021 та виконавчим листом №300/1899/20, виданим 30.12.2020 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на підставі оновленої довідки, виданої Міністерством внутрішніх справ України здійснити, починаючи з 01.04.2019, перерахунок і виплату пенсії позивачу, з урахуванням проведених платежів. В поданій заяві позивач просив: провести перевірку виконання боржником судового рішення, а саме: запросити інформацію щодо фактів і кількості звернень до головних розпорядників бюджетних кош тів (ПФУ, Мінсоцполітики) з запитами (поданнями чи іншими зверненнями) щодо виділення коштів Держбюджету для фінансування відповідної державної програми, з якої здійснюється виплата належних позивачу, як стягувачу сум, зок рема різниці в щомісячній довічній грошовій пенсії за період з 01.04.2019 по 15.09.2021; запросити інформацію та пояснення щодо фактів щомісячного подання інформації в Пенсійний фонд України, за формою ЮМ-2, в якій зазначається сума нарахованих коштів на виконання судовою рішення; вчинити інші дії, визначені в статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.5).
24.09.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66903471 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа №300/1899/20, виданого 30.12.2020, яку супровідним листом від 24.09.2021 було направлено учасникам виконавчого провадження (а.с.11).
Також, 24.09.2021 старшим державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №66903471 прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження для боржника та постанову про стягнення виконавчого збору з боржника.
Щодо виконання рішення суду від 06.10.2020 у справі №300/1899/20, листом №0900-0802-5/37815 від 13.10.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило старшого державного виконавця про те, що на виконання рішення суду Головним управлінням 15.02.2021 проведено перерахунок та виплату позивачу відповідно до рішення суду. Зазначено, що виплату пенсії в перерахованому розмірі здійснено 01.03.2021 у фіксованому розмірі в сумі 14470,74 грн. Доплату за період з 15.12.2020 по 28.02.2021 в сумі 9284,28 грн. виплачено 25.02.2021. Доплату за період з 01.04.2019 по 14.12.2020 в сумі 66293,85 грн. включено в реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з державного бюджету, так як відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до перерахунку пенсії від 15.02.2021 за пенсійною справою №005544-МВС боржником у виконавчому провадженні ВП №66903471, на підставі рішення суду, проведено перерахунок пенсії проведено перерахунок пенсії позивача, визначено виплату пенсії у фіксованому розмірі 14470,74 грн.
Згідно відомостей за пенсійною справою №005544-МВС боржником у даному виконавчому провадженні 25.02.2021 виплачено позивачу доплату за період 15.12.2020 по 28.02.2021 в сумі 9284.28 грн.
У відповідності до розрахунку на доплату пенсії за пенсійною справою №005544-МВС доплату за період з 01.04.2019 по 14.12.2020 в сумі 66293,85 грн. включено у відповідний реєстр.
04.11.2021 позивач звернувся до начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з клопотанням від 28.10.2021, серед іншого, про надання інформації про дії, здійсненні старшим державним виконавцем з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП №66903471 (а.с.а.с.7-8).
07.11.2021 позивач звернувся до старшого державного виконавця про вжиті заходи примусового впливу на боржника, передбачені статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому зазначено, що згідно з пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №66903471 від 24.09.2021, яким вказано, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.12).
За результатом розгляду звернень позивача, які поступили до відповідача 04.11.2021 та від 07.11.2021 в межах виконавчого провадження ВП №66903471, відповідач відповіддю від 08.12.2021 за №03.1-24/5167 повідомив про відсутність правових підстав у державного виконавця для накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк, оскільки невиконання судового рішення боржником в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення із Державного бюджету України, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин (а.с.16-18).
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Так, згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1); розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3).
Відповідно до пункту 16 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
У відповідності до частини 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно частини 1 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина 2 статті 75 Закону).
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.09.2019 в справі №0840/3476/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, державним виконавцем при виконанні судового рішення факту невиконання судового рішення без поважних причин не встановлено, про що було повідомлено позивача листом від 08.12.2021 (а.с.16-18).
Відповідно до пункту 10 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №649 від 22.08.2018 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затверджені постановою правління Пенсійного фонду України за №28-2 від 22.12.2014 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Згідно з підпунктом 8 пунктом 4 вищевказаного положення управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Враховуючи вищевикладене виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин.
Отже, невиплата позивачу боржником у виконавчому провадженні ВП №66903471 виплат пенсії на виконання вищевказаного рішення суду у справі №300/1899/20 зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов'язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними в розумінні статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження".
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі №757/29541/14-а зазначив, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як наслідок, у державного виконавця відсутні підстави для вирішення питання щодо накладення штрафу на боржника за невиконання без поважних причин рішення суду, відповідно до частини 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Щодо аргументів позивача про невиконання його прохання поданій заяві від 15.09.2021 про: проведення перевірки виконання боржником судового рішення, а саме: запросити інформацію щодо фактів і кількості звернень до головних розпорядників бюджетних кош тів (ПФУ, Мінсоцполітики) з запитами (поданнями чи іншими зверненнями) щодо виділення коштів Держбюджету для фінансування відповідної державної програми, з якої здійснюється виплата належних позивачу, як стягувачу сум, зок рема різниці в щомісячній довічній грошовій пенсії за період з 01.04.2019 по 15.09.2021; запросити інформацію та пояснення щодо фактів щомісячного подання інформації в Пенсійний фонд України, за формою ЮМ-2, в якій зазначається сума нарахованих коштів на виконання судовою рішення; вчинити інші дії, визначені в статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.5), суд зазначає наступне.
Згідно пункту 3 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Отже, вказані дії є правом виконавця, яке він реалізує в залежності від обставин виконавчого провадження, а не його обов'язком.
Оскільки, вказані дії є правом державного виконавця, яке він реалізує в залежності від обставин виконавчого провадження, а не його обов'язком, то, з врахуванням вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", прохання позивача про проведення перевірки виконання боржником судового рішення у спосіб, визначений позивачем, згідно заяви від 15.09.2021, не зобов'язує державного виконавця до його безумовного виконання.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку, що старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо примусового виконання рішення суду від 06.10.2020 у справі №300/1899/20 діяв в межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому вжив всіх необхідних заходів, передбачених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім наведеного, щодо аргументів позивача з приводу зменшення відсоткового розміру його пенсії при здісненні перерахунку пенсії на виконання рішення суду у справі №300/1899/20, суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Відтак, при виконанні судового рішення державний виконавець повинен вчиняти заходи примусового виконання рішення в межах резолютивної частини рішення, яка зазначена у виконавчому документі.
Отже, вказані правовідносини щодо зменшення відсоткового розміру пенсії позивача не стосуються дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні вищевказаного рішення суду від 06.10.2020 у справі №300/1899/20, оскільки резолютивна частина рішення суду у справі №300/1899/20, яка зазначена у виконавчому листі від 30.12.2020, не передбачає визначення відсоткового розміру пенсії позивача.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Григорук О.Б.