ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" лютого 2022 р. справа № 300/6349/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення перерахунку індексації грошового забезпечення та зобов'язати здійснити перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, -
ОСОБА_1 (надалі також по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 по 04.07.2019. На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2019 за №142, капітана ОСОБА_1 , начальника обслуги обслуговування авіаційного обладнання інженерно-авіаційної служби 1 авіаційної ескадрильї, звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "б" за частиною 5 статті 26 (за станом здоров'я) Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", з 04.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. За доводами позивача, під час проходження ним військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018 йому протиправно не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Такі неправомірні дії відповідача ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що абзацом 5 пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, в редакції від 15.12.2015, яка набрала чинності з 01.12.2015 (надалі по тексту також - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців.
Зокрема, з 15.12.2015 Порядком №1078 введено в дію ряд новел при здійсненні індексації грошових доходів населення. Якщо раніше, за аргументами позивача, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати (грошового забезпечення) чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових), то після прийняття Кабінетом Міністрів України (надалі по тексту також - КМУ, Уряд України) 09.12.2015 постанови за №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою внесено зміни до Порядку №1078, місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок чи окладів (пункт 5 Постанови №1078). Тобто, якщо раніше місяць підвищення грошових доходів (базовий місяць) визначався у разі, коли збільшувались розміри заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної їх складової, то після внесення змін - тільки у разі, якщо підвищення виключно тарифна ставка чи оклад. Отже, у спірному випадку, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає такий військовослужбовець.
До 15.12.2015 останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців мало місце з 01.01.2008 відповідно до постанови Уряду України від 07.11.2007 за №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (надалі по тексту також - Постанова №1294), дія якої втратила чинність 01.03.2018. Надалі, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за №704 "Про грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі по тексту також - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, з 01.01.2018 підвищено посадові оклади військовослужбовців. Це, на думку позивача, стало підставою для зміни місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, підвищення тарифних ставок (окладів) в період з 01.01.2008 по 01.03.2018, що могло б бути підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося. Таким чином, за переконаннями позивача, базовим місяцем при обчисленні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.03.2018 є саме січень 2008 року, місяць в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців. Зважаючи на такі мотиви позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування і виплату належної їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
В вересні 2021 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення, на яку листом надано відповідь та повідомлено, що Військова частина НОМЕР_1 не являється розпорядником коштів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців. До відома позивачу доведено, що індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 01.03.2018, не проведена, а також про відсутність права на виплату відповідачем спірної індексації, у зв'язку із виключенням позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, в тому числі і грошового.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у вказаний період ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 відкрито провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (а.с.15-16), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).
Військова частині НОМЕР_1 скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву №250/484/1/1919/2 від 03.11.2021, який надійшов на адресу суду 03.11.2021 (а.с.21-47).
Заперечуючи позовні вимоги, в обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що проведення індексації грошових доходів згідно вимог статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, тобто у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Так, фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України. Крім цього, пунктом 14 Порядку №1078 визначено, що роз'яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України. Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком №1078 не передбачені, що підтверджено відповідними роз'ясненнями Мінсоцполітики за №78/0/66-17 від 08.08.2017, №252/10/136-16 від 09.06.2016, №4248/3/9/1/2 від 04.01.2016 (надалі по тексту також - Роз'яснення). Відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України за №248/3/9/1/2 від 04.01.2016, у з в'язку із внесеними змінами до Порядку №1078, до відома військових частин доведено, що індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Роз'ясненнями директора Департаменту фінансів фінансування Міністерства оборони України від 26.03.2018 за №248/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 у Міноборони не було. Вказане також підтверджено роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24.09.2018 за №248/8294 та листом Мінсоцполітики від 04.07.2017 за №220/5140. Відповідач посилається на пункт 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 за №88 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік", яким передбачено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців здійснюється в межах виділених асигнувань з дотриманням такого порядку, зокрема, в першу чергу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції; в другу чергу - розрахунки зі звільненими; в третю чергу - грошова допомога на оздоровлення; в четверту чергу - інші одноразові даткові види грошового забезпечення за наявності коштів.
Таким чином, не нараховуючи і не виплачуючи позивачу відповідну індексацію, відповідач насамперед керувався коментованими роз'ясненнями. Окрім цього, Порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачено механізм нарахування та виплати індексації у поточному році за минулі періоди. За доводами військової частини, на час виключення ОСОБА_1 із списків особового складу, враховуючи підстави вказані у відзиві, з ним проведено розрахунки в повному обсязі. Також, на час виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини в останнього не було жодних зауважень щодо не проведення з ним розрахунку в повному обсязі.
Із посиланням на правові висновки, визначені Верховним Судом в постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, відповідач звертає увагу суду на наявність у військової частини виключних дискреційних повноважень щодо нарахування і виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Разом із відзивом на адміністративний позов на адресу суду надійшли документи, які відповідач подав на виконання ухвали суду від 26.10.2021, а саме: довідка-розрахунок суми нарахованої індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та витяг із відомостей нарахованої індексації позивача за 2015 рік (а.с.46, 47).
На виконання вимог ухвали суду від 26.10.2021, позивачем направлено витребувані судом докази, які надійшли на адресу суду 20.12.2021 (а.с.48-56).
Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступні обставини.
Як слідує із копії військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу з 01.08.1993 по 22.05.2019 (а.с.49-56).
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №142 від 03.07.2019, капітана ОСОБА_1 , начальника обслуги обслуговування авіаційного обладнання інженерно-авіаційної служби 1 авіаційної ескадрильї, звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "б" за пунктом 2 частини 5 статті 26 (за станом здоров'я) Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", з 04.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.13).
Позивач 28 вересня 2021 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення (а.с.10), на яку листом надано відповідь та повідомлено ОСОБА_1 , що відсутній механізм проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.
Відмовляючи у виплаті індексації військова частина додатково керувався роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 за №78/0/66-17 і Департаменту фінансування Міністерства оборони України від 26.03.2018 за №248/1485 та від 10.02.2016 за №248/3/9/1/108 (а.с.11-12).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких аргументів, мотивів та норм права.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Військова служба за правовим регулюванням частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-XII) є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Водночас, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ).
Так, статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами статті 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення, як то визначено статтею 4 Закону №1282-XII, проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частини 1, 2 статті 5 Закону №1282-XII передбачають, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону №1282-XII).
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Згідно частини 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. В даному випадку такими правилами є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 (як зазначено вище, надалі також - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній з 01.12.2015 до 14.03.2018) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 за №77, які застосовується з 01.01.2016 - в розмірі 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (пунктом 2 Порядку №1078).
Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).
Виплата сум індексації грошових доходів згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті, у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Індексація грошового забезпечення є законодавчо визначеним обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, варто наголосити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 стаття 242 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 дійшов наступних висновків:
"24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016-2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі".
Разом з тим у постанові від 07.08.2019 у справі №825/694/17 Верховний Суд зазначив:
"32. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин".
Так, судом встановлено, що за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, свідченням чого є відомості листа військової частини за №350/484/1/1703 від 04.10.2021, пояснення, викладенні у відзиві на позов за №350/484/1/1919/2 від 03.11.2021, та підтверджено довідкою-розрахунком суми нарахованої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та витягом із відомостей нарахованої індексації (а.с.11-12, 21-31, 46, 47).
Відповідач подав в суд довідку-розрахунок №350/484/1/1901 від 01.11.2021, за змістом якого за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 позивачу нараховано (не виплачено) індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 26 772,06 гривень (а.с.47).
Такі дії відповідач обґрунтовує відсутністю державного фінансування в спірному періоді на виплату індексації, а також механізму компенсації індексації грошового забезпечення за попередні періоди, посилаючись на відповідні роз'яснення Міністерства соціальної політики України і Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
У вільному доступі всесвітньої системи взаємосполучених мереж (Інтернет) наявні деякі роз'яснення, які стосуються спірних правовідносин, зокрема, Департаменту фінансів Міністерства оборони України №0290/П-1094/1013 від 25.07.2019 і Міністерства соціальної політики України №10685/0/14-15/10 від 16.07.2015, №252/10/136-16 від 09.06.2016, №15966/0/2-17/16 від 08.08.2017 та №78/0/66-17 від 08.08.2017.
В даному випадку варто відмітити таке, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до лютого 2018 року включно, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а зазначає лише про те, що у межах коштів військової частини, передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою.
Суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що з січня 2016 року по березень 2018 року кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування відповідача жодним чином не позбавляло встановленого законом права позивача отримати індексацію його грошового забезпечення.
Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00) Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тобто реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19.
У випадку який досліджується судом, доводи відповідача щодо причин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення через відсутність бюджетних асигнувань на такі цілі не підтверджені доказами. Зокрема щодо вжиття відповідачем заходів для отримання фінансових коштів для виконання вимог закону щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, що в бюджеті, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Чинними у спірному періоді нормативно-правовими актами не ставиться право особи на отримання індексації її доходу у залежність від наявності (відсутності) коштів у роботодавця. Будь-які доручення, листи, в даному випадку роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016, №248/1485 від 26.03.2018, 248/8294 від 24.09.2018 та Міністерства соціальної політики України №78/0/66-17 від 08.08.2017, №252/10/136-16 від 09.06.2016, №4248/3/9/1/2 від 04.01.2016, не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства. Тобто посилань відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, не заслуговують на увагу, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами. Натомість Військова частина НОМЕР_1 зобов'язана діяти відповідно до закону.
Невиконання обов'язку з нарахування та виплати індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, свідчить про недотримання вимог закону. При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, обставини відсутності бюджетного фінансування, на які посилається відповідач, не звільняють його від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
В даному випадку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 є протиправною.
Також суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу. Разом з цим, відсутність заперечень позивача при звільненні щодо не проведення з ним повного розрахунку в день виключення його зі списку особового складу військової частини, не звільняє відповідача від власного самостійного обов'язку провести повний розрахунок, в тому числі виплатити й індексацію грошового забезпечення.
Правовий висновок щодо обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення зроблені в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17, від 21 листопада 2019 року у справі №815/5547/17, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, які взяті судом до уваги при прийнятті рішення в даній адміністративній справі.
В частині врахування за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 базового місяця січень 2008 року, судом сформовано правові висновки по справі нижче по тексту судового рішення.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Системний аналіз приписів Закону №1282-XII та Порядку №1078, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.
У постановах від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19 і від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку, який з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Так, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини").
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У спірних правовідносинах індексація з січня 2016 року по березень 2018 року включно не була нарахована та виплачена позивачеві.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний Військовою частиною НОМЕР_1 при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку №1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останніх здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця відсутні.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з визначенням вихідних величин для такого обрахунку.
Визначення базового місяця належить до виключних повноважень відповідача і суд, зважаючи на фактичні обставини у справі, не наділений процесуальними інструментами уданій справі визначати складові елементи нарахування індексації та здійснення його розрахунку, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум знаходиться у безпосередньому віданні компетентних структур відповідача А тому належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 , на переконання суду, у випадку невиконання зазначеного обов'язку відповідачем, що підтверджено у даній справі, є зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, з урахуванням проведених платежів.
Більше того, суд не вбачає правових підстав для застосування юридичних конструкцій, мова про які йдеться в мотивувальній і в прохальній частині позовної заяви від 21.10.2021 зокрема, таких як "базовий місяць" (базовий місяць при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення) і "щомісячна фіксована індексація грошового доходу", так як Порядок №1078, в тому числі і пункт 5 цього Порядок, не містять таких понять, термінів чи юридичних визначень.
Отже, так як в період з січня 2016 по березень 2018 року відповідач протиправно не провів нарахування і виплату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , то в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, у зв'язку із чим Військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати здійснити відповідні дії.
В межах таких дій із нарахування і виплати індексації підлягає вирішення відповідачем питання щодо визначення розрахунку із застосуванням відповідних положень Закону №1282-XII та Порядку №1078 у редакціях, чинних за період з січня 2016 по березень 2018 року, в тому числі в частині визначення "базового місяця".
В цій досліджуваній площині питання суд відзначає, що згідно довідки-розрахунку №350-484/1/1901 від 01.11.2021 відповідач вже визначив базовий місяць, яким у відношенні до позивача є жовтень 2014 року, а не січень 2008 року. Перевірка даного питання, як зазначено вище по тексту мотивувальної частини рішення суду, є передчасною.
Виходячи із вказаного, суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 01.03.2018 включно, з урахуванням проведених платежів.
Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:
- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язав військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).
У цій справі суд касаційної інстанції дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов'язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС України, ПФ України) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу.
Відтак, враховуючи вищенаведені обставини справи та норми матеріального права, суд приходить до висновку про часткове задоволенням вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 без визначення судом конкретної суми індексації грошового забезпечення та базового місяця для обчислення індексу споживчих цін.
Аналогічного за змістом правового висновку в ідентичних спірних правовідносинах дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №300/1963/20 (апеляційне провадження №А/857/14977/20).
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання про обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується тим, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Так як заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а позивач згідно з квитанцією за №102 від 21.10.2021 підтвердив сплату судового збору на суму 908,00 гривень (а.с.1), то на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення із відповідача 726,40 гривень судових витрат, що пропорційно становить 80% від задоволених позовних вимог.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ), адреса для листування: АДРЕСА_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ), вул. Чорновола, 119а,, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 78200.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.