07 лютого 2022 року Справа № 280/10259/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» (72318, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Брів-ла-гайард, будинок 12, корпус 1, квартира 3, код ЄДРПОУ 40938675) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якої позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.07.2021 р. №00091520901.
В обґрунтування своєї позиції позивач, з посиланням на приписи ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 15, Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», зазначає, що податкове повідомлення-рішення винесене за відсутності вини позивача у вчиненні податкового правопорушення, передбаченого ст. 17 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». Крім того, у позовній заяві позивач вказує на відсутність підстав для призначення Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкової перевірки позивача, оскільки у наказі на призначення перевірки відсутня підстава призначення перевірки. Щодо неправомірності висновків акту перевірки від 31.05.2021 № 4133/08/01/09/40938675, на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення від 01.07.2021 №00091520901, позивач зауважує, що контролюючий орган прийшов до відповідних висновків без врахування всіх обставин діяльності позивача та без врахування відсутності вини позивача у вчинення податкового правопорушення, оскільки фактично позивачем вчинено всі залежні від позивача дії, спрямовані на недопущення вчинення правопорушення. Позивач зазначає, що затримка в отриманні ліцензій на право оптової торгівлі пальним в період після 01 липня 2019 р. та станом протягом строку видачі ліцензій з дня подання заяви (по 20.07.2019 р.) була зумовлена виключно відсутністю нормативно визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII - 1 липня 2019 року. Позивач у позові посилається на необхідність при вирішення спору застосування принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо застосування принципу належного урядування (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51), застосування принципу правової визначеності (рішення у справах «Звежинський проти Польщі», «Беєлер проти Італії»). Враховуючи вищевикладене, вважає, що акт перевірки від 31.05.2021 № 4133/08/01/09/40938675 містить помилкові висновки щодо порушень, які не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просить суд скасувати оскаржене податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 01.07.2021 №00091520901, як протиправне.
Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/10259/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, призначено підготовче судове засідання на 07 грудня 2021 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву та позивачу у 5-денний строк з дня отримання відзиву надати відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 07.12.2021 розгляд справи відкладено на 11.01.2022.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 69374 від 25.11.2021), у якому зазначив, що ним не було порушено порядок проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення, посилаючись на те, що підставою проведення перевірки слугував пп. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 ПК України, який містить таку підставу для проведення перевірки, як наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального. Відповідач посилається у відзиві, що у даному випадку інформацією, що слугувала виданню наказу та обранню підстави, з якої буде проведена перевірки, був лист ДПС України № 6623/7/99-00-09-02-02-07 від 19.03.2021 щодо відпрацювання, шляхом проведення фактичних перевірок, суб'єктів господарювання, що мають ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним на предмет виконання суб'єктами господарювання вимог законодавства у сфері обігу пального. Також, відповідач у відзиві посилається, що позивачем згідно даних ЄРАН по акцизному складу за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Каховське шосе, 12В отримувалось, зберігалось та реалізовувалось пальне в період з 01.07.2019 до 07.07.2019 (включно) без отримання відповідних ліцензій, чим порушено ч. 1, ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Від ТОВ «Запоріж-дизель» на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.. №74992 від 16.12.2021), у якому позивач вказує, що не заслуговують на увагу доводи відповідача відносно наявності підстав для проведення перевірки позивача, оскільки Верховний Суд у постановах від 18.05.2018 у справі №813/3977/16, від 18.12.2018 у справі №820/4891/18 та від 05.03.2019 у справі №820/4893/18 вказує, що інформація, яка надходить до податкових органів може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій інформації йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Також позивач зазначає про внесення Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX низки змін до положень Податкового кодексу, в тому числі щодо притягнення до відповідальності платників податків за вчинення податкових правопорушень. Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до пунктів 109.1, 112.1, 112.2 Податкового кодексу України саме на контролюючий орган покладається доведення того, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, що контролюючим органом не доведено.
Відповідачем подано до суду заперечення (вх.. №77389 від 29.12.2021), у яких відповідач посилається на низку рішень Вищого адміністративного суду України та повторно наполягає на наявності підстав для проведення фактичної перевірки позивача, посилаючись на положення Податкового кодексу України.
В свою чергу, позивачем було подано письмові пояснення (вх.. №1634 від 11.01.2022), в яких позивач повторно зазначає про відсутність підстав для проведення перевірки, посилаючись на норми Податкового кодексу України та зазначає про відсутність фактів порушення позивачем податкового законодавства, які б могли слугувати підставою для призначення перевірки, оскільки жоден з таких фактів не зазначений в листі ДПС України від 17.03.2021 № 6623/7/99-00-09-02-02-07, на який посилається відповідач.
11.01.2022 представником позивача подано клопотання про закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті та розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача залишив вирішення вказаного питання на розсуд суду. Проти задоволення позову заперечує у повному обсязі.
Ухвалою суду від 11.01.2022 закрито підготовче провадження у справі №280/10259/21, призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи здійснювати з 11 січня 2022 року у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З 19.05.2021 по 28.05.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» (код ЄДРПОУ 40938675) з питань здійснення контролю за додержанням суб'єктом господарювання вимог законодавства, які є обов'язковими при виробництві, обліку, обігу, зберіганні та транспортуванні пального; виявлення порушень у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів.
За результатами перевірки ГУ ДПС в Запорізькій області складено акт перевірки від 31.05.2021 № 4133/08/01/09/40938675 (далі Акт перевірки).
Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення:
пп. 230.1.2. п. 230.1. ст. 230, п.22 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями в частині відпуску пального в період з 02.07.2019 до 04.07.2019 зі складу, який станом на 01.07.2019 не був зареєстрований в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового;
ч. 1, ч.8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР зі змінами та доповненнями, в частині здійснення оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі в період з 01.07.2019 до 07.07.2019 (включно) без отримання відповідної ліцензії;
ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР зі змінами та доповненнями, в частині зберігання пального в період з 01.07.2019 до 07.07.2019 (включно) без отримання відповідної ліцензії;
п. 63.3. ст. 63 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями).
ТОВ «Запоріж-дизель» подало до ГУ ДПС у Запорізькій області заперечення на вищезазначений акт перевірки.
За результатами розгляду заперечень ТОВ «ЗАПОРІЖ-ДИЗЕЛЬ» отримало листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.06.2021 № 39090/6/08-01-09-01-15 щодо результатів розгляду заперечень до акту перевірки, в якому не враховано заперечення платника податків.
На підставі акту перевірки відповідачем 01.07.2021 винесено податкове повідомлення-рішення від 01.07.2021 №00091520901 про застосування штрафних санкцій в сумі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень за здійснення оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі без наявності ліцензії на оптову торгівлю пальним, за наявності місць оптової торгівлі.
За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Водночас, згідно з пп. 75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);
неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80);
у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).
Відповідно до п.81.1ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР серед іншого надано визначення наступним поняттям:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
оптова торгівля - діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ (далі - Закон № 2628-VІІІ) внесені зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема в частині першій статті 15 зазначено наступне: «Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.».
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.
Одночасно Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481/95-ВР, за якою до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.
За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.
У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону № 222-VIII (у редакції з 1 липня 2019 року) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, які ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Частиною першою статті 8 Закону № 222-VIII (у редакції на 1 липня 2019 року) передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Частиною другою статті 20 Закону № 222-VIII встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 1 липня 2019 року.
Податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 109.1. Податкового кодексу України).
Особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1. Податкового кодексу України).
Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2 Податкового кодексу України).
Таким чином, Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
З метою реалізації положень Закону № 481/95-ВР у частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, Кабінетом Міністрів України лише 19 червня 2019 року Постановою №545 (як і вищенаведені змін внесені Законом № 2628-VІІІ, ця Постанова набрала чинності лише 1 липня 2019 року) викладено у новій редакції пункт 6 Перелік органів ліцензування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609), доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.
Отже, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності нормами Закону № 2628-VІІІ (щодо ліцензування, у тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії) так і Постановою Кабінету Міністрів України № 545.
Враховуючи встановлені Податковим кодексом України підстави та умови притягнення до відповідальності платника податків саме на контролюючий орган покладається доведення того, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Застосовуючи ці приписи законодавства до обставин справи і оцінюючи первинні документи по спірним господарським операціям, суд встановив наступне.
Як вже зазначалось, відповідач пов'язує порушення позивачем податкового законодавства з тим, що позивачем отримувалось, зберігалось та реалізовувалось пальне в період з 01.07.2019. до 07.07.2019 (включно) без отримання відповідних ліцензій, чим порушено ч. 1, ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Спірні відносини стосуються правомірності здійснення відповідних господарських операцій в перші сім днів запровадження нової ліцензії щодо права здійснення діяльності зі зберігання та торгівлі пальним.
Досліджуючи ці операції, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ліцензія на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі була видана Позивачу 08.07.2019 за реєстраційним номером № 990514201900192.
Разом з тим, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності нормами Закону № 2628-VІІІ (щодо ліцензування, у тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії) так і Постановою Кабінету Міністрів України № 545, при тому, що ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.
Частиною п'ятою ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 08 липня 2021 року № 580/1212/20 зазначив, що затримка в отриманні ліцензій на право оптової торгівлі пальним в період після 01 липня 2019 р. та станом протягом строку видачі ліцензій з дня подання заяви (по 20.07.2019 р.) була зумовлена виключно відсутністю нормативно визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII - 1 липня 2019 року. Наведене спростовує правомірність підходу Відповідача щодо покладення на Позивача відповідальності за реалізацію пального без відповідної ліцензії в період з 1 липня 2019 року, тобто в перший день, в який законодавець надав можливість отримати таку ліцензію по 20 липня 2019 року - строк розгляду поданих заяв про отримання ліцензій.
Частиною другою статті 6 та частиною першою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права необхідним є врахування в цій справі судової практики Європейського суду з прав людини.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, у цій справі необхідно взяти до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність Позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
Правові висновки щодо застосування норм права у вищевикладених правовідносинах узгоджуються з чіткою та послідовною практикою Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеною, зокрема, у постановах від 4 листопада 2020 року у справі № 160/10203/19, від 1 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20, від 16 грудня 2020 року № 520/13020/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 400/4113/19, від 28 січня 2021 року у справі № 120/4046/19-а, від 09 березня 2021 року у справі № 520/13143/19, від 08 липня 2021 року № 580/1212/20.
Враховуючи викладене, оспорюване податкове повідомлення-рішення щодо притягнення позивача до відповідальності підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Позиція відповідача щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності суперечить вищенаведенім позиціям Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтована контролюючим органом належним чином у відповідності з пунктами 109.1, 112.1., 112.2. Податкового кодексу України - тобто відсутні доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що позивач удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Щодо наявності чи відсутності підстав для проведення перевірки судом зазначається, що нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Судом встановлено, що перевірка позивача була проведена відповідно до наказу ГУ ДПС у Запорізькій області № 1308-П від 18.05.2021 р. (надалі - Наказ). В Наказі було зазначено, що перевірка призначена на підставі пп. 191.1.14, пп.191.1.16 п. 191.1 ст. 191, пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, пп. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України, доповідної записки начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Запорізькій області Юлії Зарецької від 17.05.2021 № 3003вн, для здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Судом встановлено, що в наказі № 1308-п від 18.05.2021 не зазначено, які саме порушення допустив позивач, що могло бути підставою для проведення фактичної перевірки на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
Встановлення таких обставин є предметом доказування в силу приписів ч. 2 ст. 73 КАС України, що узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/1304/20.
Також дослідженням змісту доповідної записки начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Запорізькій області Юлії Зарецької від 17.05.2021 № 3003вн судом не встановлено наявність в ній інформації про можливі порушення законодавства позивачем, а лише зазначено про необхідність проведення перевірки позивача.
Верховний Суд у справі № 803/1171/17 висловив правову позицію, що службова записка може слугувати підставою для проведення фактичної перевірки на підставі пункту 80.2.5. Податкового кодексу України лише у випадку, якщо в такій службовій записці викладена інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.
Враховуючи відсутність у доповідній записці інформації, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства - надана відповідачем доповідна записка не може слугувати підставою для призначення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.5. Податкового кодексу України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у Постанові від 04.03.2021 по справі № 803/1171/17.
В Постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 зазначено правову позицію, у відповідності з якою, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Верховний Суд в своїй постанові від 08.10.2019 у справі №826/11217/18 зазначив, що процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), відповідно до якої лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою для видання наказу про проведення перевірки.
Враховуючи відсутність підстав для винесення наказу, на підставі якого було проведеного перевірку позивача, та незаконність призначення самої перевірки, податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами такої перевірки, підлягає визнанню нечинним та скасуванню.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
У рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, у цій справі необхідно взяти до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність Позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2021 №00091520901 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь ТОВ «Запоріж-дизель» документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 7500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.9,137,139,242-246,250,255,295,297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» (72318, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Брів-ла-гайард, будинок 12, корпус 1, квартира 3, код ЄДРПОУ 40938675) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішеннязадовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області від 01.07.2021 №00091520901.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріж-дизель» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписано 07.02.2022
Суддя О.О. Артоуз