28 січня 2022 рокуСправа № 280/8893/20 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЗ» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ"
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
Державної податкової служби України
про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (надалі позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області (надалі відповідач 1), Державної податкової служби України (далі- відповідач 2) в якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУ ДПС у Запорізькій області, яка приймає рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №2106813/37540226 від 05.11.2020;
-зобов'язати відповідача 2 зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 25.11.2019.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 позовну заяву задоволено повністю.
11.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - заявник) подало заяву, у якій просить встановити судовий контроль за виконанням рішення по справі шляхом зобов'язання Державну податкову службу України у десятиденний строк з моменту встановлення судовою контролю подати звіт про виконання судовою рішення. В обґрунтування заяви посилається на те, що рішення суду по вказаній справі не виконується ДПС України вже протягом 4 місяців, що є ухилянням від виконання своїх обов'язків, передбачених законодавством України і відмовою від виконання судового рішення. Вважає, що є підстави для вжиття заходів судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Представником відповідачів 1, 2 надано заперечення на заяву, в яких зазначено, що доказів прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження (тобто відсутності виконавчого провадження з приводу примусового виконання судового рішення) позивачем не надано. Крім того, позивачем не надано достатніх доказів неможливості виконання судового рішення згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» .
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 383 КАС України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
Відповідно до п.10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного, суд вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, заяви, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.
За правилами статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382 та 383 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі № 280/8893/20 зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 25.11.2019, яка подана Товариством з обмеженою відповідальністю «НПЗ», яке від 04.10.2021 постановою третього апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення суду у справі №280/8893/20, яке набрало законної сили 04.10.2021 Державною податковою службою України не виконано.
Також, суд звертає увагу, що наразі відповідач навіть орієнтовно не надає можливості визначити тривалість виконання судового рішення і чи буде такий час розумним та відповідати принципу юридичної визначеності.
Формальний підхід до виконання судового рішення, як-то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.
Отже, долучені до справи докази підтверджують, що ДПС України ухиляється від виконання судового рішення від 24.03.2021 у справі № 280/8893/20 вже досить тривалий час.
Тому, суд вбачає підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі № 280/8893/20 та зобов'язання Державну податкову службу України у десятиденний строк з дня набрання цією ухвалою законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі № 280/8893/20.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 248, 256, 382 КАС України, суд, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЗ» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" до Головного управління ДПС у Запорізькій області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі та зобов'язати Державну податкову службу України у десятиденний строк з дня набрання цією ухвалою законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення від 24.03.2021 у справі №280/8893/20.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.251, 256, 295 КАС України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.251, 295 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова